• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Філософія

1. Формування філософії марксизму

Марксизм, зокрема його філософське вчення, увійшов в історію як найголовніше досягнення суспільної думки другої половини XIX і першої половини XX століть. Його популярність значною мірою пояснювалася відповідністю умовам того часу, настроям революційних борців проти капіталу. Проте в минулому столітті він досяг не лише апогею, а й зазнав глибокої кризи, яка обумовилася тим, що в ряді положень марксистської теорії були незрозумілі чи перебільшені, або навіть зведені до абсолюту такі положення, котрі не мали значення абсолютних істин, особливо в його економічному та соціально-політичному вченнях. Тому ставлення до марксизму різних соціальних і політичних сил було й залишається різним:

марксизм - це абсолютна істина, придатна на всі часи й для всіх народів;

марксизм - це суцільна помилка; соціалістична ідея повністю тупикова;

практика соціалістичного будівництва була неадекватна теорії марксизму і таке ін.

Щоб з´ясувати повніше причини такої розбіжності оцінок треба дослідити умови й фактори його виникнення та розвитку.

Як відомо, марксизм виник у 40-х роках XIX століття. Причин, що його породили, багато. Це й історичні, суспільно-політичні, економічні умови, теоретичні джерела і природничо-наукові передумови.

До перших слід віднести ті обставини, що в середині XIX століття капіталістичні відносини швидко розвивалися в країнах Європи й Америки. Протиріччя між працею й капіталом різко загострилися. Постійними супутниками були економічні кризи. Росло безробіття, зубожіння трудящих мас. Це вказувало на гострі суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами тогочасного капіталістичного суспільства.

Класова боротьба між пролетарями та буржуа в 30 - 40-х роках минулого століття загострилася. Пролетаріат із "класу в собі" перетворився в "клас для себе". Пролетарський рух виріс кількісно й організаційно. Аналізуючи його, Ф.Енгельс виділив основні форми тієї боротьби:

- стихійні виступи робітників проти окремих капіталістів;

- буддизм (стихійна боротьба, що виражалася в руйнуванні машин, застосування яких спричиняло скорочення робочої сили);

- масовий страйковий рух, який призвів до утворення робітничих спілок;

- стихійні виступи робітників окремих заводів, фабрик, міст, у яких пролетаріат чітко заявив про свої класові вимоги (Ліонське повстання французьких робітників у 1831 - 1834 рр., Сілезьке повстання німецьких робітників у 1844 році);

чартистський рух, який виник у Англії у другій половині 30-х років XIX століття і досяг свого апогею в 40-х роках. Це був широкий, масовий і політично оформлений пролетарський рух.

Всі ці виступи зазнали поразки. Тому невдовзі постало питання про необхідність створення такої теорії, яка могла б допомогти робітничому класові в його економічному, соціальному й політичному визволенні.

На прохання лідерів робітничих партій і спілок К. Маркс і Ф. Енгельс написали для них програму "Маніфест Комуністичної партії". В ньому і в наступних своїх працях вони створили вчення, яке одержало назву марксизму. Воно складалося з діалектико-матеріалістичної філософії, політичної економії і наукового соціалізму. Можна вважати, що головною умовою його виникнення були потреби класової боротьби пролетаріату. Та й сам розвиток капіталізму виявив матеріальну основу суспільного прогресу, його об´єктивні закономірності - його діалектику. Це було передумовою формування історико-матеріалістичної концепції і того розуміння діалектики, яке характерне для марксизму.

У своєму виникненні марксизм як світогляд пролетаріату і його партії спирався й на теоретичні джерела та природничо-наукові передумови. Одним із таких теоретичних джерел була німецька класична філософія, зокрема, діалектика Г. В. Ф. Гегеля й матеріалізм Л А.Фейєрбаха. Маркс і Енгельс творчо переробили філософію Гегеля, відкинувши з неї "абсолютну ідею", похідним для якої ніби то був матеріальний світ і взяли на озброєння лише її "раціональне зерно" - діалектику. На відміну від інших ідеалістів, Гегель розглядав "дух" у безперервному процесі розвитку. Він першим серед філософів Нового часу дав аргументовану критику метафізичного методу, який панував тоді в науці й філософії. Відкинувши вчення Гегеля про "світовий розум", Маркс і Енгельс використали і далі розвинули вчення про розвиток, тобто діалектику, бо хоч цей метод і був розроблений на ідеалістичній основі, все ж представив увесь природний, історичний і духовний світ у вигляді процесу безперервного руху, перетворень і розвитку. Гегель дав узагальнений аналіз усіх найважливіших категорій діалектики, сформулював основні її принципи й закони. Завдяки сформульованому діалектичному методу філософія Гегеля посіла почесне місце в історії філософії, стала одним з теоретичних джерел марксизму.

Теоретичним джерелом марксизму було й матеріалістичне вчення Л .А.Фейєрбаха. В історію філософії він увійшов як видатний матеріаліст, який вів боротьбу проти ідеалізму й релігії, справив великий вплив на К.Маркса й Ф.Енгельса, сприяв їхньому відходу від ідеалізму. Критикуючи ідеалізм Гегеля, Фейєрбах відкинув його, не помітивши в ньому "раціонального зерна". Матеріалізм Фейєрбаха, ігноруючи діалектику, страждав відсутністю історичного підходу, невмінням дослідити явища з боку їх розвитку. Фейєрбах не переніс матеріалістичних поглядів на явища суспільного життя, і тому був матеріалістом "внизу" і ідеалістом "вгорі". Його матеріалізм був ще й антропологічним, оскільки розглядав людину абстрактно (як біологічну істоту), не дійшов до розуміння її суспільної природи. У теорії пізнання Фейєрбах хоч і стояв загалом на матеріалістичних позиціях, все ж ігнорував практику. Тому його матеріалізм був ще й споглядальним. Він виступав і як атеїст. На Його думку, не бог створив людину, а людина - бога.

Одним із теоретичних джерел марксизму була й англійська класична політична економія (Адам Сміт, Давид Рікардо), основоположники якої започаткували трудову теорію вартості, встановили факт існування суспільних класів. І хоча їх вчення мало обмежений характер, воно все ж сприяло матеріалістичному розумінню історії.

Наступним джерелом марксизму став утопічний соціалізм (Клод Сен Сімон, Шарль Фур´є, Роберт Оуен). Його сильною стороною на той час була критика капіталістичного ладу, глибоке розкриття його основних протиріч. Соціалісти-утопісти вірили в краще майбутнє, пропагували ідеї соціалізму. Слабкою ж стороною їхнього вчення було те, що вони не бачили соціальних сил, які б могли реалізувати ці ідеї. І все ж їхня концепція сприяла формуванню матеріалістичного розуміння історії.

Важливу роль у становленні марксистської філософії відіграли й досягнення природознавства, якими була ознаменована перша половина XIX століття. До цього природодослідники лише збирали емпіричний матеріал і описували його. Тому причини багатьох фізичних явищ вони часто вбачали в загадкових силах ("флогістон", "теплород´´ тощо). Маркс і Енгельс узагальнили досягнення тогочасного природознавства, використавши їх для становлення діалектико-матеріалі-стичного світогляду.

Особливого значення набули й великі відкриття (закон збереження енергії, вчення про клітинну будову живих організмів та еволюційна теорія Чарльза Дарвіна). Вони відіграли важливу роль в обґрунтуванні єдності матеріального світу, нерозривного зв´язку процесів, що відбуваються в ньому. Ці відкриття дали можливість науково пояснити основні процеси природи й відкинули метафізичний погляд на світ, стали природничо-науковою основою, на якій виникла діалектико - матеріалістична філософія.