Філософія
Свідомість і діяльність людини. Творча активність свідомості
Походження свідомості і мови пов´язане з переходом мавпоподібних предків від присвоєння за допомогою природних органів готових предметів до праці, до виготовлення штучних знарядь, до людських форм життєдіяльності та суспільних відносин, які виростають на її основі.
Психіка тварин допомагає їм орієнтуватися в мінливому середовищі, пристосовуватися до нього, проте вони не можуть цілеспрямовано і систематично перетворювати навколишній світ. Якісна відмінність свідомості людини від свідомості тварин полягає в таких моментах: свідомість людини розвивається і функціонує за соціальними законами, а тварини - за біологічними; для людини характерне активно-перетворююче відображення об´єктивного світу, а для тварини -активне пристосування; у людини є І і II сигнальні системи, відмічається і зв´язок мови й мислення, а в тварин - лише І сигнальна система; людина здатна пізнавати явище і сутність речей, їй притаманна можливість чуттєвого і логічного відображення дійсності, а тварина має можливість лише чуттєвого відображення дійсності; у людини досить сильно розвинуте випереджаюче відображення, здатність передбачати, а у тварини випереджаюче відображення розвинуте слабо; у особи є самосвідомість, моральні і естетичні чуття, що зовсім відсутнє у тварин; крім того, людина здатна систематично, цілеспрямовано пізнавати світ, а тварина - лише випадково "пізнає" окремі речі, явища.
Без сумніву, саме праця як доцільна діяльність є основною умовою всього людського життя і формування свідомості. Праця створила людину. Вихідна форма праці - процес виготовлення знарядь із дерева, каміння, кістки тощо і виробництво за їх допомогою засобів існування. Під впливом зміни умов існування мавпи змушені були вести інший спосіб життя, спуститися з дерев на землю, їм доводилось використовувати каміння, палиці тощо. Усе це приводило до суттєвої зміни функцій передніх кінцівок. Розвинута в процесі трудової діяльності рука справляла вплив на вдосконалення всього організму, в тому числі і мозку. Свідомість могла виникнути тільки як функція складно-організованого мозку. Під впливом трудової діяльності у зв´язку з розвитком мозку вдосконалювались і органи чуття людини, дедалі точнішим і тоншим ставав дотик, слух, більш проникливим став зір.
Свідомість спочатку являла собою тільки усвідомлення найближчого чуттєво-сприйманого середовища, безпосередніх зв´язків з іншими людьми. Надалі в ході ускладнення форм праці й суспільних відносин формувалась здатність до мислення у вигляді понять, суджень і умовиводів.
Соціальна обумовленість виникнення і розвитку свідомості досить глибоко обгрунтована у творі Ф. Енгельса "Роль праці у процесі перетворення мавпи у людину". Праця як цілеспрямована діяльність з самого початку пов´язана з виготовленням знарядь праці і застосуванням їх з метою виготовлення продуктів для задоволення потреб людини. Потреба в систематичному використанні знарядь праці спонукала людиноподібних мавп поступово переходити до обробки природничого матеріалу і створення все більш досконалих знарядь праці. Усе це призводило до суттєвої зміни функцій передніх кінцівок. Вони пристосовувались до все нових і нових операцій і поступово перетворювались на природні знаряддя праці руки. Мозок людиноподібної мавпи набував здатності творити більш складні трудові операції. Під впливом трудової діяльності удосконалювались органи чуття людини. Виробництво знарядь праці і матеріальних благ для життя започаткували процес якісного перетворення тваринного стада, у якому жили людиноподібні мавпи, у першу, хоча і стадну форму, але вже людського суспільства. Стадо трансформується у товариство співробітників, сцементоване трудовими соціальними зв´язками.
Крім того, внаслідок суспільно-трудової діяльності людей виникає і розвивається не тільки свідомість, а й матеріальна форма свідомості - членоподільна мова. "Спочатку праця, -писав Енгельс, - а потім і разом з цим членоподільна мова стали двома самими головними стимулами, під впливом яких мозок мавпи поступово перетворився на мозок людини" [42]. Отже, свідомість як властивість високоорганізованої матерії, як специфічна вища форма відображення і діяльності виникла у суспільстві і безперервно розвивається на засадах праці і суспільних відносин між людьми.
Таким чином", до біологічних передумов походження свідомості відносяться: тілесна організація (прямоходіння, розвиток передніх кінцівок); головний мозок, розвинута нервова система; перша сигнальна система вищих тварин; стадна форма мешкання людиноподібних мавп. Соціальні засади походження свідомості становлять праця, трудовий процес, мова і спілкування.
Мова являє собою певну систему засобів спілкування. Існують різні види мови: усна, писемна і внутрішня (беззвучна, про себе). Основними одиницями мови виступають слово і речення. Слово являє собою єдність значення і звучання. Матеріальна сторона слова означає предмет і є знаком. Значення слова відображує предмет і є чуттєвим або розумовим образом. Речення - це матеріальна форма, носій більш-менш закінченої думки, судження. За допомогою мови здійснюється перехід від живого споглядання, від чуттєвого пізнання до узагальненого, абстрактного мислення.
Свідомість і мова єдині, але це внутрішньо суперечлива єдність різних явищ. Свідомість відображає дійсність, а мова визначає її і виражає думки. У мові наші уявлення, думки і почуття втілюються в матеріальну, чуттєво сприйману форму і тим самим з особистого надбання стають надбанням інших людей.
Завдяки мові свідомість формується і розвивається як суспільне явище, як духовний продукт життя суспільства.
Будучи засобом взаємного спілкування людей, обміну досвідом, знанням, почуттями, ідеями, мова зв´язує людей не тільки даної соціальної групи і не тільки даного покоління, а й різних поколінь. Так створюється наступність історичних епох. Нині існує близько трьох тисяч мов, якими здійснюється членоподібна мова, і кожна з них має особливу структуру і систему значення слів.
Нерозривний зв´язок свідомості і мови виявляється у різноманітних явищах.
По-перше, розвиваючись на основі знання, тобто свідомого відображення явищ об´єктивного світу у людському мозку, свідомість не існує без матеріальної основи, а саме мови, виявленої у словах. Здійснюючи пізнання, людина утворює ідеальні образи предметів і явищ, у яких відображуються найбільш загальні властивості предметів і явищ, називає той або інший предмет словом ("стіл", "людина", "тварина", "будинок" та ін.). Слова і їх сполучення - це основні елементи членоподільної мови.
По-друге, нерозривний зв´язок свідомості і мови виявляється в тому, що з самого початку свого існування мова була засобом передачі соціальної інформації, засобом спілкування людей. Тільки завдяки мові людська думка, прибрана у матеріальну оболонку - слово, стає надбанням інших людей і дає можливість обмінюватись думками, досвідом, відчуттями, ідеями.
По-третє, мова є не тільки найважливішим засобом взаємного спілкування людей, засобом передачі соціальної інформації, але й знаряддям їх мислення. Уже в той момент, коли в голові людини думка формується, це відбувається у формі словесних образів. Ясність мислення знаходиться в прямій залежності від того, наскільки чітко і вдало виявлена в мовному матеріалі та або інша думка. "Чистих" думок не буває, без мови думка не може бути не тільки висловлена, але й не може виникнути у голові людини.
Нерозривний зв´язок мови і свідомості виявляється і в тому, що завдяки мові людство зберігає і накопичує плоди пізнавальної діяльності, які в друкованому, письмовому вигляді передаються від одного покоління до другого, тобто мова виявляється головним знаряддям соціальної пам´яті.
Деякі представники семантичної філософії стверджують, що мова - щось зовнішнє для думки; просто система символів, яка не має нічого спільного з об´єктивноюдійсністю. Такий розрив мови і свідомості приводить до містифікації мислення, яке втрачає матеріальні засоби свого існування, з одного боку, а з іншого веде до формалізації мови, котра позбувається свого пред-метнологічного змісту.
Свідомість - це не тільки процес пізнання і його результат -знання, а й разом з тим переживання пізнаваного, певна оцінка речей, властивостей і відношень.
Об´єктивний світ, впливаючи на людину, відображується у вигляді уявлень, думок, ідей та інших духовних феноменів, які складають зміст свідомості, котрий відбивається у продуктах культури (включаючи мову та інші знакові системи), набуваючи форму ідеального. Свідомість включає аксіоло-гічний, тобто ціннісний аспект, у якому відображується вибірковість свідомості, її орієнтація на філософські, наукові, релігійні, естетичні, політичні, моральні цінності, що вироблені суспільством і сприйняті суб´єктом.
Свідомість включає ставлення суб´єкта як до цих цінностей, так і до самого себе, виступаючи тим самим у вигляді самосвідомості, котра теж має соціальну природу. Пізнання людиною самої себе стає можливим завдяки її здатності співвідносити свої установки і орієнтацію з життєвими позиціями інших людей, умінню стати на ці позиції в процесі спілкування.
Особливою сферою філософського дослідження є проблема місця буття в структурі свідомості, пов´язана з виділенням (хоча і частково умовним) у свідомості двох шарів - буттєвого і рефлексивного; буттєвий шар - це відношення в дійсності, а рефлексивний - відношення до дійсності. Джерелом як буттєвих, так і рефлексивних характеристик свідомості служить діяльність людини.
Звісно, рушійною "пружиною" поведінки і свідомості людей є потреба - певна залежність людини від зовнішнього світу, суб´єктивні запити особистості до об´єктивного світу, її потреба в таких предметах і умовах, які необхідні для її нормальної життєдіяльності.
Важливою стороною свідомості є самосвідомість. Життя вимагає від людини, щоб вона пізнавала не тільки зовнішній світ, а й себе. Відображаючи об´єктивну реальність, людина усвідомлює не тільки цей процес, а саму себе як істоту, що відчуває і мислить, свої ідеали, моральне обличчя. Вона виділяє себе з навколишнього світу, усвідомлює своє відношення до світу, те, що вона відчуває, думає, робить. Усвідомлення людиною себе як особистості і є самосвідомість.
Свідомість має не тільки внутрішньо особисте буття. Вона об´єктивується і існує надособисто в творіннях мистецтва, правових, моральних нормах. Усі ці прояви суспільної свідомості -необхідна умова формування особистості, індивідуальної свідомості. Особиста і суспільна свідомість перебувають у нерозривній єдності. Свідомість кожної окремої людини вбирає в себе знання, переконання, оцінки того суспільного середовища, в якому вона живе.
Об´єктивний світ, впливаючи на нас, відображується в свідомості, перетворюється в ідеальне. У свою чергу свідомість, ідеальне через практичну діяльність перетворюється в дійсність, в реальне.
Свідомість характеризується активно-творчим відношенням до зовнішнього світу, до самої себе, до людської діяльності. Активність свідомості проявляється в тому, що людина відображає зовнішній світ цілеспрямовано, вибірково. Вона відтворює у своїй голові предмети і явища крізь призму вже набутих знань - уявлень, понять. Дійсність відтворюється в свідомості людини не в дзеркально-мертвому, а в творчо перетвореному вигляді.
Свідомість може створювати образи, що випереджають дійсність. Вона має здатність передбачення. Мозок людини збудований так, щоб не тільки одержувати, зберігати і переробляти інформацію, а й формулювати план дій, активно керувати діями. Дія людини завжди спрямована на досягнення кінцевого результату, тобто визначеної цілі. Ціль, яку людина прагне досягти, - це те, що повинно бути створено, але чого поки що реально не існує. Вона являє собою ідеальну модель бажаного майбутнього.
Цілепокладання, тобто передбачення того, "для чого" і "заради чого" людина здійснює свої дії - неодмінна умова будь-якого свідомого вчинку. Проте, як відзначив ще Гегель, "суть справи вичерпується не своєю ціллю, а своїм здійсненням". Реалізація цілі передбачає застосування певних засобів, тобто того, що створюється й існує заради досягнення цілі. Людина створює те, чого природа до неї не породжувала. Масштаби, форми і властивості перетворених і створених людьми речей продиктовані потребами людей, їх цілями; у них втілені людські задуми, ідеї.
Отже, під активністю свідомості мається на увазі її вибірковість і цілеспрямованість, яка виявляється у формуванні нових ідей, в актах продуктивного уявлення, в управлінні практичною діяльністю.
Вищим рівнем регуляції діяльності на засадах сприйнятих людиною цінностей, моральних норм є її свідомість. Така регуляція полягає в тому, що ці норми стали інтегральним компонентом життя особи. Цінності і норми включаються в систему впевнень людини, а тому реалізуються з чітким усвідомленням мети і можливих наслідків дій. Свідомість виявляється у здатності людини аналізувати мотиви власної поведінки, переживати їх як глибинну внутрішню потребу і обирати найбільш раціональний спосіб досягнення поставленої мети.
Вихідним пунктом відношення людини до реального світу є цілепокладання діяльності. Саме в забезпеченні його, спрямованого на перетворення світу з урахуванням інтересів людини і суспільства, і полягає основний життєвий сенс та історична необхідність виникнення й розвитку свідомості.
Творчий характер свідомості в практичній діяльності людини виявляється в тому, що, по-перше, завдяки свідомості людина пізнає закони об´єктивної дійсності і може щось змінювати в навколишньому середовищі. По-друге, свідомість визначає цілі, способи, характер практичної діяльності.
Адже, як відзначав Маркс, найгірший архітектор відрізняється від найкращої бджоли тим, що перш ніж спорудити щось, створює план своєї будови в ідеальній формі - у вигляді проекту цієї будови. У цьому випадку ідеальне наче передує матеріальному, тобто план майбутнього "будинку" здійснюється до того, як він буде збудований. По-третє, активна творча роль свідомості виявляється і в тому, що вона дає можливість передбачити появу того, що в дійсності ще не існує, а повинно з´явитися.
Таким чином, свідомість виконує такі функції: пізнавальну, регулятивну, прогностичну, конструктивно-творчу, аксіологічну. Активність її полягає в тому, що завдяки свідомості людина здатна творити, передбачати, перетворювати у формі ідеальних образів, ставити мету, абстрагувати, опосередковувати, узагальнювати, самоусвідомлювати, тобто виділяти себе як суб´єкта.
У наш час ведуться пошуки шляхів подолання односторонності способів описування свідомості. Велику роль тут відіграє кібернетика - наука про управління складними саморегулюючими динамічними системами. Моделювання психічних актів відтворює побудову нервових мереж, структури інформаційних процесів у мозку. Інформаційно-кібернетичний підхід дозволяє виявити багаторівневість людської психіки, розкрити внутрішній механізм творчої активності свідомості.
До саморегулювальних систем належать живі організми, органи, клітини, суспільство, певні технічні пристрої. Для всіх них характерна здатність одержувати інформацію, переробляти, запам´ятовувати її, діяти за принципом зворотного зв´язку і здійснювати на цій основі управління.
Отже, свідомість із самого початку була суспільним продуктом, і вона залишиться ним, поки взагалі існують люди. Свідомість - це властивість високоорганізованої матерії, вища форма відображення (ідеальний образ матеріального світу), продукт суспільно-історичного розвитку, регулятор цілеспрямованої діяльності людини.