Філософія
Соціальна роль особистості в контексті її індивідуалізації
Характеристика індивіда як продукта суспільних відносин зовсім не означає, що вихідні умови індивідуального існування(наприклад, характер виховання, сімейне та соціальне оточення тощо) раз і назавжди зумовлюють наступну поведінку людей. Етнічна, віросповідна, класова, професійна приналежність людини не змушує фатально діяти певним чином.
Незведеність людини до її соціально-групового стану, незалежність поведінки від попередніх факторів, здатність бути відповідальним за свій персональний образ саме й фіксуються в поняттях "індивідуальність" та"особистість",які виявляють різні аспекти людської самопобудови. В індивідуальності ми відзначаємо насамперед їїсамобутність,а в особистості - самостійність. Людина виступає як індивідуальність при наявності особливих, одиничних, неповторних властивостей, а особистістю вона залишається тільки до тих пір, поки не втрачає себе, своє лице.
Людина- продукт і суб´єкт суспільних відносин.Якщо поняття індивіда націлене на перше з цих визначень, то поняття індивідуальності та особистості акцентують увагу на тому, що конкретна людина може стати активним суб´єктом суспільного життя.
Людський індивід, з одного боку, є соціально універсальним, а з іншого - особистісний. Індивідуальність виявляється у своєрідності соматичних, психічних, інтелектуальних потреб та здібностей. Інстинкт не дає людині "що потрібно", традиція не дає людині "що повинно бути", бо це забезпечує особистісне трактування "Я". Тому індивідуалізацію слід розглядати поряд з такими категоріями, як "самосвідомість", що позначає персональну представ-леність Я, та "самооцінка", яка являє собою контроль за реальною здатністю особистості критично кваліфікувати власні мотиваційні стани, рівні зазіхань. За рахунок динамізації особис-тісно-мотиваційної сфери самооцінка виконує функції саморозу-міння, самоуправління, самовиправлення та самозбереження.
Індивідуалізація- процес виділення людини як відносно самостійного суб´єкта в ході історичного розвитку суспільних відносин.Це процес і результат суміщення соціальних вимог, очікувань, норм, цінностей, виявлення особистісних та ділових якостей, що необхідні для ефективного виконання соціальної ролі, із специфікою потреб, властивостей та стимулів діяльності індивідів, тобто персоніфікованою формою реалізації соціальних функцій.
Поняттяіндивідуальностіакцентує увагу на тому особливому, специфічному, своєрідному, що відрізняє дану конкретну людину від інших людей. Воно може розглядатися як антитеза відносно поняття середньотипового. З уявленням про розвинуту індивідуальність пов´язується наявність різноманітних соціальних якостей, що надають людині дійсну неповторність. Розвинена індивідуальність характеризується такимирисами:багатогранні уміння, професійна необмеженість, поєднання різних здібностей, здатність у разі необхідності швидко оволодівати інишими видами діяльності.
Індивідуальності не просто притаманні різні здібності, а вона являє собою їх цілісність. Розвинена індивідуальність не просто має набір, сукупність талантів та здібностей, а виступає як їх ансамбль, причому оригінальний спосіб узгодження здібностей полягає в тому, що один з талантів височіє над іншими та зумовлює їх.
Індивідуалізація виявляється можливою завдяки пластичності, гнучкості індивідів, здатності виконувати однотипові дії з урахуванням специфіки ситуації та властивостей самого індивіда, вона являє собою момент творчості. Цінні для суспільства або соціальних груп та колективів індивідуалізовані способи, форми, методи діяльності можуть опановуватись, засвоюватись іншими, перетворюючись на еталонні, що свідчить про процес виникнення інновацій.
Процес самореалізації особистості, виявлення її призначення проходить на фоні напруженої цілеспрямованої діяльності, що є підготовчою для моменту натхнення, відкриття. Тому визначальними характеристиками особистісної структури виступаютьцілеспрямованістьта проективність.
Індивідуалізація - це процес диференціації загальних для даної соціальної групи, класу, соціального прошарку життєвих умов і заміни їх на все більш специфічні. Підіндивідуалізацієюмають на увазі розрив групових зв´язків та виділення самостійних індивідів, що мають тісні та тривалі зв´язки з іншими.
Соціальна роль- відповідний прийнятим нормам спосіб поведінки людей залежно від їх статусу або позиції в суспільстві, в системі міжособистісних відносин.Засвоєння соціальних ролей - це важлива складова процесу соціалізації особистості, обов´ язкова умова вростання в суспільство людей собі подібних. Засвоюючи соціальні ролі, людина засвоює соціальні стандарти поведінки, вчиться оцінювати себе збоку та здійснювати самоконтроль.
Соціальна роль - це сукупність вимог суспільства до людей, що займають певні соціальні позиції. Це вимоги у вигляді настанов, бажань, очікувань певної поведінки, що регламентується у конкретних соціальних нормах. Соціальна роль визначається, головним чином, існуючими очікуваннями інших людей відносно позицій, а не їх власними індивідуальними характеристиками. Наприклад, роль лікаря розуміється узагальнено, як певна очікувана поведінка незалежно від особистісних почуттів конкретної людини.
Соціальна роль- це фіксація певного положення, яке займає той чи інший індивід у системі суспільних відносин, це функція, нормативно ухвалений зразок поведінки, що очікується від кожного, хто займає цю позицію.Приступаючи до виконання певних соціальних функцій, індивід, як правило, знає свої права й обов´язки, а також санкції, які можуть бути застосовані в разі їх порушення. Вимоги, сподівання, які висуваються соціальною роллю, формуються в суспільстві під впливом загальнокультурних норм, цінностей та традицій певної суспільної системи, соціальної групи. Отже, цезавжди очікувана поведінка, пов´язана з реалізацією певних прав і обов´язківУ такому розумінні вона характеризується як нормативними вимогами до поведінки індивіда, так і очікуваннями інших людей стосовно їх виконавця. Якщо поведінка індивіда відповідає рольовим вимогам і очікуванням, то вона соціально заохочується (хвала, почесті, матеріальна винагорода).
Соціальна роль може не ухвалюватися суспільством (наприклад, роль злодія). При цьому ухвалюється чи не ухвалюється не конкретна особа, а вид соціальної діяльності. Отже, вказуючи на роль, суспільство відносить людину до певної соціальної групи, ідентифікує її з групою. Як член суспільства, різноманітних груп та організацій, обіймаючи в них певне місце чи позицію, виконуючи притаманні цим позиціям функції, індивід тим самим здійснює соціальні ролі батька, ученого, депутата, підприємця тощо.
Соціальні ролі виступають тими одиницями, на основі яких будуються різні соціальні інститути. Наприклад, школа як соціальний інститут може розглядатися як сукупність загальних для всіх шкіл ролей викладачів та учнів.
Термінрольвперше був уведений у 1934 р. Дж. Мідом як результат творчого дослідницького процесу взаємодії. Не погоджуючись із ідеєю сприйняття ролі як результату та характерних форми взаємодії, Р. Лінтон тлумачить роль як розпорядження, властиві певним позиціям. При такому підході поняття "роль" стає синонімом поняттям "культура", "норма". Нині поняття "соціальна роль" є центральною категорією теорій структурно-функціонального аналізу (Т. Парсонс, Р. Мертон та ін.). В українській соціології соціальна роль аналізується як значущий регулятор соціальної поведінки (А. Ручка, Н. Корабльо-ва, Л. Сохань, О. Якуба та ін.).
Оскільки один і той самий індивід виконує багато соціальних ролей, то між ними можливі відносини як гармонії, так і дисгармонії. В останньому випадку на грунті суперечностей між рольовими вимогами й очікуваннями збуджуються внутрішні міжрольові конфлікти (компетентний директор - малокомпетентний депутат, добрий сім´янин - поганий спеціаліст, здібний інженер - невдалий менеджер). Опанування соціальних ролей, вирішення внутрішніх і міжрольових конфліктів успішно здійснюють активні люди, здатні в ході інноваційної діяльності, виконання різнопланових соціальних ролей творити нові соціальні цінності, норми та ролі, зберігати свою цілісність як особистості, що усвідомлює свою соціальну сутність і призначення.
Структура соціальної ролівключає:
♦ по-перше,об´єктивну основу ролі(соціальний зміст, каркас та типові форми рольової поведінки);
♦ по-друге,суб´єктивний стиль виконання ролі(її образ, рольовий ідеал, рольовий автопортрет, ставлення до себе як до виконавця).
Об´єктивна основа ролімає два суттєві виміри -функціональний(права та обов´язки, рівень відповідальності) та цільовий (напрям, кінцева мета та завдання рольової дії, що становлять рольовий сюжет).
Суб´єктивний стиль виконання ролімістить раціональну таемоційнускладові. Це можуть бути або нормативні вимоги безособової моделі зразкового виконання ролі, або персоніфіковані, вигадані рольові персонажі, що виступають особистісним орієнтиром, еталоном рольової поведінки "Я".
Особисте ставлення до ролі може бути ясним або суперечливим, варіювати від схвалення до осудження, від повної са-моідентифікації особи з роллю до повного відчуження від неї. Крім позитивної чи негативної спрямованості особисте ставлення до ролі характеризується інтенсивністю, своєрідною напруженістю мотивації, що спонукає особистість до виконання ролі. Саме через стиль виконання ролі її об´єктивна основа проектується в площину реальної поведінки.