Інформаційне забезпечення державного управління
ПРОФЕСІЯ ТА ОСВІТА ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОФІЛЮ: ВИНИКНЕННЯ І СУЧАСНИЙ СТАН
Інформаційні відносини, що виникають у всіх сферах життя і діяльності, висувають нові вимоги до рівня і змісту інформаційної діяльності і потребують розвитку професій інформаційного профілю.
Над розв’язанням проблем підготовки інформаційних фахівців працювали знані вчені в галузі інформатики та інформаційної сфери діяльності. Так, Р.С. Гіляревським ще у 1975 р. у огляді „Вопросы подготовки информационных работников” [19] розглядались питання підготовки інформаційних працівників у зарубіжних країнах, порівнювались зміст та концепції підготовки фахівців аналогічного профілю у СРСР та зарубіжних країнах.
Термін „інформаційний працівник”, як узагальнюючий стосовно працівників сфери інформаційного забезпечення, не втратив актуальності й нині - у 2005 році видано „Справочник информационного работника” [106], у якому розглянуто широке коло питань, пов’язаних із різними напрямами діяльності науково-технічних бібліотек та інформаційних служб підприємств.
Сьогодні розвиток освіти інформаційного профілю визначається такими чинниками:
- кардинальні зміни у інформаційно-технологічній та соціально-економічній сферах;
- розвиток системних уявлень про цілі та цінності інформаційної діяльності у майбутньому;
- стан і динаміка ринку інформаційної праці та інтелектуальної продукції на регіональному, національному та міжнародному рівнях;
- особистісна орієнтація молоді на інформаційні професії.
Щоб зрозуміти сутність інформаційної професії та інформаційної освіти (або освіти інформаційного профілю) слід звернутись до теоретико- методологічних основ розвитку інформаційного суспільства і, зокрема, до інформатики як фундаментальної основи процесів інформатизації та інформаційно-комунікативої діяльності. Інформатика сформувалась як наука у розвитку вітчизняних концепцій наукової інформатики (О.І.Михайлов, А.І.Чорний, Р.С.Гіляревський), соціальної інформатики (А.В Соколов, А. Д.Урсул та ін.), прикладної (технічної) інформатики (В.М.Глушков, В.С.Міхалевич, А.П.Єршов та ін.), об’єктами вивчення яких відповідно були наукова комунікація та наукова інформація (структура, властивості), соціальна комунікація та соціальна інформація, технічна комунікація. Одночасно відбулось встановлення зв’язків між інформатикою та іншими дисциплінами, основним предметом дослідження яких є закономірності інформаційно-комунікативних процесів (бібліотекознавство, бібліографознавство, архівознавство та ін.), а також конституювалась наука „документознавство”, сутність і структура якої сьогодні ще є предметом дискусій у колі фахівців.
Триває процес розвитку наук, який охарактеризовано в фундаментальній праці О.І.Михайлова, А.І.Чорного, Р.С.Гіляревського “Наукові комунікації та інформатика” таким чином: “Різноманітність функцій кожного з видів комунікаційної діяльності, безперервна зміна цих функцій під впливом швидко змінюваних вимог життя, закономірності розвитку цих видів діяльності, ще не вивчені і не зовсім зрозумілі - все це вкрай ускладнює дослідження системи комунікації у цілому... Але оскільки це - система, й до того ж, функціонуюча, то кожен її елемент (тобто кожен вид діяльності) в той чи інший момент виконує певні функції у взаємодії з усіма іншими елементами" [74, с.401].
Спеціальна група з дослідження ролі, кар’єри і розвитку сучасного інформаційного працівника (International Federation for Information and Documentation FID / Modern Information Professional MIP) визнає, що традиційні послуги інформаційних працівників залишаються, в основному, тими ж - інформаційний пошук, індексування і реферування, обслуговування і навчання користувачів, але вказує на нові професійні профілі, які ґрунтуються на принципах надання інтелектуальних послуг, створення інтелектуальних продуктів і функціонування спеціальних служб: консультант з інформаційних ресурсів, адміністратор баз даних, фахівець з мультимедіа, зображень і відео; видавець в Інтернет; фахівець з комунікацій, громадських зв’язків і реклами; перекладач; маркетолог; фахівець з інформаційної технології; інформаційний менеджер або організатор баз даних.
Різноманітність трактувань поняття „інформаційний фахівець” пов’язана як із широтою розуміння інформаційної діяльності та інформаційної сфери, так і з широким спектром видів діяльності власне у інформаційному секторі економіки.
Часом до професійних ресурсів інформаційного сектору, поряд з бібліотекарями, документознавцями, архівістами, інформаційними аналітиками, відносять фахівців у галузі виробництва, обслуговування, ремонту комп’ютерної техніки та засобів комунікацій, програмістів. При чому спектр професій інформаційних фахівців розширюється в напрямі включення до нього представників будь-якої професії, яка передбачає одержання, поширення і опрацювання інформації та застосування засобів комп’ютерної техніки у професійній діяльності. Очевидно, що визначення меж професійного простору діяльності інформаційного фахівця характеризується суб’єктивністю інтерпретації змісту його діяльності та невизначеністю критеріїв віднесення до даної професійної групи.
Доцільним підходом до визначення меж інформаційної діяльності та відповідної ідентифікації професійних ресурсів інформаційної діяльності - „інформаційних фахівців” - є підхід, згідно якого задоволення інформаційних потреб є сутністю професійної інформаційної діяльності.
Розвиток процесів інформатизації, поступовий відхід від технократичних установок у розумінні сутності інформаційного суспільства, внесли певні корективи до розуміння діяльності інформаційного фахівця, перенісши акцент з інформаційно-комунікаційних технологій, як основного чинника, що визначає зміст діяльності у цій галузі, на „...інформаційну феноменологічну різноманітність, яка інтегрується у всі рівні соціального простору" [56, с.50]. Під інформаційними явищами в даному разі будемо розуміти інформаційні об’єкти, системи інформаційних комунікацій, інформаційний аспект відносин суспільства і особистості, державну інформаційну політику. Сучасні тенденції суспільного розподілу праці, зміни соціальної структури суспільства, формування інформаційної інфраструктури суспільства ініціюють професійну різноманітність інформаційної діяльності.
Інформаційні фахівці задовольняють інформаційні потреби суспільства, його окремих громадян, структур та інститутів - це сутнісна функція їх діяльності. Натомість, фахівці, які створюють засоби для здійснення ефективної інформаційної діяльності (програмісти, системні інтегратори, електронники та ін.), тобто, безпосередньо не здійснюють управління інформаційними ресурсами для задоволення інформаційних потреб суспільства, відносяться до фахівців іншого профілю і не можуть бути віднесені до професійної групи інформаційних фахівців. Отже, будемо розуміти професію інформаційного профілю такою, що відноситься, перш за все, до типу “людина-знакова система" (відповідно до класифікації Є.О.Климова). Діяльність інформаційного фахівця актуалізується у процесах інформаційного забезпечення, опосередковується використанням сучасних комп ’ютерно-телекомунікаційних засобів, здійснюється в широкому контексті завдань інформаційної діяльності і потребує формування спеціальної системи підготовки кадрів.
Інформаційна професія, як соціальний інститут, детермінована соціальними (роль інформації у сучасному суспільстві та його структурах), технологічними (розвиток інформаційних технологій) та особистісними (професійна спрямованість, професійні знання, уміння та навички, професійні якості, ключові компетентності) чинниками.
Інформаційна освіта в Україні має багаторічну історію, тісно пов’язана із розвитком інформаційного суспільства та підготовкою фахівців для системи документно-інформаційних комунікацій. У СРСР інформаційна освіта була представлена спеціальністю „Бібліотекознавство та бібліографознавство”, яка, будучи усталеною, розгалуженою та досить потужною, мала наукові школи в галузі бібліотекознавства і забезпечувала рівень підготовки фахівців, який відповідав тогочасним вимогам. Водночас, бібліотечно-бібліографічній освіті, так само, як і загальнодержавній освіті в цілому, були притаманні такі недоліки як консерватизм, уніфікація, авторитарне управління, ізольованість від світових освітніх традицій; невідповідність структури та змісту навчання вимогам життя і реальній практичній діяльності фахівців. Проблематика розвитку бібліотечної професії та освіти досліджується з середини 70-х років XX століття.
З розвитком інформатизації уточнюються погляди на роль бібліотекарів у освоєнні електронних технологій та допомозі користувачам. Вивчення розвитку бібліотечної професії в Україні, її сучасних концепцій і напрямів, виконаний представниками наукової школи бібліотечної професіології (А.С.Чачко, І.Я.Конюкова та ін.), дав змогу зробити висновки про те, що бібліотечна професія в українському бібліотекознавстві розглядається як одна з масових професій розумової праці у соціокультурній, науково-інформаційній, освітній сфері. Вона включає діяльність, спрямовану на обслуговування людей з метою сприяння їх розвитку, задоволенню потреб, інтересів, запитів, навчанню, вихованню.
Першочерговими завданнями бібліотекарів у подальшій демократизації суспільства визнається: організація реального доступу кожному до джерел інформації з використанням традиційних і новітніх технологій; створення демократичних умов спілкування та взаємодії бібліотекаря з читачем у процесі обслуговування; сприяння демократичному розвитку читачів. Роль організатора ділового спілкування, кваліфікованого пошуку і адекватної інтерпретації отриманих даних, а також координатора всіх процесів та операцій обслуговування є компетенцією професійного бібліотекознав- ця-менеджера. Навіть за умов суттєвого ускладнення завдань, збільшення їх обсягів, необхідності осягнення значних технологічних особливостей обслуговування користувачів у новій системі, бібліотекар залишається у межах власного фаху, поповнюючи та уточнюючи свої знання, уміння, навички, але не змінюючи свого професійного призначення.
Формування системи науково-технічної інформації у СРСР актуалізувало необхідність створення системи підготовки фахівців для цієї сфери діяльності. Початок створенню було покладено у 1969 р., а у 1974 р. Міністерством вищої і середньої спеціальної освіти СРСР затверджено навчальний план нової спеціальності - 2039 “Науково-технічна інформація”, спрямованої на підготовку спеціалістів-організаторів науково-інформаційної діяльності, яким надавалась кваліфікація “Документознавець-організатор науково-технічної інформації”, а також введено спеціальність 2037 “Документознавство, організація управлінської праці і діловодства у державних закладах” [37,79]. Значна увага при обговоренні напрямів і змісту підготовки фахівців зазначеного профілю у наукових публікаціях того часу приділялась необхідності підготовки нового типу інформаційного працівника - аналітика - до діяльності в центрах і службах аналізу, наголошувалось на необхідності підготовки фахівців для роботи в інформаційних системах, в апараті управління.
Підготовка кадрів інформаційних працівників сьогодні у Росії здійснюється у межах таких спеціальностей: 052700 „Бібліотечно-інформаційна діяльність”, 061300 „Документознавство та документаційне забезпечення управління”, 351400 „Прикладна інформатика (за галузями)”.
За спеціальністю 052700 „Бібліотечно-інформаційна діяльність” надаються кваліфікації:
- бібліотекар-бібліограф, викладач;
- технолог автоматизованих інформаційних ресурсів;
- референт-аналітик інформаційних ресурсів;
- менеджер інформаційних ресурсів.
Аналіз кваліфікацій, які можна одержати за даною спеціальністю, а також напрямів діяльності майбутніх фахівців, свідчить, що „бібліотечна складова” є „рівною серед інших”, що, в даному разі, цілком природно і відповідає назві спеціальності.
Зміст спеціальності 061300 "Документознавство та документаційне забезпечення управління” передбачає одержання комплексу знань у галузі закономірностей документоутворення, систем документації і баз даних, управління інформаційно-документаційними ресурсами та ін., що, в основному, співпадає із наповненням спеціальності „Документознавство та інформаційна діяльність”, яка існує в Україні.
За спеціальністю 351400 „Прикладна інформатика”, яка теж віднесена у Росії до спеціальностей підготовки інформаційних працівників, відбувається підготовка фахівця, який здійснює діяльність у галузях, у яких застосовуються професійно-орієнтовані інформаційні системи для реалізації інформаційних технологій у відповідності із специфікою цих галузей. Як зазначено у Державному стандарті Росії, інформатик (з кваліфікацією в галузі) більшою мірою має справу з професійно-орієнтованою оболонкою, яка складається із спеціальних програмних засобів, інформаційного забезпечення та організаційних заходів підтримки функціональних процесів її використання, і меншою мірою має справу з ядром інформаційної системи (розробкою комплексу обчислювальних засобів, операційної системи, систем управління базами даних тощо). Однак, на наш погляд, дана спеціальність має виражений управлінсько-технологічний зміст майбутньої діяльності фахівців (створення і розробка інформаційних систем).
В Україні підготовка фахівців інформаційного профілю здійснюється за спеціальностями:
- „Книгознавство, бібліотекознавство і бібліографія”, „Документознав- ство та інформаційна діяльність”;
- „Міжнародна інформація”, яка спрямована на підготовку фахівців для сфери інформаційної діяльності, зокрема для інформаційного забезпечення сфери міжнародних відносин;
- підготовка інформаційних аналітиків за спеціальністю „Консолідована інформація” (освітньо-кваліфікаційний рівень „магістр”), яка поки що не одержала поширення у ВНЗ.
На початковому етапі формування інформаційної професії Р.С.Гіляревський слушно зазначав, що “...підготовка інформаційних спеціалістів почалась відносно нещодавно, вона характеризується значно меншою сталістю і диференційованістю. Інформаційна освіта стоїть ближче до загальних потреб науки і техніки, охоплює більш широке коло знань (від математичної логіки до експериментальної психології)..." [20, с.39]. Але кардинальні зміни, які відбулись у системі підготовки і діяльності інформаційних працівників роблять певною мірою неактуальним твердження Р.С.Гіляревського стосовно того, що інформаційна освіта “...менше орієнтована на конкретні види діяльності, заклади і користувачів, тобто на практичні умови, у яких доведеться працювати фахівцям, які одержали таку освіту” [там само]. Сьогодні ситуація кардинально змінилась - цю “нішу” освітнього ринку поступово займають навчальні заклади різних профілів відповідно до потреб конкретних галузей.
Підготовку фахівців за спеціальністю „Документознавство та інформаційна діяльність” здійснюють державні та приватні вищі навчальні заклади як гуманітарного, так і технічного профілю. Зокрема, це Київський національний університет культури і мистецтв, Харківська державна академія культури, Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв України, Рівненський державний гуманітарний університет, Одеський політехнічний університет, Національний університет «Острозька академія», Академія муніципального управління, Європейський університет, Донецький національний університет, Національний аерокосмічний університет ім. М.Є.Жуковського, Національний авіаційний університет, Волинський державний університет імені Лесі Українки, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Маріупольський державний гуманітарний університет, Національна металургійна академія України та ін.
Сферою професійної діяльності фахівця з інформаційного забезпечення є інформаційна сфера, яка у широкому розумінні є сукупністю інформаційних ресурсів, інформаційної інфраструктури, суб’єктів, які здійснюють збирання, формування, розповсюдження і використання інформації, а також системи регулювання суспільних відносин, які при цьому виникають.
Діяльність інформаційного фахівця здійснюється у межах комплексу функціональної спеціалізації: документно-інформаційні ресурси - інформаційні технології - управління інформаційною діяльністю - комунікації [70]. При чому, у складовій „інформаційні технології" фахівець виконує функції аналітика, постановника завдань їх проектування, створення та експлуатації, а не розробника.
У процесі здобуття вищої освіти реалізуються основні вимоги до підготовки фахівця:
- засвоєння системи гуманітарних, соціально-економічних, загально- та спеціальнопрофесійних знань;
- формування методологічної культури випускника - володіння на заданому рівні сформованості прийомами і методами пізнавальної та професійної, комунікативної та аксіологічної діяльності (методи пізнавальної діяльності, методи професійної діяльності, методи аксіологічної та комунікативної діяльності);
- абілітації, яка забезпечує комплексну підготовку людини до професійної діяльності, а також її професійну самореалізацію.
Фахівець з інформаційного забезпечення здійснює свою діяльність у службах інформації, включених до структури організації - це служби документаційного забезпечення управління, відділи зв’язків з громадськістю, інформаційно-аналітичні підрозділи, бібліотека в структурі організації.
Узагальнено, можна окреслити такі функції, притаманні фахівцям з інформаційного забезпечення управління у службах інформації різного виду та призначення:
- виявлення інформаційних потреб фахівців підприємства;
- формування інформаційно-довідкового фонду підприємства;
- формування проблемно-орієнтованих баз даних;
- інформаційна підтримка управлінських рішень і підготовка для керівництва аналітичних довідок, оглядів, матеріалів до доповідей;
- участь у рекламній та ПР-діяльності підприємства;
- перекладацька та видавнича діяльність;
- здійснення комплексу заходів із захисту інтелектуальної власності та забезпечення інформаційної безпеки підприємства.
Основним призначенням служби інформації є сприяння усім видам діяльності підприємства шляхом надання співробітникам інформації, необхідної для здійснення їх діяльності.
Для фахівців, що одержали фах документознавця за спеціальністю „Документознавство та інформаційна діяльність”, важливою складовою професійної діяльності є документаційне забезпечення управління.
Служба документаційного забезпечення управління - структурний підрозділ або працівник, який забезпечує організацію документування та документообігу службових документів, тимчасове, до передання архівному підрозділу, зберігання документаційного фонду або його частини, та організує роботу зі службовими документами в інших структурних підрозділах суб’єкта документаційного забезпечення управління.
Служби документаційного забезпечення управління можуть мати різні назви - управління справами, відділ діловодства, відділ документаційного забезпечення управління, загальний відділ, секретаріат, служба управління документацією та ін.
Структура служби документаційного забезпечення управління залежить від обсягу документообігу, від технології роботи з документами і може бути представлена, наприклад, такими підрозділами:
- секретаріат (приймальня, секретаріат міністра, секретаріати заступників міністра, секретаріат колегії, протокольне бюро);
- канцелярія (експедиція, бюро реєстрації, копіювально-множильне бюро);
- відділ листів (скарг);
- відділ впровадження технічних засобів вдосконалення документообігу;
- архів.
Деякі з цих підрозділів можуть існувати як самостійні структури або об’єднуватись у межах інших структур.
У невеликих організаціях служба документаційного забезпечення управління як самостійний структурний підрозділ може не існувати - роботу з документами виконує секретар керівника або інша спеціально призначена особа.
Основними завданнями служби документаційного забезпечення управління є:
- забезпечення єдиного порядку документування і роботи з документами в організації у відповідності з діючими нормативами;
- вдосконалення форм і методів роботи з документами з урахуванням автоматизації діловодних процесів.
У відповідності із завданнями служба ДЗУ виконує: функції, пов’язані з документуванням управлінської діяльності:
- розробка бланків документів і забезпечення їх виготовлення;
- забезпечення стенографування, копіювання та тиражування документів;
- контроль за якістю підготовки і оформлення документів, а також за дотриманням встановленої процедури узгодження і засвідчення документів;
функції, пов’язані з організацією роботи з документами:
- встановлення єдиного порядку проходження документів (документообігу організації);
- опрацювання вхідних і вихідних документів;
- реєстрація у облік документів, що надходять в організацію, виходять з неї, а також внутрішніх документів;
- організація інформаційно-довідкової роботи з документами;
- попередній розгляд документів;
- контроль за виконанням документів;
- систематизація документів, підготовка номенклатури справ, забезпечення зберігання і використання документів;
- підготовка і передавання справ до архіву організації, організація роботи архіву;
- забезпечення захисту інформації;
- організація роботи із зверненнями громадян;
функції, пов’язані із вдосконаленням форм і методів роботи з документами:
- розробка і доопрацювання нормативних і методичних документів організації з діловодства;
- проведення робіт з уніфікації документів;
- методичне керівництво і контроль за дотриманням встановлених правил роботи з документами у структурних підрозділах;
- підвищення кваліфікації працівників організації і їх консультування з питань документування і організації роботи з документами;
- розробка і впровадження нових форм і методів роботи з документами, вдосконалення документообігу організації, автоматизації документаційного забезпечення управління.
Розвиток інформаційного суспільства та демократичні перетворення в Україні потребують нових форм контактів органів державного управління із громадянським суспільством. Тому, у формуванні сучасної демократичної держави значне місце посідає соціальна технологія паблік рилейшнз. Застосування ПР необхідне, передовсім, для підвищення ефективності комунікативної діяльності органів державного управління, для створення принципово нових відносин між органами управління й громадськістю. Виділяють такі основні функції ПР в системі державного управління: формування позитивного іміджу („паблісіті") та інформування громадськості.
Органи державної влади відповідальні за подання інформації про свою діяльність таким чином, щоб сформувати сприятливу громадську думку, забезпечити підтримку своїх стратегічних планів з боку населення.
Для встановлення діалогу органів державного управління із громадськістю повинен переважати підхід, який Грунтується на тому, що рішення органів державної влади стосовно важливих проблем повинні Грунтуватися не тільки на особистих поглядах та власному досвіді управлінців, а також на зваженій думці науковців; аналізі громадської думки; моделюванні прогнозу соціальної поведінки населення; досягненні порозуміння між громадськістю та органами державної влади.
Відкритість передбачає налагодження та створення інформаційного простору, сприятливого для ефективного двостороннього зв’язку органів влади з громадськістю, широку просвітницьку роботу органів державного управління серед населення щодо впровадження тієї чи іншої програми, тих намірів, які будуть оприлюднені найближчим часом.
У діяльності фахівців з інформаційного забезпечення ПР-діяльності органів державної влади застосовуються технології інформаційного маркетингу - виду діяльності, пов’язаного із просуванням не товарів, а ідей, програм та поглядів - як некомерційного маркетингу стосовно некомерційної складової діяльності некомерційних суб’єктів, результатом якої є досягнення певного соціального ефекту.
Сфера некомерційного маркетингу - це галузь людської діяльності, що охоплює функціонування різноманітних суб’єктів (установ, організацій, окремих осіб), які не мають на меті безпосереднє досягнення економічних цілей, насамперед одержання прибутку.
Некомерційний інформаційний маркетинг соціального спрямування означає оформлення інформації про об’єкт маркетингу у вигляді ресурсу (бренду, іміджу, ідеї), що дає змогу представити його (об’єкт) цільовій аудиторії і сформувати сталі цінності та досягти її (аудиторії) позитивної реакції. Позитивна реакція свідчитимете про те, що пропонований некомерційний продукт здатний на певному рівні задовольняти потреби споживачів, тобто приносити користь (соціальний ефект).
Серед завдань некомерційного маркетингу (у різних сферах) є:
- максимальне задоволення соціально важливих некомерційних потреб суспільства (в управлінні державою, обороні, безпеці, безплатній охороні здоров’я, соціальному забезпечення, духовному розвитку тощо);
- оптимальні витрати обмежених ресурсів суспільства на утворення і утримування відповідних некомерційних суб’єктів (органів державної влади і управління, культурно-просвітницьких організацій, медичних і освітніх закладів, органів соціального забезпечення, політичних партій і рухів, благодійних організацій).
У цьому ж контексті можна розглядати і маркетинг державного управління, який характеризується загальною спрямованістю на досягнення цілей, що стоять перед суб’єктами державної влади, шляхом задоволення потреб об’єктів маркетингу в обмін на їхню підтримку та інші ресурси. Маркетинг у державному управлінні - це специфічна форма реалізації маркетингу, яка має на меті задоволення споживачів і виробників державних послуг [86].
Маркетинг у державному управлінні є різновидом некомерційного маркетингу, здійснюваного у сфері державної служби при наданні послуг населенню та організаціям державного управління.
Різновидом цього маркетингу є маркетинг територій (країн та регіонів), маркетинг особистостей (політичний маркетинг).
Суб’єктом маркетингу в державному управлінні в широкому розумінні є сама держава, «споживачами» сукупного продукту діяльності держави є її громадяни [93]. Органи державної влади можуть виступати рекламодавцями соціальної реклами.
Комунікативна підфункція інформаційного маркетингу некомерційних об’єктів реалізується у комунікативних стратегіях двох типів:
1) стратегії, спрямовані на формування планованого сприйняття об’єкта, який позиціонується (стратегії позиціонування);
2) стратегії, спрямовані на оптимізацію впливу самого повідомлення (стратегії оптимізації).
Інформаційний маркетинг некомерційного об’єкта - це сукупність дій, комплекс заходів, спрямованих на просування позитивної інформації про об’єкт з метою створення як у внутрішньому, так і у зовнішньому середовищі, сприятливого ставлення до об’єкта і до здійснюваної ним діяльності.
Основою інформаційного маркетингу некомерційного об’єкта є такі стратегічні напрями: маркетинг іміджу (бренду); встановлення взаємовигідних гармонійних стосунків між організацією та спільнотою, від чого залежить успіх функціонування цієї організації; забезпечення підтримки з боку громадян, урядових і неурядових організацій.
Отже, інформаційний маркетинг (ІМ) некомерційних об’єктів як специфічний вид діяльності базується на таких засадах:
- інформаційний маркетинг - це динамічна система управління, у якій керуючою ланкою виступає суб’єкт ІМ (джерело інформації), а керованим - спільнота; власне процес управління здійснюється шляхом циркуляції інформації;
- інформаційний маркетинг здійснюється у просторі «ідеального», у соціально-психологічній сфері, яку становлять суспільна думка, масова і групова свідомість, система соціальних цінностей і переваг. Сфера «ідеального» розглядається як динамічна система, на яку можна цілеспрямовано впливати, її розвиток підпорядковується певним закономірностям і має свої особливості, які необхідно враховувати у технологіях ІМ.
Провідні позиції серед суб’єктів некомерційної сфери по праву займають інститути державної влади та управління, політичні партії та рухи, некомерційні фонди та державні структури охорони здоров’я, освіти, науки і культури.
Одним із актуальних напрямів некомерційного інформаційного маркетингу є, зокрема, інформаційний маркетинг країни. Важливість здійснення діяльності у створенні і просуванні позитивного іміджу країни визнана на державному рівні: Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 р. № 1609 «Про затвердження Державної програми забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003-2006 роки», яка «...передбачає вироблення єдиного комплексного підходу до формування та здійснення інформаційно-пропагандистської політики держави, яка б охоплювала різноманітні сторони її життя», а також Розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 р. № 379-р „Про схвалення Концепції Державної програми формування позитивного міжнародного іміджу України на 2007-2010 роки”, спрямованої на організацію органами виконавчої влади протягом 2007-2010 років інформаційної кампанії з підвищення міжнародного авторитету України у сфері політики, економіки та культури.
Серед практичних заходів з реалізації програми зазначено поліпшення політичного та культурного аспектів іміджу, повніше використання туристичного потенціалу держави, приведення законодавства України до європейських стандартів, формування іміджу України в контексті членства в Раді Європи та співпраці зі світовими та регіональними організаціями.
При чому завдання, поставлені до виконання цією програмою, в основному, є суто інформаційними і знаходяться у контексті завдань інформаційного маркетингу, зокрема:
- проведення активної, послідовної, системної інформаційно-роз'яснювальної роботи, в тому числі створення сприятливих інформаційних можливостей для подання об'єктивної інформації про Україну;
- пропагування та поширення інформації про здобутки української культури, духовні цінності нашого народу; сприяння проведенню культурного обміну, міжнародному туризму;
- проведення комплексної інформаційно-пропагандистської політики з метою забезпечення і підтримання позитивного ділового та інвестиційного іміджу України.
Інформаційний маркетинг сутнісно є змістом таких видів маркетингу як політичний маркетинг, територіальний маркетинг, персональний маркетинг. Інформаційний маркетинг іманентно притаманний освітній сфері діяльності у просуванні цілей, цінностей, освітніх програм і продуктів, зовнішньоекономічній сфері діяльності у створенні привабливого образу держави та ін.
Серед сфер реалізації інформаційного маркетингу - соціальна, політична, освітня, державного управління та ін.
Різновиди інформаційного некомерційного маркетингу
Інформаційний некомерційний маркетинг має таку структуру:
- суб’єкти інформаційного некомерційного маркетингу: органи управління і перші особи, організації сфери інфраструктури, організації сфери життєзабезпечення, органи сфери відпочинку, заклади сфери культури, просвіти і виховання;
- цільові групи (ринки) інформаційного некомерційного маркетингу: фізичні та юридичні особи як всередині країни, так і за її межами, суб’єкти господарювання інших країн, соціальні інститути і населення, міжнародні організації;
- стратегії інформаційного некомерційного маркетингу:
- маркетинг іміджу - створення і розповсюдження, забезпечення суспільного визнання позитивного образу особи, організації, території.
- маркетинг привабливості - підвищення привабливості даного об’єкта (організації, території) для людини, гуманітарних конкурентних переваг.
- маркетинг ідей стосується таких соціальних ідей як зниження рівня куріння, вживання спиртного, припинення вживання наркотиків, захист оточуючого середовища.
Комплексне використання всіх видів інформації в управлінні потребує концепції інформаційного управління організаційною системою. Важливість координації зусиль всіх спеціалістів, які прямо чи опосередковано залучені до сфери розробки і реалізації внутрішньої і зовнішньої комунікаційної політики організації, дали поштовх новим концепціям управління і стали чинником виникнення нового напряму практичної діяльності, освіти і наукових досліджень - інформаційного менеджменту. Серед багатьох різновидів менеджменту (стратегічний, фінансовий, ризиковий та ін.), інформаційний менеджмент посідає особливе місце як такий, що забезпечує управління інформаційними потоками.
Розглянемо основні підходи до розуміння інформаційного менеджменту.
Інформаційний менеджмент розглядається у досить широкому спектрі - від традиційного інформаційного обслуговування до загальної теорії управління: інформаційне забезпечення, інформаційні ресурси, інформаційні послуги і підприємництво, інформаційні системи і їх управління, опрацювання і аналіз інформації, організація комунікації, управління інформаційними технологіями, стратегічне планування і менеджмент. Всі ці напрями входять до системи знань інформаційного менеджменту, але деякі з них, залежно від трактування, представляються як основні, а решта доповнюють перші як контекст.
Інформаційний менеджмент розуміється як розроблення і реалізація внутрішньої і зовнішньої комунікативної політики організації [13], при чому мета діяльності в цій галузі відокремлюється від ІТ- менеджменту - управління впровадженням і використанням інформаційних технологій. Серед галузей, на перетині яких розвивається інформаційний менеджмент, виділяються:
- організаційні комунікації - прийняття рішень і контроль за їх виконанням розглядаються як інформаційні процеси і вивчаються адміністративним менеджментом;
- документування діяльності підприємства, формування документопотоку і документообігу - питання, які традиційно розглядались у діловодстві або документаційному забезпеченні управління;
- формування інформаційного потоку фірми, його диспетчеризація, створення довідково-інформаційних фондів і пошукових систем - ці завдання розв’язувались в межах науково-інформаційної діяльності, включаючи бібліотечно-бібліографічну.
Основне, що наслідує інформаційний менеджмент з науково-інформаційної діяльності - це можливість здійснювати інформаційно-аналітичні і прогностичні дослідження, які базуються на методах інформаційного моделювання.
Інформаційний менеджмент визначається як прикладна адміністративно-орієнтована технологія управління інформаційними ресурсами. З метою його здійснення в організаціях створюються автоматизовані інформаційні системи управління, які інтегрують зовнішню і внутрішню інформацію. Надходження всіх видів інформаційних повідомлень до єдиної системи надає можливість здійснювати інформаційний моніторинг внутрішньої і зовнішньої сфери, сприяє обґрунтованому прийняттю управлінських рішень. Інформаційний менеджмент розглядається як новий тип управління організацією на основі комплексного використання всіх видів інформації: науково-дослідної, технологічної, матеріально-технічної, кадрової, фінансової та ін.
Окремим напрямом у концепції управління інформаційними ресурсами виділяється проблема підготовки інформації для керівників, а інформаційне забезпечення розглядається як елемент інформаційного менеджменту.
У межах концепції управління інформаційними ресурсами виділяють такі складові інформаційного менеджменту:
- предметний інформаційний менеджмент як технологія управління діяльністю на базі забезпечення документами, інформацією і знаннями у формах, які відповідають діяльності;
- технологічний інформаційний менеджмент як технологія забезпечення відповідного матеріально-технічного рівня інформаційного середовища;
- програмний інформаційний менеджмент як основа забезпечення взаємодії “людино-машинних” середовищ;
- кадровий інформаційний менеджмент - технологія професіоналізації і спеціальної підготовки користувачів для роботи в інформаційному середовищі.
Інформаційний менеджмент на основі інтеграції з ІТ-менеджментом виступає як складова поліфункціонального напряму організації інформаційної діяльності - менеджменту інформаційних систем [16], відповідно до якого завдання створення інформаційної системи організації розглядаються спільно із сферою використання інформаційних ресурсів.
Одне із можливих відображень функціональної галузі інформаційного менеджменту подане у Державному стандарті освіти Росії [14]: “521509 Інформаційний менеджмент: інформаційне забезпечення управління, робота з інформацією, комп’ютерне опрацювання інформації. Моделювання керованих процесів, оцінка і параметричні розрахунки ситуацій. Людський чинник інформаційних технологій управління, роль інформаційних технологій у підвищенні якості управлінських рішень”.
Вдається адекватним (за відсутності визначення у відповідному вітчизняному стандарті) таке тлумачення інформаційного менеджменту, наведене в Державному стандарті Росії “Інформаційно-бібліотечна діяльність, бібліографія. Терміни і визначення” ГОСТ 7.0-99 “...організоване управління роботою підприємства, фірми або об’єднання, здійснюване на основі комплексного використання всіх видів інформації, наявних як на підприємстві, так і за його межами”.
Розглядаючи інформаційний менеджмент в руслі загальноуправлінської проблематики можна вважати, що в центрі його уваги знаходяться інформаційні проблеми, надання необхідної в процесі управління інформації, її опрацювання, створення умов для її оцінки і використання, організація використання і видачі, тобто інформаційний менеджмент орієнтований не стільки використання сучасних засобів обчислювальної техніки і телекомунікації, скільки на процеси інформаційного забезпечення.
Інформаційний менеджмент містить основні концептуальні і технологічні особливості інформаційної діяльності, сутність якої може бути визначена таким чином: “Інформаційна діяльність пов‘язана із створенням інформаційних моделей всіх об‘єктів і явищ природи і суспільства, які беруть участь у людській діяльності, а також із створенням моделей самої цієї діяльності”[15, с.28] .
Значущість і очевидна необхідність активного внутрішнього використання та активного розповсюдження інформації для забезпечення конкурентноздатності організації, важливість координації зусиль всіх спеціалістів, як прямо чи опосередковано залучені до сфери розробки і реалізації внутрішньої і зовнішньої комунікаційної політики організації є чинником виникнення інформаційного менеджменту.
Особливість інформаційного менеджменту полягає в тому, що він належить до двох напрямів діяльності: з одного боку - загальної теорії управління, дослідження операцій і системного аналізу, а з іншого - до інформаційно-комунікаційного напряму діяльності, основою якого є фундаментальні засади інформатики.
Структура діяльності в галузі інформаційного менеджменту визначається сферою охоплення галузей, на перетині яких він виник і розвивається:
- оперативне використання інформації як стратегічного ресурсу з метою забезпечення конкурентноздатності організації - інформаційне забезпечення діяльності підприємства;
- управління процесами опрацювання інформації, яке є змістом доку- ментаційного забезпечення управління;
- використання інформації для цілеспрямованого формування зовнішньої і внутрішньої комунікативної політики організації. Інформаційний менеджмент - це інноваційна діяльність, орієнтована
на постійний пошук нових, більш ефективних способів організації інформаційної діяльності, на створення матеріальних і соціальних передумов для ефективного доступу до інформації і забезпечення інформаційно-комунікаційних процесів, на активізацію і розвиток наявних інформаційних ресурсів і форм їх раціонального використання.
Висновки. Сучасний стан освіти в галузі інформаційної діяльності є результатом дії загальних закономірностей її становлення та існування в конкретних соціально-економічних умовах в Україні, пов’язаний із підготовкою спеціалістів для традиційно сформованих організаційно-інформаційних систем державної інформаційної інфраструктури (бібліотечної системи, архівних установ, бібліографічних служб), для широкого спектру видів інформаційної діяльності за спеціальністю “Документознавство та інформаційна діяльність”, яка введена у середині 1990-х років внаслідок формування нових потреб суспільної практики в здійсненні документно-інформаційних комунікацій, організації інформаційної діяльності та задоволення інформаційних потреб споживачів, а також спеціальністю „Міжнародна інформація”.
Зміст освіти спеціаліста інформаційного профілю має бути орієнтованим на професійну мобільність і попит на ринку праці та освітніх послуг, на структуру й характер сучасної професійної діяльності, що зумовлює необхідність поєднання інформаційно-аналітичної, інформаційно-управлінської та інформаційно-технологічної складової у змісті підготовки спеціаліста з інформаційної діяльності.
Зміст професійної діяльності інформаційного фахівця в сучасних умовах характеризується поліструктурністю, посиленням інформаційно-аналітичної складової, урізноманітненням інформаційних потреб споживачів у системі управління і широким впровадженням і використанням комп’ютерних і телекомунікаційних систем і мереж. Основні професійні функції фахівця з інформаційного забезпечення управління в умовах інформатизації суспільства в містяться в межах комплексів функціональної спеціалізації: документно-інформаційні ресурси, інформаційні технології, управління інформаційною діяльністю, комунікації.