Основи культурології
14.2. Ранні форми релігії
До ранніх форм релігії належать: магія, фетишизм, тотемізм, рільницький культ, шаманство, анімізм та культ предків.
Магія (від давньогрецького - ворожба) - віра в існування надприродних засобів впливу на навколишній світ, це система прийомів, заснованих на вірі в можливість примусити надприродні сили здійснити бажане. Іншими словами, це сукупність дій, обрядів та церемоній, що пов´язані з вірою у надприродні сутності та з вірою у можливість впливати на ці сутності, а з їх допомогою - і на хід подій у реальному світі. Магія створює враження, що людина може змінити реальність не лише своєю працею, тобто природним способом, а й особливими символічними діями, обрядами й ритуалами, тобто надприродним шляхом.
Фетишизм (від португальського - річ для чаклунства; фетиш означає талісман, амулет) - віра в існування надприродних властивостей у матеріальних предметів, поклоніння предметам найближчого оточення людини (як правило, неживим). До реальної користі предметів додаються їхні "потойбічні" властивості бути помічниками й захисниками людей. Порівняно з магією фетишизм є складнішою формою релігії. Якщо магія посилювала віру в можливість впливу людини на природу, то фетишизм наділяв надприродними якостями ще й певні матеріальні об´єкти.
Тотемізм (мовою одного з індіанських племен "тотем" - його рід) - віра в надприродну спорідненість людських колективів із певними видами тварин, рослин чи явищ. Тотемізм - це породження властивого міфологічній свідомості антропоморфізму, тобто олюднення оточуючого світу, наділення його людиноподібними рисами. Наш древній предок не виділяв себе з оточуючого світу, він відчував кровну спорідненість із ним. Головними об´єктами поклоніння були тотемні духи, їм приносили жертви, для них танцювали, співали, ушановували їхні зображення. Убивати і з´їдати тотем можна було лише за умови дотримання певних релігійних процедур - ритуалів та обрядів. Тотемістичні елементи увійшли до складу всіх сучасних релігій; особливо відчутним є вплив тотемізму в індуїзмі.
Рільницький культ - поклоніння двійникам тих чинників природи, які впливають на врожаї.
Шаманство - віра у можливість спілкування людини з духом, яка доступна древнім професійним служителям культу - шаманам, які здатні приводити себе в екстатичний стан (евенкійською мовою "шаман" означає "несамовитий") і виступати нібито в ролі посередника між людиною і духами.
Анімізм (від лат. anima - душа) - віра в існування у матеріальних об´єктів і процесів надприродних двійників, тобто це віра в душу і духів людського тіла, тварин, знарядь праці, війни, хвороби тощо. Анімістичні уявлення передбачають існування душі як внутрішнього джерела діяльності всіх живих істот, своєрідного внутрішнього двигуна. У багатьох народів головними двійниками, яких найбільше поважали первісні анімісти, були душі померлих.
Від анімізму вже зовсім недалеко до віровчень епохи цивілізації. На цьому шляху у всіх народів був ще один ступінь - культ предків. Він складається на основі поховальних обрядів і віри в посмертне існування душ.
Необхідність пояснення різних явищ природи й суспільного життя привела до появи міфології, про яку вже йшлося в темі "Первісна культура".
З розпадом родових відносин, посиленням соціального розшарування і різким зростанням ролі племінної знаті на місце культу предків приходить культ вождів - міфічних родоначальників, чиї душі підносяться над душами інших сородичів. Від поклоніння родоначальникам і вождям племен, яких міфологічна свідомість єдиноплемінників наділяє легендарними якостями і вмінням творити чудеса, зовсім недалеко до ідеї божеств - особливо могутніх істот, що підносяться над душами і духами і здійснюють чудеса не епізодично, а постійно. Коли процеси перетворення архаїчного суспільства в ранньокласове і формування інститутів держави поглибилися ще більше, предки набули виключного значення для освячення (легітимізації) влади правителя.
Перехід до землеробства і скотарства - найважливіша віха в історії людства - мав наслідком виникнення більш складних релігійних уявлень, появу нових та ускладнення старих релігійних обрядів і свят. Поклоніння духам в образах тварин поступово витісняється антропоморфізмом, тобто уявленням про те, що духи мають людський вигляд. Із занепадом первісної общини й розшаруванням суспільства з численного сонму духів виокремлюються наймогутніші представники надприродного світу - боги. Поступово складається пантеон, у якому у своєрідній формі відображається земна соціальна ієрархія. Особливе місце посідає бог-покровитель наймогутнішого племені в союзі племен.
З часом релігія використовується також для зміцнення впливу родової верхівки - вождів, старійшин - на рядових членів роду. Складається інститут жерців, тобто професійних священнослужителів, які керували релігійними церемоніями та святкуваннями і здійснювали жертвопринесення на честь богів.
Богослови іменують ранні вірування язичництвом, тобто релігіями хибними, такими, що не знають істинного Бога. Для пізніх родоплемінних вірувань характерне багатобожжя - політеїзм. Але язичництво різних етносів склало ту вихідну основу, з якої народилися древні релігії цивілізованого світу, у яких ідея бога посідає центральне місце. З виникненням класового суспільства і утворенням держав формуються національні релігії. В їхньому лоні у деяких етносів багатобожжя витісняється монотеїзмом - вірою в єдиного Бога-Творця, а деякі національні релігії поширюються серед багатьох народів і стають світовими.