Інформаційне забезпечення державного управління

ПРОФЕСІЙНА КУЛЬТУРА ФАХІВЦЯ З ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Професійна культура є підсистемою загальної культури, спрямованою на забезпечення функціонування безпосередньо практичної діяльності в умовах загального і спеціального розподілу суспільної праці. Професійна культура являє собою соціально-професійну якість суб’єкта праці.

У професійній діяльності ступені сформованості складових професійної культури можуть не співпадати: хороший фахівець із відсутністю моральної особистісної основи або порядна людина, але посередній фахівець. І той, і інший варіанти - явище негативне у професійній діяльності, особливо, коли це стосується підготовки інформації для прийняття управлінських рішень у сфері державного управління.

Державне управління, як особливий тип соціального управління окремими аспектами громадського життя, суспільними інститутами та суспільством у цілому, є, по суті, інформаційним управлінням, де рішення приймаються на основі наявних документально-інформаційних ресурсів. При чому, основною умовою успішної взаємодії між державою і суспільством є обов’язковість надання органами державної влади інформації громадянам та інституціональним структурам суспільства.

Інформаційна складова діяльності органів державного управління є системоутворюючою в реалізації процесів демократизації суспільного життя. Суперечність між адміністративно-владним характером діяльності органів державного управління, регламентованістю їх діяльності і необхідністю забезпечення інформаційної прозорості державного управління зумовлює актуальність дослідження ролі інформаційної культури в діяльності органів державного управління.

Державна організація, як ієрархічний політичний суб‘єкт, володіє універсальним комплексом публічно-владних повноважень, офіційно використовує адміністративні методи керівництва і примусові санкції, використовує легітимні форми соціального спілкування та легітимні способи взаємодії з групами та індивідами, займається цілеспрямованим регулюванням колективних ресурсів соціуму.

Складовою свідомих цілеспрямованих впливів держави у інформаційному середовищі є політичні комунікації як процес соціальної взаємодії за допомогою повідомлень, які стосуються державного управління і здійснення влади у суспільстві.

Розглядаючи інформаційну культуру організації, як суб‘єкта інформаційної діяльності, дослідники виділяють такі її типи і впливи на види діяльності організації [28]: функціональна інформаційна культура - при використанні інформації для управління і впливу; інформаційна культура взаємодії - при обміні інформацією, важливою для вдосконалення процесів

і зростання ефективності; інформаційна культура досліджень - при використанні інформації для прогнозування майбутніх змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі; інформаційна культура відкритості - потребує відкритості для розуміння природи криз і радикальних змін.

Розглянемо типи інформаційної культури органів державної влади як суб‘єкта соціального управління:

1.Функціональна інформаційна культура, яка передбачає використання інформації для впливу на зовнішнє середовище.

Сучасна політична практика виявила особливу потребу для України в розробці основ політичного маркетингу і політичного менеджменту, актуалізації наукових досліджень політичного ринку країни, проведення виборчих кампаній та організації їх інформаційного забезпечення, специфіки формування політичного іміджу того чи іншого суб’єкта політичної діяльності та ін.

Знаходячись у епіцентрі різноманітних, інколи діаметрально спрямованих інформаційних впливів, громадяни попадають у стан інформаційної небезпеки. Зниження ризику - у формуванні інформаційно-аналітичної культури особистості з метою вироблення соціального імунітету до маніпулятивних технологій і не останню роль у цьому може відіграти інформаційно-комунікативна діяльність органів державної влади.

Функціональна інформаційна культура, таким чином, невіддільна від проблеми інформаційної безпеки суспільства. Керуючись принципом про те, що ніхто не вправі порушити інтереси суб’єкта інформаційних відносин шляхом будь-якого інформаційного впливу, можна зробити висновок, що функціональна інформаційна культура органів державного управління полягає у забезпеченні інформаційної безпеки суб’єктів інформаційних відносин і формування менталітету стійкого прогресивного розвитку.

Інформаційна культура взаємодії, коли інформація виступає як предмет обміну між органом державного управління і суспільством, як важливий компонент вдосконалення процесів і зростання ефективності державного управління.

Між суб‘єктом і об‘єктом управління встановлюються численні інформаційні зв‘язки, складні інформаційні схеми комунікативного типу.

Інформаційний моніторинг дозволяє уникати критичних ситуацій у розвитку суспільства, його використання створює умови для стабільного розвитку. Якісна оцінка інформації шляхом моніторингу, оприлюднення його результатів впливає на вибір людиною інформації, формують її інформаційні уподобання.

Інформаційна культура дослідження. У сфері державного управління існують такі проблеми, як попередження конфліктів і соціально-політичних ситуацій, пошук найкращого виходу із становища, що склалось, оцінка можливих наслідків прийняття рішень, виявлення тенденцій і закономірностей розвитку ситуації, стратегічне планування. В системі державного управління прогнозування є невід‘ємною частиною процесу прийняття рішень. Без застосування соціального прогнозування, соціальної експертизи і соціологічних досліджень державне управління в умовах громадянського суспільства не може бути ефективним. Останнім часом звертається увага на виникнення так званого “інформаційного фантома в управлінні” [40], сутність якого полягає в істотному підвищенні ролі аналітиків і радників у державному управлінні. Від якості підготовлених ними аналітичних документів (інформаційно-аналітичних оглядів, довідок), адекватних реальній ситуації, залежить ефективність прийнятих на їхній основі рішень державного рівня. З іншого боку, уявлення про поточну ситуацію, сформоване інформаційно-аналітичними підрозділами різних рівнів з привнесенням у нього елементів суб’єктивності, здатне до саморозвитку й, у свою чергу, впливає на розвиток процесів у суспільстві і державі. Природно, що цей вплив може бути як позитивним, так і негативним. Крім того, це уявлення може бути сформоване на повідомленнях, що містять як спотворену і помилкову інформацію, так і цілеспрямовану дезінформацію.
Інформаційна культура відкритості. Відкритість діяльності органів державної влади та управління пов‘язана із створенням ефективної системи зворотного зв‘язку й інформаційної прозорості діяльності органів державного управління.

Органи державної влади мають забезпечити кожному громадянину можливість ознайомлення з офіційними документами (правові акти і нормативні документи), які безпосередньо стосуються його прав і свобод. Інформація повинна бути відкрита для всіх і надаватись постійно з гарантією достовірності і повноти.

Одним з основних завдань державного управління є створення відкритого інформаційного середовища, в тому числі, забезпечення інформаційної прозорості державної влади, необхідної для формування громадянського суспільства і досягнення взаємодії між суспільством і владою на принципах довіри, взаєморозуміння і партнерства. Недоліки сучасної системи розповсюдження офіційної інформації (недостатня оперативність і масовість, значні фінансові витрати на друк і доставку друкованих матеріалів) можуть бути компенсовані за рахунок збирання і зберігання інформації у електронному вигляді і надання до неї доступу шляхом створення офіційних Web-сайтів органів державного управління всіх рівнів.

Всі розглянуті типи інформаційної культури органів державного управління (функціональна інформаційна культура, інформаційна культура взаємодії, інформаційна культура досліджень, інформаційна культура відкритості) системно пов’язані між собою, а також з типами інформаційної культури інших суб’єктів інформаційного процесу - працівників апарату державного управління, споживачів інформації, всього суспільства у цілому.

Інформаційна культура органів державного управління, як

суб‘єкта соціального управління окремими аспектами громадського життя, суспільними інститутами, суспільством у цілому, має бути основним чинником підтримки динамічного стану й нормального функціонування соціальної системи. Інформаційні відносини органів державного управління із суспільством мають відбуватись на основі забезпечення інформаційної безпеки - стану захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави, зведення до мінімуму неповноти, невчасності і недо- стовірності інформації, негативного інформаційного впливу, негативних наслідків функціонування інформаційних технологій.

Аналіз вихідних понять “культура”, “професія”, “предметно-трудова діяльність”, а також їх логічний синтез дозволяє визначити поняття професійної культури фахівця. В основі цього визначення є усвідомлення культури як потужного соціодуховного чинника розвитку суспільства і людини, осмислення її впливу на всі види людської діяльності.

У будь-якій діяльності людини її зв’язок з культурою є сутнісним. У співвідношенні “особистість - професійна культура - предмет праці” можна бачити, що, з одного боку, у професійній культурі особистості містяться якості, притаманні будь-якій особистості, а з іншого - якості, що формуються в результаті спеціальної діяльності. Обидві групи якостей взаємодіють між собою і, відповідно, явище професійної культури є своєрідним синтезом фізичних і духовних здатностей людини. Разом з тим, в діяльності людини втілюється не тільки досягнутий рівень умінь і навичок, а і ступінь розкриття здібностей, ступінь розвитку творчих установок.

Отже, професійна культура - це сукупність світоглядних і спеціальних знань, якостей, умінь, навичок, ціннісних орієнтацій особистості, які проявляються у професійній діяльності особистості і забезпечують більш високу ефективність цієї діяльності.

Професійна культура фахівця інформаційного профілю є результатом еволюційного накопичення технологій інформаційної діяльності та управління, теорій, методологічних та історичних описів професійної інформаційної діяльності, відображеної у суб’єктах та об’єктах професійного простору. Професійна культура актуалізується у процесах збирання, одержання, опрацювання та поширення інформації, виявленні інформаційних потреб користувачів, в управлінні та організації інформаційної діяльності, професійній комунікації у процесах здійснення інформаційної діяльності.

У процесі соціально-інформаційних комунікацій використання інформації залежить від особистої і професійної культури інформаційного працівника, від усвідомлення з його боку міри соціальної відповідальності і врахування наслідків своєї діяльності. За умови додержання суто технічних стандартів, зміст повідомлень і якість представлення даних у інформаційному середовищі регулюється інформаційною і загальною культурою суб’єктів інформаційної діяльності. Наявність тільки технологічних знань може привести до їх використання у соціально-деструктивних цілях.

Різке зростання рівня технологізації суспільства вступає в протиріччя з психофізіологічними особливостями людини у освоєнні інформаційних ресурсів, рівнем культури їх використання, посиливши розмежування між традиційною гуманітарною культурою і культурою технократичною.

Для фахівця з інформаційного забезпечення державного управління інформаційна культура є основою професіограми, а її компоненти входять до ядра професійних знань, умінь, навичок.

У інформаційному суспільстві перед фахівцями постають соціально-культурні проблеми, що вимагатимуть виконання таких функцій:

- культурозберігаюча функція - вивчення, збереження, відновлення і використання культурного надбання у процесі зростання духовних потреб і інтересів різних груп населення; забезпечення збереження національної ідентичності у глобалізованому інформаційному суспільстві;

- культуротворча функція - створення національної інформаційної інфраструктури, наповнення інформаційного середовища суспільства (участь у створенні центрів зберігання і розповсюдження інформації, інтеграція національних інформаційних ресурсів до світового інформаційного простору), творчий розвиток дітей, молоді та дорослих шляхом створення і збереження культурних цінностей (електроніза- ція інформаційних фондів, створення електронних колекцій витворів мистецтва та ін.); організація вільного часу населення через реалізацію ІТ-проектів у галузі культури, освіти і соціальної сфери, шляхом створення комп’ютерних клубів, центрів доступу до інформації;

- соціоорганізаційна функція - створення сприятливого культурного- інформаційного середовища для розвитку особистості і соціуму; вирішення проблем, пов’язаних з розвитком особистості та еволюцією соціумів у інформаційному суспільстві: формування інформаційної культури особистості, розвиток і задоволення інформаційних потреб суспільства, інформаційне забезпечення розвитку суспільства, інформатизація освіти, проблеми подолання “мовного бар’єру” у світовому інформаційному суспільстві, інформаційна свобода та інформаційна безпека особистості в інформаційному суспільстві; сприяння розв’язанню правових, соціальних, технологічних проблем забезпечення інформаційної свободи та інформаційної безпеки; достатнє і необхідне втручання у формування і функціонування соціумів у кіберпросторі, управління конфліктами у кіберпросторі, сприяння створенню і розширенню структур додаткової освіти (бібліотек, Інтернет-клубів, центрів доступу до інформації), управління такими закладами і організаціями;

- соціопедагогічна функція - сприяння формуванню інформаційної культури суспільства, піднесення рівня підготовленості суспільства до ефективного використання інформаційних ресурсів, залучення всіх верств населення до процесу безперервної освіти, соціально- культурна підтримка людей з особливостями фізичного розвитку шляхом надання їм доступу до світових інформаційних ресурсів через інформатизацію науки, освіти, культури; визначення стратегії виховання особистості у інформаційному суспільстві у широкому контексті соціокультурних проблем інформатизації , допомога у соціалізації особистості і адаптації до сучасної інформаційно-технологічної ситуації.

Структура інформаційної культури фахівця повинна включати елементи комунікативної, лексичної, інформаційно-правової, книжкової культури, культури наукового дослідження і розумової праці, культуру використання нових інформаційних технологій та ін.

Інформаційні працівники повинні підтримувати “екологію інформаційного середовища”, тобто забезпечувати якість взаємовідносин суб’єктів соціальних комунікацій між собою і у використанні інформаційного середовища, вивчати закономірності виникнення і розповсюдження “інформаційних забруднень” (випадкове або свідоме спотворення дійсності (дезінформацію), застарілу інформацію, неперевірені дані, повідомлення, які не мають практичного значення та ін.) і вміти їх усувати.

Професійні комунікації в галузі управління інформаційними потоками організації з використанням комп’ютерних інформаційних систем детерміновані багатьма чинниками різного ступеню спільності і інтенсивності свого впливу, серед яких організація соціальних і міжособистісних відносин, додержання психологічного клімату спілкування, менеджмент персоналу для мотивації впровадження комп’ютерних технологій та ін., які в сукупності характеризують соціально-комунікативну ситуацію, в якій працює фахівець.

Підвищена інноваційність процесів, пов’язаних з інформатизацією підприємств і організацій, істотно впливає на соціально-комунікативну ситуацію в організації, призводить до ускладнення структур діяльності, і з психологічної точки зору потребує підвищення індивідуальної творчої активності всіх членів колективу.

Колектив підприємства є складним об’єктом інформування: інформаційні аспекти тісно переплітаються з соціально-психологічними, що потребує уміння працювати з людьми, знати правила спілкування, мати навички формування малих груп і колективів. В процесі здійснення інформаційної діяльності необхідна як диференціація колективу, в результаті якої можуть бути об’єднані в групи ті його члени, які мають ідентичні постійні інформаційні потреби, так і інтеграція колективу як активного суб’єкта впровадження нових інформаційних технологій і систем.

Вплив всіх зазначених чинників на процеси управління інформаційною діяльністю потребує від фахівця відповідних особистісно-професійних якостей для виконання відповідних завдань професійної діяльності.

У діяльності фахівця з організації інформаційного забезпечення завдання і мета управління інформаційним середовищем полягають у створенні комфортних умов для творчої діяльності людини. Власне категорія “комфортності” є прагматичною. Користувачі по-різному уявляють собі комфорт, який їм забезпечує задоволення інформаційної потреби. Дослідники виділяють два протилежні уявлення користувача про комфортність:

Інформаційне забезпечення здійснюється при умові повно і точно описаної конкретної інформаційної потреби даного користувача, а відчуття користувачем комфортності забезпечується впевненістю в тому, що він одержав повну і досить точну інформацію, що йому не доведеться витрачати зусиль на пошук додаткових матеріалів і відсіювання непотрібного.
Споживач відчуває комфортність від можливості самому здійснити пошук необхідних даних і повідомлень, можливістю доступу до відкритих потенційних інформаційних ресурсів, що збільшує можливість особистого вибору.

Більшість користувачів починає користуватись можливостями прямого доступу до інформації з робочого місця тільки у тому разі, коли зможе розраховувати на отримання дійсно необхідної інформації, з прийнятною оперативністю, за наявності “дружнього” інтерфейсу і досить простих правил користування. Це створює передумови для подолання упереджень проти інновацій у процесі праці, психологічних бар’єрів. Тиск на співробітників, створюваний на підприємстві, примушення їх до використання інформаційних систем у багатьох випадках призводить до появи так званих “вимушених користувачів”. Однак, це може створювати передумови і для реалізації потенціалу у тих користувачів, які раніше скептично ставились до інформаційних систем. Тому серед завдань спеціаліста з інформаційного забезпечення - надання методичної та консультативної допомоги користувачам інформації.

В колективах, як об’єктах інформаційного забезпечення, часто виникає проблема співвідношення і значення організаційно оформленої (так званої “формальної”) комунікації і такої, що не має організаційного оформлення (так званої “неформальної”).

Ефективність будь-якої форми системи інформаційного забезпечення великою мірою залежить не тільки від того, наскільки ефективними будуть збирання, пошук і надання інформації, а і від ефективності використання одержаної інформації. Важливим є і те, як і якими шляхами видана інформація дійде до конкретного користувача - часто необхідна інформація надходить через неформальних консультантів, тобто оминаючи організаційно оформлені канали. Проведені соціальними психологами дослідження комунікативних процесів засвідчили, що у різноманітних соціальних групах виникає певна спеціалізація комунікативних функцій. Це - одна з форм прояву широко відомого неформального розподілу ролей всередині будь-яких соціальних груп і колективів, у яких, поряд із виконанням формально встановлених обов’язків, як правило, майже кожен її член виконує і деякі інші функції, обумовлені не штатним розписом, а внутрішньою розстановкою сил саме в даній групі.

Із впровадженням комп’ютерів і засобів телекомунікацій з’явився новий соціальний феномен - групи людей, які з тих чи інших причин відносно добре обізнані із сучасним апаратно-програмним забезпеченням і виступають неформальними консультантами в галузі нових технологій. Це можуть бути професіонали, які застосовують засоби комп’ютеризації в різних галузях виробництва, професійно пов’язані з комп’ютерною технікою, або персонал, який тією чи іншою мірою бере участь у наданні комп’ютерних послуг, або ті, хто використовують комп’ютерні технології як допоміжний засіб у своїй професійній діяльності або використовують комп’ютер як розвагу, хобі.

До завдань діяльності спеціаліста з інформаційного забезпечення входить зробити формальні і неформальні комунікації і тих членів групи, які виконують функції неформальних інформаційних посередників та консультантів, взаємодоповнюваними, а не конкуруючими елементами системи інформаційного забезпечення. Спеціаліст з організації інформаційного забезпечення повинен організовувати оперативне надходження зовнішньої і внутрішньої інформації до користувачів, володіти методами інтерактивного пошуку, визначати структуру системи комунікацій в організації.

Існування, характер і особливості неформальних комунікацій всередині кожного колективу необхідно враховувати при створенні автоматизованої інформаційної інфраструктури підприємства і при інформаційному забезпеченні користувачів.

Недостатня або неадекватна подальшому етапу розвитку комунікативна організація групи гальмує її розвиток, підриває життєздатність, що призводить до дестабілізації системи і потребує впровадження нових комунікативних засобів. Важливим аспектом цього процесу є вплив проекту з впровадження інформаційних технологій на повсякденну роботу персоналу: у ході реалізації проекту доводиться вносити зміни до організаційно-функціональної структури підприємства, стилю і методів діяльності співробітників, пред’являти нові вимоги до практики їх роботи і навичок. Стратегія формування автоматизованого інформаційного середовища повинна враховувати прогноз емоційної реакції співробітників на нововведення.

Негативне ставлення співробітників до нововведень може набувати різних форм - як явних, так і латентних (коли регламентовані операції начебто виконуються, але з байдужістю, яка виключає зацікавленість у якісному і оперативному виконанні роботи). Серед причин блокування співробітниками впровадження нових інформаційних технологій такі, як побоювання втрати своїх повноважень або ексклюзивності володіння інформацією, сумніви в можливості освоєння нових методів роботи, сприйняття додаткових можливостей, які надає використання інформаційних технологій, як зайве навантаження.

Реакція персоналу на нововведення повинна бути передбачена спеціалістом з інформаційного забезпечення, для чого має бути розроблена тактика ослаблення протидії перетворенням шляхом визначення рівня кваліфікації співробітників в галузі використання інформаційних технологій, який потрібен для реалізації нововведень, досягти розуміння співробітниками необхідності перетворень, забезпечити активну участь персоналу в нововведеннях, застосовуючи методи менеджменту персоналу для мотивації впровадження інформаційних технологій.

Стосовно питання необхідних фахівцю ціннісних рис слід взяти до уваги, що діяльність фахівців з інформаційного забезпечення державного управління спрямована, перш за все, на підвищення якості державного управління. У зв’язку з цим має бути забезпечена відповідність діяльності з інформаційного забезпечення ключовим цінностям державного управління.

У світі широко використовується методика ООН з оцінки „якісного управління” [5], яка враховує ключові цінності різних підходів:

Цінності правового підходу: верховенство права (справедливі закони і дієвий захист прав людини); рівність і відсутність дискримінації.
Цінності політичного підходу: участь (як безпосередня, так і через інститути громадянського суспільства) громадян у процесі прийняття державних рішень; оперативність забезпечення участі всіх зацікавлених осіб; орієнтація на консенсус.
Цінності менеджеристського підходу: результативність і ефективність (органи державної влади забезпечують суспільні сподівання, найкращим чином використовують ресурси, які знаходяться у їх підпорядкуванні, забезпечують відтворення цих ресурсів).
Універсальні організаційні цінності (прозорість - за рахунок забезпечення доступу громадян до інформації, підзвітність - за рахунок надання у межах державного обліку офіційного статусу тій інформації, яку можна розкрити) - дає змогу забезпечити реалізацію ключових цінностей державного управління.

У своїй професійній культурі фахівці з інформаційного забезпечення державного управління синтезують пласти професійної етики та загальнолюдські цінності, цінності державної служби та професійні цінності своєї соціально-професійної групи.

Основні вимоги, що висуваються до освітніх, якісно-ціннісних характеристик фахівця з інформаційного забезпечення, як держслужбовця, а також до характеру основних рис його професіоналізму наведено нижче:

Державна служба реалізує політику держави у політично орієнтованому суспільному середовищі. Фахівець з інформаційного забезпечення державного управління реалізує свою діяльність, яка має організаційно-виконавський характер, у адміністративній (на відміну від політичної) діяльності державного апарату, займаючи посаду державного службовця. Суттєві проблеми виникають для інституту державної служби в Україні внаслідок реформ у поличній системі суспільства - підвищується ризик політизації корпусу державних службовців, „втягування” їх у суперечки між різними політичними силами, використання органів державної влади для забезпечення корпоративних інтересів бізнес-політичних угруповань, добір управлінських кадрів за принципом не професіоналізму, а політичної лояльності, "політична приватизація" органів державної влади тими чи іншими політичними силами [82].

На проблему політичної нейтральності державного службовця звертається увага у документах Парламентської асамблеї ОБСЄ, її дотримання підтримується у контексті адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів ЄС. Нова роль державних службовців сьогодні потребує їх здатності об’єктивно, безпристрасно та якісно надавати політикам рекомендації стосовно державної політики, готувати якісні проекти політичних рішень, а серед основних проблем найважливішими залишаються проблеми стабільності та політичної нейтральності держслужбовців.

На нинішньому етапі у діловому та професійному середовищі багатьох країн значна увага приділяється питанням моралі: створюються етичні кодекси на рівні підприємств, професійних груп, світової спільноти.

Дотримання професійної етики стає одним із показників професіоналізму.

Професійна етика - це сукупність моральних норм, які регулюють поведінку представників певних соціальних груп суспільства, які належать до даної професії.

Етичну культуру розглядають як рису особистості, як стале особистісне утворення, яке характеризується типовими тенденціями поведінки. Комітетом Міністрів Ради Європи підготовлені у 2000 році рекомендації, які містять „Моральний кодекс поведінки державних службовців”. Ці рекомендації були спрямовані на допомогу майбутнім розробникам аналогічних кодексів визначити загальне коло етичних проблем державної служби і базові підходи до їх вирішення. Кодекс поведінки державних службовців країни ради Європи розкриває сутність і зміст засад їх професійної етики: законність, відданість, політична нейтральність і лояльність до політики уряду, чесність, неупередженість та ефективність у служінні суспільним інтересам; ввічливість у службових відносинах, належна повага до прав, обов’язків та інтересів інших; неупередженість і об’єктивність під час прийняття рішень; недопущення конфлікту інтересів, зловживання службовим становищем, турбота про суспільну довіру та ін.

Принципи політичної нейтральності державного службовця (на основі модельного кодексу Ради Європи ,Російської федерації) можна визначити таким чином:

- не висловлювати публічно прямо або опосередковано свої політичні симпатії та антипатії, не підписувати політичні або ідеологічні документи, не брати участі, як посадова особа, у будь-яких політичних акціях, не афішувати своїх стосунків з будь-якими політичними діячами;

- повністю виключити можливість будь-якого впливу політичних партій або інших громадських організацій на виконання ним своїх посадових обов’язків, на рішення, які ним приймаються;

- не допускати використання матеріальних, адміністративних та інших ресурсів органу державної влади та управління для досягнення яких-небудь політичних цілей, виконання політичних рішень, завдань;

- особливо ретельно дотримуватись нейтральності під час виборчих кампаній, не використовувати своїх повноважень для передвиборчої агітації на свою користь або на користь інших кандидатів, політичних партій, виборчих блоків.

Політична нейтральність є складовою політичної культури державного службовця, ключову роль у формуванні якої відіграє політична освіта.

Політична освіта повинна бути спрямована на становлення особистості, яка має об’єктивні знання про можливості політичної системи, уміє аналізувати суспільні процеси та передбачати їх наслідки, володіє навичками просування не тільки власних, але й суспільних інтересів.

Кінцева мета політичної освіти - максимальне удосконалення здатності громадян самостійно аналізувати й інтерпретувати на основі отриманого знання зміст і динаміку подій політичного життя, для того щоб вони могли не тільки орієнтуватися в процесах, що відбуваються, але і цілеспрямовано впливати на них у відповідності із своїм положенням у суспільстві, - просто “відповідальних і свідомих” виборців, працівників ЗМІ, співробітників апарату державного керування і влади, представників бізнесу, академічної науки і вищої школи і т.д.

Політична культура особистості державного службовця - це комплекс характеристик (політичних знань, громадянських якостей, ціннісних орієнтацій, установок і переконань, політичного досвіду), які визначають її управлінську діяльність і дають змогу гармонізувати відносини із суспільством.

Формування такої політичної культури у нового покоління державних службовців є важливою умовою стабільності держави і суспільства, підвищення якості послуг, які надаються державою.

Отже, важливою складовою професійної культури інформаційного фахівця в структурі державної служби має бути його політична культура як особистості, яка базується на політичній нейтральності його як держслужбовця, що, відповідно, суттєво впливає на об’єктивність у доборі інформації для прийняття управлінських рішень і є запорукою нейтральності відображення інформації без мети здійснення впливу на рішення для досягнення бажаного результату.

Діяльність інформаційного фахівця у системі державного управління безпосередньо пов’язана із питаннями розкриття інформації. Можна бачити певну суперечність, яка полягає у необхідності забезпечення загальної доступності інформації відповідно до сучасної парадигми державного управління та „Керівних принципів політики вдосконалення державної інформації, яка є суспільним надбанням” та певними обмеженнями, які існують щодо видів інформації, яка підлягає розкриттю.

Проблеми, які виникають при розкритті державної інформації, мають кілька аспектів:

- невизначеність у нормативно-правових актах щодо того, яка інформація підлягає обов’язковому публічному розкриттю, а яка є інформацією з обмеженим доступом - неоднозначні норми дають змогу відмовляти громадянам та організаціям у доступі до несекретної інформації;

- необхідність розкриття інформації передбачає додаткове „навантаження” на чиновників і суперечить традиційній етиці „закритості” державного службовця.

У загальному розумінні, розкриття державної інформації передбачає доступ до:

- інформації, яка породжується державою у процесі своєї діяльності (нормативно-правові акти);

- всієї несекретної інформації, яку держава збирає та використовує у межах реалізації своїх функцій.

Ціннісні орієнтації фахівців з інформаційного забезпечення державного управління утворюються в результаті інтегрованого поєднання ціннісних орієнтацій державної служби та ціннісних орієнтацій інформаційної діяльності.

Професійно здійснювана інформаційна діяльність, як і будь-яка інша діяльність, створює власні професійні цінності. Однак, на формування ціннісних орієнтацій значно впливає специфіка сфери діяльності, що інколи викликає низку суперечностей. Зокрема, серед першочергових цінностей інформаційної діяльності визначається свобода доступу до інформації. Однак, ця основна цінність при здійсненні діяльності певних сферах, зокрема, і в органах державного управління, входить у суперечність із деякими обмеженнями, що стосуються захисту службової інформації.

Етика державних службовців у країнах ЄС формується в руслі розбудови етичної інфраструктури як відповідь на вимогу гармонізації службової етики з суспільними цінностями і боротьби з корупцією. Її елементи виконують такі основні функції - визначати стандарти службової поведінки, заохочувати і підтримувати етичну поведінку, боротися з порушенням її норм. Виходячи з того, що саме в кодексі як сукупності принципів і норм у найбільш загальній формі визначається соціальне призначення професійної діяльності, вимоги спільноти до моральних якостей державних службовців, їх взаємин із громадянами, державою, колегами тощо, Комітет Міністрів Ради Європи у травні 2000 р. прийняв Стразбурзьку рекомендацію щодо нормування поведінки державних службовців країн-членів Ради Європи. Це нормування повинно здійснюватися на основі національних кодексів поведінки державних службовців, розроблених відповідно до запропонованого документа. Зміст модельного Кодексу відобразив досвід регулювання поведінки державних службовців країн розвиненої демократії. Його прийняття сприяло розробці національних кодексів, створенню спеціальних державних інституцій з проблем етики, впровадженню етичної освіти тощо.

Розділ Кодексу “Загальні принципи” включає засади, які окреслюють етичні межі службової діяльності, а також норми і правила їх реалізації. Це, зокрема, такі як законність, відданість, політична нейтральність і лояльність до політики уряду, рішень місцевих органів влади; чесність, неупередженість та ефективність у служінні суспільним інтересам; ввічливість у службових відносинах, належна повага до прав, обов’язків та інтересів інших; неупередженість і об’єктивність під час прийняття рішень; недопущення конфлікту інтересів, зловживання службовим становищем; турбота про суспільну довіру тощо.

У межах науки «Державне управління» в Україні систематизовано вимоги до держслужбовця, які відображають, насамперед, ціннісні, морально-етичні, соціально-психологічні аспекти його особистості, визначено основні риси професіоналізму державних службовців. Незважаючи на детальний аналіз названих аспектів узагальненої моделі держслужбовця, практично не приділено уваги питанням взаємозв’язку розглянутих рис із соціально-психологічними та професійними рисами фахівця, який одержав спеціальну професійну освіту (в розглядуваній нами проблемі - освіту в галузі документознавства та інформаційної діяльності) і здійснює свою професійну діяльність на державній службі. Отже, слід в цьому контексті конкретизувати вимоги до фахівців з інформаційного забезпечення у сфері державного управління, які працюють на посадах держслужбовців.

Досліджуючи моральні цінності фахівців з інформаційної діяльності, У.Колер звертає увагу на їхню схожість. Однак, вказує і на відмінності, зазначаючи, що цінності змінюються залежно від країни, регіону, виду діяльності і від статі; наголошує на впливі на цінності професійного співтовариства і вважає, що на систему цінностей впливає термін служби (досвідченість) фахівця, посада/функції фахівців; рівень освіти і тривалості навчання.

Нижче наведено вимоги, до професійних цінностей інформаційних фахівців (бібліотекарів) та державних службовців різних країн світу, унормовані у відповідних етичних кодексах, розроблених і прийнятих відповідними професійними спільнотами.

У США „Кодекс професійної етики” Американської бібліотечної асоціації затверджує цінності та етичні зобов’язання професії у змінюваному інформаційному середовищі проголошує: „Ми значною мірою впливаємо або контролюємо добір, організацію, збереженість та розповсюдження інформації. В умовах політичної системи, яка ґрунтується на поінформованості громадян, ми є представниками професії, безпосередньо покликаної до захисту інтелектуальної свободи та свободи доступу до інформації”.

Етичний кодекс державних службовців США зобов’язує їх ніколи не використовувати інформацію, одержану конфіденційно під час виконання службових обов’язків, як засобу одержання особистої вигоди.

У Великій Британії Кодекс професійної поведінки інформаційного фахівця передбачає, що там, де населення має вільний доступ до інформації, крім випадків вимушеного обмеження з причин конфіденційності, члени Асоціації зобов’язані забезпечувати свободу доступу до інформації та ідей, захищати і сприяти реалізації прав кожного індивідуума на вільний та рівний доступ до джерел інформації без дискримінації і у відповідності з законом.

Члени Асоціації зобов’язані виконувати свої обов’язки перед роботодавцем. Однак, можуть виникнути ситуації, коли інтереси суспільства або бібліотечної професії можуть не співпасти з інтересами роботодавця. У випадках, коли інтереси сторін неможливо узгодити, пріоритет повинен надаватись інтересам суспільства і виконанню професійних норм.

Члени Асоціації не повинні дозволяти розповсюдження або передавати які-небудь матеріали, інформацію або адміністративні документи (у традиційній або електронній формі), які їм були довірені на умовах конфіденційності, а також використовувати таку інформацію без попередньої згоди клієнта у будь-яких цілях, крім тих, для яких вона була одержана.

В Австралії у відповідності з „Положенням про професійну етику” інформаційний фахівець повинен:

- забезпечувати найвищий рівень обслуговування за рахунок доцільної та практичної організації фондів, рівноправної політики доступу та обслуговування, кваліфікованого, точного та безпристрасного виконання всіх правомірних запитів;

- уникати ситуацій задоволення особистих інтересів або одержання матеріального зиску за рахунок користувачів, колег або закладу, у якому працюють.

У Росії прийнято Кодекс професійної етики російського бібліотекаря”, який висуває такі вимоги до фахівця:

- забезпечувати високу якість та комфортність послуг, їх доступність та різноманітність всім бажаючим через використання можливостей свого закладу, а також залучення інших бібліотечних ресурсів;

- розглядати вільний доступ до інформації як невід’ємне право особистості;

- протистояти обмеженню доступу до бібліотечних матеріалів і не допускати самовільного вилучення та необГрунтованої відмови (цензури) на запитувані документи;

- будувати свої відносини з користувачами на основі поваги до особистості та її інформаційних потреб;

- зберігати конфіденційність даних про інформаційну діяльність користувача (за винятком випадків, передбачених законодавством);

- визнавати авторські права на інтелектуальну власність.

У Російській Федерації визначається, що моральним професійним обов’язком державного службовця є:

- служіння всьому суспільству, а не окремим соціальним групам або особам з найближчого оточення;

- глибоке переконання у тому, що визнання, додержання і захист прав та свобод людини та громадянина визначають зміст діяльності всіх органів державної влади та службової діяльності державних службовців;

- при наявності конфліктної ситуації між інтересами служби та інтересами окремих індивідів, соціальних груп і структур держслужбовець повинен керуватись вимогами закону, соціально-політичної та економічної доцільності, суспільних інтересів, уявлень населення про соціальну справедливість і моральні цінності.

Обов’язком службовця є політична нейтральність, яка виключає можливість впливу на його службову діяльність рішень політичних партій, громадських рухів, релігійних та інших громадських організації.

Держслужбовець за своїми переконаннями повинен бути інтернаціоналістом, поважати та виявляти терпимість до звичаїв, традицій, релігійних вірувань різних народностей, етнічних груп, релігійних конфесій, не допускати дискримінації за ознаками раси, статі, віку та ін..

В Україні „Кодекс етики бібліотекаря” визначає, що інформаційний фахівець (бібліотекар) зобов'язаний:

- додержання загальнолюдських принципів моралі, гуманізму, плюралізму думок, поваги до особистості як найвищої цінності суспільства;

- слідування принципам інтелектуальної та інформаційної свободи;

- захист прав користувачів на таємницю інформації та конфіденційності бібліотечно-інформаційного обслуговування;

- моральна відповідальність за оперативність, повноту та об’єктивність інформації, яка надається у процесі бібліотечно-інформаційного обслуговування.

„Загальні правила поведінки державного службовця” в Україні встановлюють, що державний службовець зобов'язаний:

- виходити з того, що визнання, дотримання й захист прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина становлять зміст діяльності державних органів та посадових осіб цих органів.

- приймати рішення і вчиняти дії неупереджено: не допускати при виконанні посадових обов'язків надання переваг або створення умов для надання переваг будь-яким особам, групам осіб за ознакою статі, раси, національної приналежності, мови, походження, майнового і посадового положення, місця проживання і відношення до релігії, переконань, належності до громадських об'єднань, професійної приналежності та за іншими ознаками, а також будь-яким юридичним особам, якщо інше не передбачено чинним законодавством України

- забезпечити доступність інформації про діяльність органів державної влади й місцевого самоврядування, власну службову діяльність у межах і порядку, встановлених законодавством.

- дотримуватись встановлених в органах державної влади правил надання службової інформації.

Державному службовцеві забороняється:

- використовувати службову інформацію в неслужбових цілях інакше, як у порядку, передбаченому чинним законодавством України та правилами надання службової інформації.

- розголошувати довірену йому державну таємницю, іншу інформацію

з обмеженим доступом, у тому числі й після залишення ним державної служби, а також використовувати таку інформацію у власних інтересах або в інтересах інших осіб шляхом порад чи рекомендацій. Державний службовець не повинен:

- приховувати від громадян факти та обставини, що становлять загрозу для життя, здоров'я і безпеки людей, крім випадків заборони розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких визначено законом, а також завдавати шкоди державній інформаційній політиці, суб'єктам інформаційних відносин шляхом ухилення чи утримання від вжиття заходів з охорони державної таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом;

- прагнути одержати доступ до службової інформації, володіння (використання) якої не відноситься до його компетенції.

Аналіз та співставлення кодексів професійної етики інформаційних фахівців, зокрема, представників найпершої з інституціоналізованих інформаційних професій - бібліотекарів, та етичних кодексів держслужбовців, прийняті у різних країнах (США, Велика Британія, Австралія, Росія, Україна), свідчать про їх взаємовідповідність. Це природно, оскільки гуманістичний підхід до діяльності сучасного інформаційного працівника та його місія у інформаційному суспільстві співзвучні сучасним „людиноцентри- ським” підходам у державному управлінні, новим принципам державного управління - відкритості, прозорості, демократичності. Суперечностей між етичними кодексами цих професійних груп не існує, навпаки, вони є взаємодоповнюваними стосовно позицій щодо доступу, використання та надання інформації.

Отже, основні засади професійної етики фахівців з інформаційного забезпечення державного управління формуються відповідно до змінюваного інформаційного середовища в умовах політичної системи, яка базується на поінформованості громадян. Фахівці є представниками професії, безпосередньо причетної до захисту інтелектуальної свободи та свободи доступу до інформації.

Основні принципи професійної етики фахівців з інформаційного забезпечення державного управління можна сформулювати таким чином:

- дотримуватись загальнолюдських принципів моралі, гуманізму, плюралізму думок, поваги до особистості як найвищої цінності суспільства, незалежно від соціального стану, віросповідання, національності, статі, віку, політичних поглядів; виходити з того, що визнання, дотримання й захист прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина становлять зміст діяльності державних органів та посадових осіб цих органів;

- розглядати вільний доступ до інформації як невід’ємне право особистості; забезпечувати доступність про діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування у межах і порідку, передбачених законодавством України; дотримуватись встановлених у органах державної влади правил надання службової інформації;

- забезпечувати високу якість та комфортність послуг, їх доступність та різноманітність як особам, що приймають рішення у системі державного управління, так і громадянам;

- нести моральну відповідальність за оперативність, повноту та об’єктивність інформації, яка надається у процесі інформаційного забезпечення державного управління;

- зберігати конфіденційність про інформаційну діяльність користувачів у системі державного управління у випадках, передбачених законодавством;

- бути політично нейтральним, виключати вплив на здійснення службової діяльності з інформаційного забезпечення державного управління рішень політичних партій, громадських рухів, релігійних організацій.

Фахівець з інформаційного забезпечення державного управління не повинен:

- розповсюджувати або дозволяти розповсюдження будь-яких матеріалів, інформації або адміністративних документів, які були йому довірені на умовах конфіденційності під час виконання службових обов’язків; розголошувати довірену йому державну таємницю, іншу інформацію з обмеженим доступом, визначену Законами України “Про інформацію” та “Про державну таємницю”, у тому числі й після залишення ним державної служби, а також використовувати таку інформацію у власних інтересах або в інтересах інших осіб шляхом порад чи рекомендацій.

- використовувати службовцю інформацію у неслужбових цілях інакше, як у порядку, передбаченому чинним законодавством України та правилами надання службової інформації.

Висновки. Професійна культура фахівця з інформаційного забезпечення державного управління є поліструктурним явищем, яке спирається на положення про те, що діяльність фахівців з інформаційного забезпечення державного управління спрямована, перш за все, на підвищення якості державного управління, отже потребує формування необхідних фахівцю ціннісних рис.

Духовна складова професійної культури висуває систему моральних вимог до фахівця з інформаційного забезпечення державного управління, пов’язану із інтегрованим поєднанням кодексів професійної етики інформаційних фахівців та професійної етики держслужбовців.