• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Ринок праці

1.3. Особливості визначення об´єкту ринку праці

Протягом півтора століття ведуться дискусії про те, що є товаром на ринку — робоча сила чи праця [12, 6]. Окремі автори вважають товаром на ринку праці трудові ресурси. Відповідно економічній літературі зустрічаються поняття "ринок робочої сили", "ринок праці", "ринок трудових ресурсів", наводяться різні аргументи щодо їх тотожності чи відмінності.

На нашу думку, дискусії породжуються тим, що при дослідженні рийку праці розглядається система відносин формування та використання об´єкту ринку праці, а дослідженню самого об´єкта приділяється замало уваги. Так, враховуючи трансформацію уявлень про роль і місце людини в економічному житті суспільства, розвиток категоріального апарату, що визначається використанням в різні часи таких економічних категорій, як робоча сила, трудові ресурси, трудовий потенціал, людський фактор та людський капітал [22, с. 7—20], вважаємо правомірним використання категорій "ринок робочої сили", "ринок трудових ресурсів" в досоціалістичний та соціалістичний період розвитку нашої країни відповідно. Категорія "ринок праці" є більш універсальною, бо характеризує відносини праці, і може бути використана незалежно від рівня розвитку об´єкта та умов праці. Так, категорія "ринок праці" різними вченими використовується для характеристики різних видів відносин праці, що відповідають різним рівням розвитку уявлень про роль і місце людини в економічному житті суспільства (табл. 1.1). Гак. даючи визначення соціально орієнтованому ринку праці. Герасимчук В. І. підкреслює відповідність системи соціально-економічних відносин на ринку праці рівню розвитку продуктивних сил та прогресивних стандартів якості життя населення 118, с. 17).

В умовах посткапіталістичного суспільства праця стає вільною і творчою, а вдосконалення і всебічний розвиток здібностей людини стають її основними потребами. Основною метою постіндустріального суспільства, на думку неоінституалізму, стане всебічний розвиток особистості (18. с. 5]. Становлення та розвиток постіндустріального суспільства характеризується виникненням нового типу виробництва, в якому людина стає "носієм всезагальних продуктивних сил", постійному переході економіки товару через економіку грошей в економіку людських здібностей, "людський капітал", як сукупність професійно-кваліфікаційних навиків, знань, таланту індивідів, стає двигуном все більш різнобічного та все менш енергомісткого виробництва, перетворенням постіндустріальної господарчої діяльності в "економіку дорогої людини", бо успіх виробничої діяльності буде залежати від людей, яких прийдеться дорого та довго навчати [28, с. 9].

Тобто, об´єктом відносин праці виступає вже не робоча сила як "сукупність фізичних та духовних якостей, якими володіє організм і які пускаються нею в хід кожного разу, коли вона виробляє будь-які споживчі вартості" [92. с. 6], а людський капітал, як "сукупність сформованих і розвинутих унаслідок інвестицій продуктивних сил, особистих рис і мотивацій індивідів, що перебувають у їх власності, використовуються в економічній діяльності, сприяють зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливають на зростання доходів (заробітків) свого власника та національного доходу" [22. с. 11]. Якщо робоча сила поступово витісняється фізичним капіталом, то знання та інформаційні ресурси сьогодні замінюють фізичний капітал. Знання та інформаційні продукти стають найбільш важливим ресурсом сучасного виробництва [20, с. 19]. В результаті стає неактуальним традиційний розподіл доходів між факторами виробництва: прибуток — капіталу, заробітна плата — праці, рента — землі. Згідно третьої світової теорії кожен фактор виробництва е необхідним і обов´язковим, вони є рівно-вагомими елементами виробничого процесу, кожен з них має рівне право на вироблений продукт. "Якщо виробничий процес здійснюється лише двома елементами, то кожен отримує половину виробленого продукту, якщо цих елементів три— кожному приходиться третя частина" [40, с. 71—72]. Формування трудового капіталу на ринку праці, що приносить прибуток, замість робочої сили, що отримує заробітну плату підтверджує і така теза третьої світової теорії: "Поворот сучасного суспільства від принципу найманої праці до принципу рівноправного партнерства невідворотній ... метою робочих страйків буде не підвищення заробітної плати, а допуск до розподілу виробленого продукту" [40, с. 88].

Визначаючи об´єкт ринку праці, слід враховувати, що людський капітал включає сукупність як виробничих, так і загальнолюдських навиків, знань, спроможностей, "якими володіє людина, які їй належать та невіддільні від неї, тобто злиті з живою людською особистістю і практично використовуються нею у повсякденному житті" [9, с. 55]. Якщо навики та знання примножуються — "капіталізуються" в процесі їх використання, то такий елемент людського капіталу як, наприклад, здоров´я людини, поступово втрачається. І постає питання охорони здоров´я та безпеки життєдіяльності. Крім того, на ринку праці реалізуються не всі активи людського капіталу, а лише ті, що використовуються у виробничому процесі. Такі активи, як моральні цінності, знання, що використовуються у повсякденному житті, але не приносять доходу, не виносяться. Отже, на ринку праці реалізується та частина людського капіталу, що використовується у процесі виробництва та приносить додаткову вартість, тобто, "трудовий капітал". Трудовий капітал є реалізованим трудовим потенціалом, тобто сукупності використовуваних факторів праці, підприємницького хисту, використовуваної інформації у формі отриманих знань, досвіду, поточної інформації, що приносять індивіду додаткову вартість у вигляді заробітної плати, відсотків та прибутку. Чому додаткову вартість? Тому що отримання знань, підтримка життєдіяльності людини, використання підприємницького хисту потребує капіталовкладень. І тільки тоді є сенс витрачати кошти на формування трудового капіталу, коли дохід від його реалізації буде вищим понесених витрат. Тобто, ринок праці можна визначити як систему соціально-економічних відносин формування та реалізації трудового капіталу. Принциповим у такому визначенні є те, що трудовий капітал включає два фактори виробництва: працю і підприємницький хист, а також інформацію. Адже наймані працівники все частіше використовують свій підприємницький хист, ринкову інформацію, стають власниками засобів виробництва, грошових вкладів і тому зацікавлені в зростанні виробництва і на цій основі заробітної плати та привласненні частини прибутку через механізм володіння акціями.