Ринок праці

2.4. Класичні моделі ринку праці та особливості їх саморегулювання

В основі саморегулювання ринку праці лежать закони попиту і пропозиції на робочу силу. Взаємодія попиту і пропозиції визначає ціну товару "робоча сила", якою є заробітна плата. Взаємодію попиту і пропозиції на ринку праці визначають за допомогою декількох моделей взаємодії продавців і покупців праці в залежності від ступеня конкуренції. Серед них: чисто конкурентний ринок праці, модель монопсонії (монополії одного покупця), моделі з врахуванням дії профспілок, модель двосторонньої монополії [87, с. 56].

Для чисто конкурентного ринку праці характерно:

— наявність великої кількості фірм, конкуруючих між собою під час наймання конкретної праці;

— велика кількість робітників однакової кваліфікації, які пропонують свій труд незалежно один від одного;

— ні фірми і ні робітники не контролюють і не диктують ставки заробітної плати.

Для чисто конкурентного ринку праці характерні особливості саморегулювання, розглянуті на рис. 2.1.

Для монопсонічного ринку праці характерні такі риси:

— робітники зайняті певним видом праці, зосереджені в основному на одній фірмі;

— даний вид праці не має альтернатив, і тому робітник, що має, певну спеціальність і кваліфікацію не може знайти інше місце роботи;

— заробітну плату диктує фірма, але ставка заробітної плати напряму залежить від кількості найманих працівників.

За умов монопсонічного ринку праці крива граничних витрат буде вищою, ніж крива 5, тому що граничні витрати монополіста на наймання будуть вищими, ніж середні ставки заробітної плати. Максимізація прибутку відбувається в точці перетину кривої попиту И із кривою граничних витрат MRC (точка А). Кількість робітників, найманих в умовах максимізації прибутку монополістом, буде L_p, а ставки заробітної плати — W_m. Тобто, монополіст скорочує зайнятість, щоб знижати ставки заробітної плати нижче конкурентних.

Моделі ринку праці за участю на ньому профспілок. Профспілки покликані захищати інтереси робітників. Для цього вони впливають на збільшення попиту на працю і підвищення заробітної плати.

Якщо попит на працю збільшиться з D до D₁, то ставки заробітної плати зростуть із W_p до W_n, а зайнятість збільшиться з L_p до L_n.

Попит на працю профспілки можуть збільшувати таким чином: введенням протекціоністських митних тарифів, збільшенням попиту на продукцію, яка виробляється за допомогою реклами "товарів із профспілковою етикеткою", вимогами до уряду збільшити фінансування виробництва підприємств, інтереси яких вони захищають та ін.

Профспілки можуть впливати на зростання заробітної плати завдяки обмеженню пропозиції праці через обов´язковий вихід на пенсію осіб пенсійного віку, скорочення робочого тижня та ін.

Зменшення пропозиції праці з S до S₁ веде до зростання заробітної плати з W_p до W_n хоча зайнятість при цьому зменшується з L_p до L_n,

Галузеві профспілки об´єднують всіх робітників певної галузі через підписання галузевих угод із встановленням мінімального рівня заробітної плати, страйки, позбавляючи при цьому фірми пропозиції праці, і таким чином впливаючи на роботодавців при встановленні ставок заробітної плати.

Модель двосторонньої монополії характерна для монопсонічного ринку, на якому діють сильні галузеві профспілки. Фірма-монополіст прагне встановити ставку заробітної плати на мінімальному рівні, а галузеві профспілки домагаються встановлення заробітної плати на рівні W_n. У результаті заробітна плата буде наближатися до рівноважної W_p. При цьому у адміністрації фірми зникне прагнення до зменшення зайнятості, вона встановлена на рівні L_p. Таким чином ставка заробітної плати і зайнятості наближаються до умов конкурентного ринку праці.

Проведений аналіз класичних моделей ринку праці дозволяє зрозуміти механізм визначення ціни праці і зайнятості на ринку праці за різних умов конкуренції.