Філософія
4. Антропологічний матеріалізм Л.А.Фейєрбаха
Прагнення Гегеля тотально раціоналізувати свою філософію і, на його думку, узгодити діалектичний метод із вимогами його системи, яка завершує розвиток людства - оголошувалось вищою точкою історичного процесу. Це положення було піддане різкій критиці Л. А. Фейєрбахом.
Фейєрбах виходив із принципового положення, що ідеалізм - це раціоналізована релігія. Звідси й натяки на те, що гегелівська філософія - це взагалі не філософія. А до того ж філософія і релігія, за своєю суттю, принципово несумісні, протилежні одна одній. В основі релігії, вважав він, лежить віра в надприродне, догмати, тоді як в основі філософії - знання, прагнення розкрити дійсну природу речей. Мислитель відкидав ідеалістичну філософію Гегеля, оскільки вона логічно вибудовувала раціональну форму релігії. Як релігія, так і ідеалістична філософія виникають із відчуження людської сутності, шляхом приписування надприродному тих якостей (атрибутів), котрі в дійсності належать людині. Тому, Фейєрбах основне завдання філософії, її призначення вбачає в критиці релігії, розвінчуванні тих ілюзій, котрі складають сутність релігійної свідомості. Саме завдяки релігійній свідомості конструюється ілюзорно-спотворена картина світу. Людина виступає творцем Бога. Більше того, людина і олюднений нею світ підпорядковуються Богу і залежать від його волі. Таким чином, людина втрачає свободу і самостійність.
У контексті своїх роздумів Фейєрбах, відкинувши стару філософію, логічний раціоналізм Гегеля, прагнув створити нову філософію - філософію людини (антропологію). Він вважав, що ця філософія повинна вивчати людину, дати розуміння людини і служити справі її звільнення від релігійних заблуджень. Вирішення цих завдань бачиться ним у площині усвідомлення й розуміння того, що людина не творіння Бога, а частина, ідо того ж найдосконаліша, вічного світу природи.
Таким чином, складається і формується фейєрбахівська концепція антропологічного матеріалізму. Мислитель відходить від механіцизму XVIII ст. Об´єктивну і суб´єктивну реальність не зводить до механічного руху, а природу розглядає скоріше не як механізм, а організм, тобто як біологічний рух. У центрі уваги Фейєрбаха не абстрактне поняття матерії, а людина як єдність психічного й фізіологічного, душі і тіла. В дусі матеріалізму мислитель стверджує, що тіло у його цілісності і складає сутність людського "Я". Духовне начало в людини не може бути відділеним від тілесного, дух і тіло - дві сторони тієї реальності, котра називається людським організмом. Логічно, що людська природа тлумачиться ним переважно біологічно, а окремий індивід не як суспільна (історично-духовна) істота, а як окрема ланка в розвитку людського роду.
Тлумачачи людину як природно-біологічну істоту, Фейєрбах не помічає соціально-історичного, а відтак - ролі практики в житті людини і суспільства та в процесі пізнання. Не розуміє того, що суспільне життя людей, по своїй суті, є практичним. Звідси логічно випливає незадоволення й недовіра до абстрактного мислення та апеляція до чуттєвого (живого) споглядання.
У теорії пізнання Фейєрбах виступав як сенсуаліст, вважаючи, що відчуття складають єдине джерело нашого пізнання. Мислитель стверджує: тільки те, що дане нам в органах чуття (зір, слух, нюх, смак, дотик) - володіє дійсною реальністю. За допомогою органів чуття ми пізнаємо як фізичні об´єкти, так і психічні стани людей. Фейєрбах не визнає існування надчуттєвої (надприродної) реальності, відкидає можливість суто спекулятивного (абстрактного) пізнання за допомогою розуму, вважаючи його витвором ідеалістичної, зокрема, гегелівської філософії.
Антропологічний принцип дав змогу Фейєрбаху по-новому тлумачити об´єкт пізнання. Згідно з його філософією поняття об´єкта першочергово формується у досвіді людського спілкування. Звідси ~~ першим об´єктом для будь-якої людини є друга людина, тобто "Ти". Таким чином, любов до іншої людини - це шлях до визнання її об´єктивного існування, а там самим і до визнання існування зовнішніх речей. На почуттях любові ґрунтується внутрішній, для Фейєрбаха, суспільний зв´язок між людьми, виникає безкорисна мораль. Мислитель переконаний, що мораль повинна замінити ілюзорний зв´язок "Я" з Богом. Любов до Бога, згідно з Фейєрбахом, є лише відчуженою, хибною формою любові - любові до інших людей.
Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха - це реакція на ідеалізм. Фейєрбах не сприйняв ні об´єктивного, ні суб´єктивного ідеалізму, але й не побудував послідовного матеріалізму. Проблеми, порушені класичними німецькими філософами-ідеалістами, у філософії Фейєрбаха вирішуються яскраво, хоча Й багато в чому слабкіше, ніж це мало місце у його попередників. Тому й правий Ф. Енгельс, який писав, що його матеріалізм був більш дотепним, аніж глибоким. По суті, Фейєрбахом завершується класична німецька філософія.