• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Ринок праці

6.4. Регулювання обсягу сукупної пропозиції праці

Джерелами сукупної пропозиції праці є зайняті, що продовжують пропонувати свою працю наступної години, доби, місяця, року, та ті, що відносяться до сукупної пропозиції праці згідно вузького підходу (безробітні). Потенційно джерелом підвищення сукупної пропозиції праці може стати і частина працездатного населення, що по якихось причинах є економічно неактивною на ринку праці. Тобто частина людей, що не мають і не хочуть мати роботи. Джерела пропозиції праці сегментують за кваліфікаційною ознакою, конкурентоспроможністю, формами договірних відносин, причинами вступу до складу безробітних [69, с. 100—1011.

За кваліфікаційною ознакою виділяють чотири групи. До першої входять висококваліфіковані керівники та управлінці, що мають високий соціальний статус і заробітну плату на рівні міжнародних стандартів, надійні гарантії зайнятості. До другої групи входять професіонали, що мають вищу і середню спеціальну освіту, зайняті у сфері високих технологій, у державному секторі. Вони мають високий рівень заробітної плати, що захищається профспілками і коригується у зв´язку з інфляцією, високу конкурентоспроможність, досить високі гарантії зайнятості. До третьої групи належать працівники тих професій, яких є надлишок на ринку праці. Вони мають низьку заробітну плату і слабкі гарантії зайнятості. До четвертої групи відносять соціально вразливих економічно активних осіб — молодь, яка вперше виходить на ринок праці, особи передпенсійного та пенсійного віку, інваліди, жінки з малолітніми дітьми тощо, що мають низькі доходи і гарантії зайнятості.

Сукупна пропозиція праці сегментується за кваліфікаційною ознакою залежно від поділу робочих місць на первинні та вторинні. Виділяють три групи. До першої входять спеціалісти, які мають середню і вищу спеціальну освіту, керівники, адміністратори і висококваліфіковані робітники. Вони займають первинні незалежні робочі місця, мають високу заробітну плату і високу гарантію зайнятості До другої групи відносять техніків, адміністративно-допоміжний персонал і робітників середньої кваліфікації, що займають первинні залежні робочі місця і мають високий рівень заробітної плати, і високу гарантію зайнятості. До третьої групи входять працівники сфери обслуговування, некваліфіковані робітники, службовці низької категорії. Вони займають вторинні робочі місця, мають невисоку заробітну плату і недостатні гарантії зайнятості.

За ознакою конкурентоспроможності виділяють дві групи робітників: конкурентоспроможні і неконкурентоспроможні. До останніх належать молодь, жінки, люди похилого віку тощо.

За формою договірних відносин виділяють такі групи: а) особи, найняті на постійну роботу протягом повного робочого часу, що мають сильні гарантії зайнятості, б) особи, залучені на тимчасову роботу— це резерв першочергового звільнення; в) персонал, що входить до штатного розкладу, але знаходиться в адміністративних відпустках без утримання — це форма прихованого безробіття.

Праценадлишковий ринок праці потребує регулювання сукупної пропозиції робочої сили в напрямку ЇЇ зменшення. Тому рекомендується [69, с. 108]:

— збільшувати в закладах освіти кількість місць із денною формою навчання, підвищувати стипендії студентам денної форми навчання;

— збільшувати кількість програм загальноосвітньої і професійної підготовки молоді;

— збільшувати терміни професійного навчання;

— збільшувати допомогу і тривалість відпусток жінкам для догляду за дітьми зі збереженням трудового стажу;

— збільшувати допомогу у зв´язку із безробіттям;

— створювати умови для власного бізнесу, самозайнятості населення;

— знижувати вік виходу на пенсію і збільшувати її розміри;

— обмежувати одночасне отримання пенсії і заробітної плати;

— вводити віковий ценз для деяких професій;

— перерозподіляти робочий час і робочі місця (перехід часткову та тимчасову зайнятість, збільшення тривалості щорічних відпусток, скорочення робочого дня і робочого тижня).

Методи скорочення попиту на робочу силу та збільшення сукупної пропозиції включають: встановлення додаткових податків за використання робочої сили; жорстка кредитна політика; встановлення підприємству одноразових виплат у бюджет за наймання працівників певної категорії; зниження інвестицій; скорочення або відміна гнучких форм зайнятості тощо.

Одним із методів збільшення пропозиції праці є підвищення якості останньої, а отже, і конкурентоспроможності. З цією метою потрібно забезпечити: організацію профпідготовки і перепідготовки, підвищення кваліфікації працюючих та безробітних; надання податкових пільг підприємствам, які здійснюють перепідготовку і підвищення кваліфікації працівників; розробку спеціальних програм підвищення конкурентоспроможності окремих груп населення на ринку праці. Крім того, необхідно розробляти методи збільшення індивідуальної пропозиції праці, що враховують як доходні, так і недоходні фактори впливу на неї.