Історія зарубіжної літератури XIX - XX ст.
1. Течія натуралізм, її характерні риси
У другій половині XIX ст. реалізм у Франції переріс в натуралізм - це літературний стиль, який поширився у Європі та Америці протягом 1870-1900 років. У перекладі з латинської означав "природа". Основою теорії натуралізму став позитивізм Огюста Конта. Багатьох манила до позитивізму віра в науку - повага до дійсних фактів. Наука і мистецтво - єдині.
Як і реалісти, натуралісти прагнули до повного, вірогідного, точного зображення суспільства, природи і людини, зокрема на основі об´єктивності.
Відмінність від реалізму:
o натуралізм надто прямолінійно виражав свої риси на практиці;
o з погляду натуралістів узагалі не було відмінностей між літературною творчістю і науковим пізнанням;
o натуралісти вважали, що письменник повинен створити всебічну і об´єктивну картину суспільства так, ніби цим займався історик чи соціолог. А відтак витвір мистецтва натуралістів мав бути "людським документом", тобто вичерпним описом того чи іншого суспільного явища.
o Доля героїв, їхня психологія виводилися із трьох засад:
1) спадковості - доля героя, його вчинки повністю залежали від того, що закладено в генах;
2) середовища - людина сама по собі нічого не вирішувала; натуралісти вважали людину рабом середовища, у якому вона сформувалась;
3) історичної доби - на людину впливав час, у якому вона жила.
Поява натуралізму супроводжувалася шквалом критики, оскільки натуралісти все більше заглиблювалися у непоетичну дійсність. У той же час він вплинув на розвиток світової літератури:
o своєрідне продовження реалістичних традицій, початок впливу на письменників-реалістів XX ст.;
o натуралізм - це основа для майбутніх письменників-модерністів. Натуралісти змусили ще раз переглянути "проблему табу" у літературі.
Вони ще більше розширили коло тем, які дозволяли описувати в книгах, називали себе першовідкривачами нового виду мистецтва, пов´язаного лише з фактом. Якщо все попереднє мистецтво, на їхню думку, служило красі, то нове служило істині. Тому натуралісти виступали проти будь-яких вільностей митця, проти відбору життєвого матеріалу, проти існування заборонених тем для мистецтва. Доброчинність і порок однаково важливі були для митця. Тому письменник повинен відображувати природу такою, якою вона була, без будь-яких прикрас.
Представники натуралізму цікавилися різними психічними і соціальними відхиленнями, мали спільні риси з декадентами, розробляли імпресіоністичний стиль.
Зачинателем натуралістичної школи вважали Е.Золя - продовжувача справи, яку розпочав Бальзак. Золя вважав Бальзака своїм духовним батьком.
Е. Золя був не лише художником, а й теоретиком натуралістичної школи. Як теоретик натуралізму він виступив у 70-х роках на сторінках "Вісника Європи". Його праці "Романісти-натуралісти" і "Експериментальний роман" - головний матеріал для створення теорії.
Положення теорії натуралізму Е. Золя:
1. Письменник - не фотограф. Романіст не обмежувався накопиченням фактів і точним їх відображенням, він бачив, розумів, творив, намагався змінювати природу, але при цьому не виходив за її межі; він поступово прийшов до абсолютного пізнання.
2. Натуралізм - не матеріалізм. Наука встановила, що духовне життя - елемент механізму, матерія; тому прийоми дослідження духовного життя і матеріальної природи мали бути тотожними, а експериментальний метод мав стати загальним як для хімії, так і для роману. Своїми спостереженнями і дослідами романіст продовжував роботу фізіолога. Роман з "області чистих фантазій" змінився романом, заснованим на спостереженні та досвіді.
3. Натуралізм і мораль. "Ми, моралісти-експериментатори, показуємо за допомогою досвіду, яким чином пристрасть проявилася в суспільстві. Коли ми будемо знати механізм даної цієї пристрасті, можна буде зробити її як тільки можливо нешкідливою". У цьому внесок морального призначення творів натураліста.
4. Натуралізм та ідеал. Якщо ідеаліст - це той, хто зайнятий пошуком ідеалу, то експериментатор - той самий ідеаліст. Але він не бачив ні благородності, ні краси, ні достоїнств, ні моральності у неправді, у незнанні, у помилці тощо.
5. Натуралізм. Особистість письменника і літературна форма. Особистість письменника - на другому плані. Він мав забути про особисті почуття й ідеї. Турбота про форму і склад також відступили на другий план. На думку Золя, формі надавали перебільшеного значення, а мова - логіка, природна наукова побудова.
Отже, натуралізм - не що інше, як використання експериментального методу, спостереження і досвіду в літературі.
Недоліки натуралістичної теорії:
o повне ототожнення художньої творчості з наукою;
o заперечення фантазії митця;
o ігнорування особистості митця.
Можливо, це і стало причиною швидкого занепаду натуралізму і наростанням швидких успіхів символістів.
Заслуга натуралізму:
-натуралізм - вираження в історії наукових і соціальних тенденцій;
-митець - творець практичної соціології, вирішував взаємодію особистості і середовища, закони, які управляли суспільством;
-митець - пророк, який у своїх пророкуваннях спирався на знання природи і людини.
Принципи натуралізму за Е. Золя:
o відмова митця від оцінних категорій при змалюванні фактів, повна відчуженість автора, об´єктивізм;
o звернення літераторів до "заборонених" тем. Митці-попередники не писали про патологію, тепер їй було відкрито широку дорогу в роман, п´єсу, поему;
o історію суспільства розглядали перш за все як фізіологічний процес і так її відображували в мистецтві.