Філософія
Сенс життя як функція людського буття. Свобода, власність, відповідальність
Сенс життяявляє собою осмислення людиною свого призначення, "самовиправдовування" своєї життєдіяльності. Він містить у собі цілі, ідеали, установки, умонастрій та лінії поведінки людини. Сенс життя не заданий людині одвічно. Людина змінюється у зв´язку із змінами в суспільних відносинах, в особистому житті, у формах життєдіяльності; разом з цими змінами змінюється і сенс життя. До того ж людина існує в багатьох формах буття, тому сенс її життя багатомірний.
В історії духовних пошуків людства можна виділити три головні підходи до вирішення цієї проблеми.
1. Сенс життя знаходиться за межами світу - в об´єктивних порядках вищого буття,у надособистісних цінностях,у Богові. З цієї точки зору, єдиним, що робить життя усвідомленим, що надає йому абсолютного сенсу, є дійова співучасть у житті, що спрямовується надприродними силами.
2. Цінність і сенс життя -у самому житті,тому людина здатна перебудовувати світ на засадах добра та справедливості. Ця прогресивна мета і надає сенсу людському існуванню.
3. Сенс життя задаєтьсясамою людиноюзавдяки її зусиллям щодо самореалізації. Життя саме по собі не має заданого сенсу, тільки людина завдяки своїй діяльності свідомо чи несвідомо, доцільно чи стихійно творить свою людську сутність.
Кожний індивід може проектувати свій спосіб буття та його стиль, але при цьому він завжди виходить з деяких припущень про дійсність цінностей, з певного розуміння сенсу життя і цілей життєдіяльності.
Здійснення вибору виявляєсвободулюдини. Але, обираючи вчинок, той або інший варіант поведінки, особистість обирає себе. Вона будує себе, створює свій духовний образ. Буття, що складається з множини актів вибору, і являє собою життя особистості, а точніше саму особистість у її динаміці та русі. Таким чином, разом зі свободою виникаєвідповідальність -і насамперед, за себе і свою долю.
Необхідність первинна, в природі і суспільстві вона існує у формі об´єктивних законів, а закони, які не вдається пізнати, виявляють себе як "сліпа" необхідність. Чим більш глибоко і повно людина пізнає закони об´єктивної дійсності, тим більш усвідомленою і вільною виявляється її діяльність. У цьому розуміннісвободаполягає не в незалежності від об´єктивної необхідності, а в умінні приймати рішення з урахуванням наявного знання. Стосовно особистості, яка живе і діє в суспільстві,свободає право робити все, що дозволено законами, які виявляють пізнану необхідність.
Усвідомлення загального розуміння свободи дозволяє виділити її конкретні аспекти:
♦ свободаекономічна,що передбачає не тільки свободу від експлуатації, а й свободу прийняття економічних рішень і дій;
♦ свободаполітична,що полягає в такому наборі громадянських прав, який забезпечує громадянину не тільки нормальну життєдіяльність, але й гарантує йому загальне і рівне виборче право, пряму участь в управлінні суспільними справами, можливість об´єднуватись у політичні партії, рухи;
♦ свободадуховна,що полягає у свободному виборі світогляду, ідеології, системи моральних цінностей, а також у свободі совісті (тобто права сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої) тощо.
Свобода особистості не абсолютна, а відносна; цією відносністю обумовлюються всі демократично орієнтовані правові документи, що визначають межі свободи. Відносність свободи отримує своє втілення увідповідальностіособистості перед іншими людьми та суспільством.
Якщосвободаозначає можливість вибору певної форми дії в конкретній ситуації на основі необхідності, яку вдалося пізнати, то відповідальність є здатність особистості приймати адекватне ситуації рішення, передбачати наслідки своїх дій та відповідати за них перед суспільством. Причому залежність між свободою і відповідальністю особистості прямо пропорційна: чим більше свободи людині надає суспільство, тим більша відповідальність за використання цієї свободи. Відповідальність виступає мірою свободи.
Враховуючи, що діяльність людини пов´язана з різними сторонами суспільних відносин, соціальна відповідальність проявляється в різних формах: політична, правова, громадянська, моральна, адміністративна тощо. Крім того, існуєіндивідуальна, колективна,а також різні видипрофесійноївідповідальності, Це вказує на те, що в суспільстві не може бути особистості, вільної від відповідальності в будь-якій формі. Таким чином,свобода- осмислена необхідність вільного вибору і діяльність з урахуванням цієї необхідності,а відповідальність - це соціальне відношення до суспільних цінностей. Ці категорії набувають особливої значущості завдяки їх діалектичному взаємозв´язку з категорєю власності.
Власність -складне динамічне утворення, яке характеризується тим, що:
♦ виявляється в продуктах матеріальної та духовної роботи особистості;
♦ впливає на загальний стан особистості;
♦ визначає принципи та норми її життєдіяльності;
♦ забезпечує відповідний рівень соціальних благ у суспільстві;
♦ зумовлює відповідну свободу в межах суспільства;
♦ надає особистості впевненості у собі.
Від правильного розпорядження власністю залежить її продуктивність і користь як для безпосереднього власника, так і для осіб, за яких він несе відповідальність. Власність зумовлює не тільки діяльність, а й побут, дозвілля - усі процеси, що пов´язані з життєдіяльністю особистості та становлять її суть.
Основнісутнісні характеристиками власності:
1) власність єінтенційною, ціннісно зумовленою основою діяльностіособистості, вона стає результатом і основою динамічного розвитку подальшої ціннісно спрямованої діяльності індивіда;
2) власність постає якрегулятор взаємовідносинміж особистістю і суспільством, являючи собою суб´єктизовану оцінку об´єктивного соцIVмного процесу;
3) власність є певнимваріантом відображення реальності,що охоплює даний рівень можливостей індивіда в реалізації певних цінностей;
4) за своєю суттю власність становить систему можливих альтернатив щодо реалізації відповідних задумів, які в конкретній ситуації найбільш повно відповідають можливостям особистості. Існує кілька рівнів ментального усвідомлення власності індивідом. Залежно від того, наскільки життя наповнене супровідними чинниками, які визначають характер діяльності, безпосередньо впливають на емоційний стан індивіда, визначаючи його місце в соцIVмі, серед інших людей, залежно від вияву соціальної активності індивідів, різних варіантів самоідентифікації в суспільстві, розрізняються чуттєво-емоційний, поверхово-раціональний, практично-раціональний та особово-раціональний рівні сприйняття власності особою.
♦ Чуттєво-емоційнийрівень становить певний комплекс відчуттів і емоцій, що спричиняються виявом повноважень власника: підсвідоме відчуття корисності власності для індивіда та можливостей у розпорядженні нею; відчуття власності як гаранта певної соціальної захищеності, адекватної винагороди за працю, витрачені зусилля; власність сприймається як певна відповідність морально-етичним нормам особистості й може бути доступною для всіх одиничних особистостей згідно з їхніми морально-етичними, вольовими якостями, внесками в розвиток суспільства.
♦ Поверхово-раціональнийрівень розуміння власності являє собою усвідомлення індивідом відповідальності витраченим на її здобуття зусиллям, сумлінності, закріплює розуміння власності як справедливості винагороди. Притаманний в основному найменш соціально захищеним верствам населення, особам, які не виявляють достатньої соціальної активності або не можуть користуватися особливими зв´язками в суспільстві, не мають відповідних знайомств, тощо.
♦ Практично-раціональнийрівень усвідомлення власності визначається самодостатністю набутої власності із запитами й прагненнями особистості, розумінням адекватності набутого рівня власності уявленням, здібностям індивіда. Набута власність розглядається в даному випадку не як результат соціальної активності особистості, сприймається не стільки як винагорода за працю й витрачені зусилля, сумлінність, а як невід´ємна, обов´язкова, суто індивідуальна, особистісно втілена половина буття індивіда. Дане уявлення про власність не становить певної усталеності, а є поштовхом для примноження, що спричинює постійну активність індивіда, спрямовує його на збільшення відповідальності за набуту власність.
♦ Особово-раціональнийрівень усвідомлення власності визначається у осіб, які в силу особливої соціальної поведінки чи походження належать до найбільш забезпечених людей. Власність як така для осіб, ідентифікованих у зазначеній групі, не є результатом зусиль, витрачених особисто: вона може бути наслідком надто привілейованого соціального походження пращурів, які відіграли значну історичну роль у суспільстві, справили великий вплив на розвиток науки, культури чи мистецтва, що відіграло епохальне значення для людства в цілому. До цієї групи можуть так само належати й особи, які завдяки своїм особистісним рисам та особливостям власної соціальної поведінки, що не завжди відповідає морально-правовим нормам суспільства, досягають надто надмірного рівня забезпеченості. У подальшому діяльність таких осіб може бути спрямована як на збільшення і без того надмірного рівня власності, так і навпаки: власники можуть не докладати зусиль щодо примноження власності.
За ступенем емоційного сприйняття власності індивідами існують власність фрагментарна та актуальна високого, середнього та низького ступенів актуалізації.
♦ Фрагментарна власністьне становить для індивіда фактично ніякої матеріальної та духовної цінності, а залишається тільки своєрідним фрагментом у його діяльності.
Об´єкти даної власності можуть діставатися індивідові без затрат фізичних, розумово-інтелектуальних сил, без матеріальних витрат. Така власність не становить для індивіда ніякої актуальності, не є потрібною для власника, і останній не отримує ніякої користі й насолоди від розпорядження об´єктами такої власності.
♦ Актуальнавласність справляє ціннісно-моральний вплив на власника, її об´єкти відповідають рівневі ціннісно-духовних запитів особистості, являють собою певну актуальність для власника.
♦ Актуальна власність високого ступеня актуалізаціїдосягається в результаті докладання особистістю зусиль, є об´єктом прагнення особистості, є повністю осмисленою індивідом, постає як максимально можлива реалізація задумів і зусиль особистості, є свідченням найбільш повного вияву нинішніх можливостей особистості, постає глибоко осмисленою і розуміється як найкраще і найоптимальніше поєднання запитів індивіда, його ціннісних прагнень і можливостей щодо їх реалізації. Такий вид власності відображає єдність духовного, морального, соціального початків людини, стає фактично повним відображенням особистості і її соціальної екзистенції. Об´єкти цієї власності являють собою особливу цінність для власника, не є засобами обміну, продажу чи дарування.
♦ Актуальна власність середнього ступеня актуалізаціїє осмисленою індивідом, досягається шляхом докладання особистістю відповідних зусиль. Однак, на відміну від власності високого ступеня актуалізації, використовується індивідом із суто практично-прагматичної точки зору, є базою для подальшого власницького наповнення й примноження і являє собою вияв суто споживацьких інтересів власника.
♦ Актуальна власність низького ступеня актуалізаціїявляє собою своєрідний запас, резерв для можливого подальшого використання. її становлять матеріально втілені речі та об´єкти, які не належать до предметів постійного використання, на їхнє придбання особистість не витрачає актуальні для неї кошти. Визначаються три рівні внутрішньої власницької свободи:
вільної реалізації, прагматичної реалізації, індивідуально спрямований рівень.
♦ Рівень вільної реалізаціїпритаманний в основному особам, які сприймають власність на поверхово раціональному рівні. Він характеризується розумінням власницьких взаємовідносин у соцIVмі як абсолютно партнерських, рівноправних, безкорисливих і непрагматичних стосунків між власниками.
♦ Рівень прагматичної реалізаціївнутрішньої власницької свободи визначається серед осіб, ідентифікованих у групі практично раціонального рівня усвідомлення власності. Внутрішня власницька свобода в цьому випадку визначається прагматичною налаштованістю осіб у взаємостосунках з іншими власниками - учасниками соцIVмного процесу.
♦ Індивідуально спрямований рівеньвнутрішньої власницької свободи характеризується розпорядженням власністю з суто індивідуальних позицій. Притаманний даний рівень особам, що ідентифіковані у групі особово-раціонального рівня усвідомлення власності. Ті витрати, які здатні робити ці категорії осіб, не можуть порівнюватися із сумою максимально можливих витрат решти людей. Але ці витрати можуть бути спрямовані як для власного блага й процвітання, так і адресовані у вигляді спонсорства, особливо великих пожертвувань тощо.
Таким є проблемне поле філософії, яка в усі часи тримала у фокусі людину, що вивчає світ, пристосовується до нього, перетворює, намагаючись вирішувати при цьому головне питання: "Як мені бути щасливим у цьому складному світі?".