Основи культурології
15.2.2. Релігія Давньої Греції
Релігія Стародавньої Греції політеїстична і антропоморфна, вона почалася з міфології і в міфології знайшла своє найкраще вираження. Олімпійська ієрархія богів своє класичне завершення набуває наприкінці VI- початку V століття до н.е.
Олімпійський пантеон очолював отець і повелитель усіх богів і людей Зевс. Окрім нього, до олімпійського пантеону належать: Гера - головна з богинь, дружина Зевса, покровителька заміжніх жінок і дітей, родинного життя, подружньої вірності; Посейдон - володар моря і покровитель мореплавства; Афіна - богиня мудрості, покровителька наук та мистецтва; Артеміда - богиня полювання, покровителька тварин та породіль; Аполлон - покровитель мистецтва та наук; Асклепій - бог-цілитель; Пан - бог пастухів; Афродіта - богиня кохання та краси; Арес - бог війни; Гефест -бог земного вогню і ковальського ремесла; Гестія - богиня сімейного вогнища; Гермес - бог торгівлі; Діонісій - бог виноградарства та виноробства.; Феміда - богиня правосуддя; Немезіда - богиня покарання; Ніка - богиня перемоги.
Для греків олімпійські боги не були творцями світу, вони захопили його у готовому вигляді, подолавши титанів. Грецька міфологія вважала, що світ вічний. Грецькі боги схожі на людей, їх спосіб життя мало чим відрізнявся від людського, їм притаманні усі людські якості, у тому числі і негативні. Головна відмінність небожителів полягала в їхньому безсмерті та надприродній могутності. Таке антропоморфне уявлення греків про своїх богів неминуче викликало відповідне ставлення до них - в їх очах боги були зрозумілими людиноподібними істотами. Поруч з олімпійськими богами в давньогрецькій міфології виникає значна кількість героїв - напівбогів за своїм походженням. Тільки в Греції герої користувалися досить високим культовим престижем і навіть могли досягти безсмертя (Геракл). Тим самим розвивається ідея людини як богоборця, що готовий сперечатися з богами, викликати їх на змагання тощо.
Грецька міфологія пронизана ідеєю порядку. Світ олімпійських богів і видатних героїв характеризується мірою і гармонією, хоча в нього і вторгається протилежне, хаотичне начало, втілене в образі бога Діоніса. Найтяжчі людські гріхи перед лицем богів - перехід людини за рамки міри. Того з людей, хто посягає на гармонію і розумну впорядкованість (космос), встановлену божественною владою, боги карають. Вони здатні проявляти довготерпіння, але коли смертні порушують межі допустимого, коли проявляють надмірну гординю, це може призвести до їх смерті.
Досить виразно в грецькій міфології розроблена ідея людини. Люди од самого початку вважаються частиною космічного організму, вони мають безсмертну душу, тіло ж є лише тимчасовим місцезнаходженням душі. Проте в грецькій релігії майже не розвинена ідея загробного воздаяння, потойбічної винагороди тут не існувало. Посмертна доля людини, згідно з уявленнями давніх греків, незавидна - жалюгідне перебування душі у вигляді блідих тіней у підземному царстві Аїда. Життя людини од самого початку визначається долею, котру уособлювали три Мойри. Людська доля є вираженням вселенського закону справедливості. Саме відчуття справедливості відрізняє людей від тварин. Основний обов´язок людини - бути справедливим, шанувати богів, виконуючи ритуал.
Особливості давньогрецького культу зумовлювалися сприйняттям богів як могутніх, але зрозумілих істот, що в обмін на жертвоприношення мали виконувати людські прохання. В жертву богам приносились як різні продукти, так і тварини (котрі мали бути бездоганними), а іноді, хоча й дуже рідко - люди. Релігійні обряди також включали покладання вінків на вівтарі, прикрашення ними статуй богів, співи священних гімнів чи молитов. Важливе місце займали полісні культи, котрі сприймалися як загальнонародна державна справа (наприклад, панафінеї). У Давній Греції, на відміну від Давнього Єгипту, жерці не були відокремленою привілейованою кастою і фактично були держаними службовцями, що підкорялися законам, обов´язковим і для інших громадян. Вони не навчали релігії, не створювали богословських праць, хоча й мали певний вплив в суспільстві.
У Давній Греції вшановувались жерці, котрі здійснювали пророкування майбутнього від імені богів. В особливих святилищах -оракулах боги через жерців давали відповіді на запитання людей. Найбільш прославленим було святилище Аполлона в Дельфах, біля підніжжя гори Парнас. Біля ущелини в скелі, звідки виходили одурманюючі випари, сиділа жриця Аполлона піфія, що під впливом випарів починала промовляти незв´язні слова, які вважалися звісткою від самого бога щодо майбутнього. Ці слова потім витлумачувалися іншими жерцями для відвідувачів. Тим самим Дельфійські жерці мали великий авторитет, могли серйозно впливати на події і навіть втручатися в державні справи.
В елліністичну епоху полісна релігія спочатку витісняється різними релігійно-містичними течіями і філософськими вченнями, а з появою християнства релігія стародавніх греків остаточно відкидається.