• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Філософія

4. Значення та функції філософії

Філософія виконує ряд важливих функцій і тому відіграє суттєву роль у житті суспільства. Це обумовлюється, передусім її особливим предметом, до якого відносяться основне питання філософії та найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і мислення.

Як відомо, зміст філософії визначається її місцем у системі знань. Вона, з одного боку, черпає матеріал для своїх гранично широких узагальнень із природничих та суспільних наук, з людської практики. Це не просто сума знань, оскільки філософські узагальнення завжди пов´язані з основним питанням філософії і з проблемою сутності розвитку. З іншого боку, філософія є загальнотеоретичною і загально-методологічною основою наук, озброює їх знаннями принципів, законів, категорій науково творчого мислення, дає їм найголовніші пізнавальні орієнтири. Тому для того щоб будь-який вчений був на висоті вимог сьогодення, йому необхідно володіти глибокими філософськими знаннями.

Однією з найважливіших функцій філософії є формування нею найзагальніших ідей, уявлень про природу, про форми людської діяльності, які у філософії одержали назву універсалій. Важливе місце серед них займають категорії, які відображають найзагальніші зв´язки, відношення між речами, явищами. Ні в науці, ні в повсякденному житті обійтись без них неможливо. Тому в своїй сукупності вони становлять основу людського інтелекту.

Категорії виникають на певному етапі історичного розвитку і втілюються в мовних структурах. Аналізуючи їх і дії людей, філософи виявляють загальні основи мислення й практики.

У найзагальніших основах культури важливе місце займають узагальнені образи буття в їх взаємозв´язку й взаємодії. У свою чергу, як наголошувалося, ці образи трансформуються у філософські вчення: онтологію, праксеологію, гносеологію, аксіологію та ін. Тому філософія в науковому пізнанні та суспільному житті виконує ряд важливих функцій:

- світоглядна: формує загальну систему розуміння природи, людини, суспільства в їх сутнісних характеристиках, тобто вирішує загальнотеоретичні проблеми їх наукового розуміння. Вона формується в процесі осмислення, обґрунтування світоглядних ідеалів. Філософія як теоретичний світогляд - це не лише зміст, а й спосіб осягнення дійсності, а також принципи самого життя, які визначають характер діяльності людей. Найважливішим компонентом світогляду є ідеали як визначальні життєві цілі. Характер уявлень про світ сприяє постановці певної мети, життєвих завдань, із узагальнення яких виробляється життєвий план, формуються відповідні ідеали.

У формуванні цієї функції філософія опирається на сукупність наук, на всю людську практику освоєння дійсності, визначає своє ставлення до релігії, яка теж претендує на виконання світоглядної функції.

- онтологічна: вирішує проблему, яким є світ сам по собі, безвідносно до людини, людських форм пізнання, в яких він (світ) дається людині, яка його природа, сутність, структура. До онтологічних включається і проблема людського буття, його залежності від зовнішніх факторів, під якими мають на увазі як природні, так і надприродні чинники. Ця функція тісно пов´язана з попередньою;

- праксеологічна: досліджує активне, дієве, практичне ставлення людини до світу, можливості, способи й межі її діяльності, зокрема, проблема свободи й необхідності та різні спроби її розв´язання (фаталізм, волюнтаризм);

- гносеологічна (логіко-гносеологічна): досліджує процес пізнання світу людиною, визначає його сутність, можливості, умови, закономірності, розробляє систему принципів і категорій, які організовують раціональне пізнання, є його понятійним фундаментом;

- методологічна: відіграє роль загального методу, цілісної сукупності орієнтирів як практично-перетворювальної, так і пізнавальної діяльності. Осмислюючи й обґрунтовуючи стратегію щодо реалізації людських ідеалів, формуючи принципи їх досягнення, філософія цим самим виконує методологічну роль. Процес пізнання й практичної діяльності може дати належний ефект, лише будучи відповідно упорядкованим і організованим. Якщо на перших порах секрети такої упорядкованості залишалися поза увагою людей, то в подальшому вони виділяються в спеціальний предмет раціонального пізнання і фіксуються як система соціально апробованих правил, нормативів пізнання і діяльності. Пізніше методологія стає предметом спеціальної теоретичної рефлексії, формою якої виступає, передусім, філософське осмислення принципів організації і регуляції пізнавальної діяльності, виділення в ній умов, структури й змісту знання, а також шляхів, що ведуть до істини.

Кожна наука сама розробляє свої методи, але вони опираються на ту чи іншу філософську систему.

Методологічна функція філософії не зводиться лише до методології пізнання, а охоплює й весь рівень методології людської діяльності.

-ідеологічна: показує, що філософські вчення і напрями виражають не тільки "чисте прагнення до істини", а й інтереси та позиції певних суспільних сил, спільнот (націй, класів тощо). Тому будь-яка філософська школа з позицій певного класу формує світогляд і впливає на суспільну діяльність з тих же певних соціальних (класових) позицій;

- виховна: показує, що оволодіння філософськими знаннями, філософським мисленням сприяє формуванню в людини потреб і прагнень до раціонального розуміння світу й самої себе, свідомого визначення свого місця в світі, своїх найвищих цінностей, ідеалів, життєвих орієнтацій і цілей, сенсу життя;

-аксіологічна: вказує на місце цінностей у житті, на структуру ціннісного світу, тобто на зв´язок різних цінностей між собою, зв´язок із соціальними Й культурними факторами та структурою особистості. Вона досліджує моральне й естетичне ставлення людини до дійсності;

-інтегруюча (інтегративна): показує, що філософія робить узагальнення висновків часткових (спеціальних, "конкретних" наук), пов´язуючи їх з постановкою і розв´язанням корінних світоглядних проблем; тим самим філософія сприяє створенню цілісної системи наукового знання, елементи якої (окремі науки, галузі, розділи) між собою не пов´язані. При цьому філософія не підміняє конкретні науки, не претендує на розв´язання "своїми методами" їх проблем.

На завершення слід підкреслити, що в філософії відображається не лише минуле й сучасне. Вона конструює й майбутнє, формуючи принципово нові ідеї, світоглядні ідеали. В галузі конкретно-історичного життя вона здійснює інтеграцію різних форм людського досвіду.

У час, коли інтереси людства вимагають планетарного підходу до розв´язання світових проблем, філософія має інтегрувати всі основні завдання і цінності людської культури. Це можливо лише на основі універсального мислення, на яке спроможна тільки філософія. Ось чому без філософії не обійтись людині, яка мислить, творить, відповідає за майбутнє нашої планети.