• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Історія зарубіжної літератури XIX - XX ст.

1. Загальна характеристика французької реалістичної літератури XIX століття

Літературний процес у Франції XIX ст. відзначався співіснуванням і взаємодією різних літературних напрямів, стилів, жанрів. У середині XIX ст. розквітло ціле сузір´я всесвітньовідомих письменників-реалістів. (Стендаль, Бальзак, Флобер та ін.), а в 1860-70 роки з´явилися натуралізм, імпресіонізм, символізм.

Французький реалізм XIX ст. пройшов у своєму розвитку 2 етапи:

І етап - кінець 20-40-ві роки - становлення і утвердження реалізму як провідного напрямку в літературі. Цей етап представлений творчістю П.Періме, Ф.Стендаля, О. де Бальзака.

ІІ етап - 50-70-ті рр. Цей етап пов´язаний із творчістю Г.Флобера - послідовника реалізму бальзаківсько-стендалівського типу і попередника "натуралістичного реалізму" Е.Золя.

Становлення реалізму як методу відбувалося у другій половині 20-х років, тобто в період, коли домінуючу роль у літературі відігравали романтики. Поряд з ними творчу діяльність розпочали Меріме, Стендаль, Бальзак. Протягом 1-ї половини XIX ст. майже всіх їх незмінно називали романтиками. Лише у 50-ті рр. - вже після смерті Стендаля і Бальзака - французькі письменники Шанфлері і Дюранті у спеціальних деклараціях запропонували термін "реалізм".

Із теоретичних праць, які присвячені обґрунтуванню принципів реалістичного мистецтва, слід виділити памфлет Стендаля "Расін і Шекспір" та праці Бальзака 40-х рр. - "Листи про літературу, театр і мистецтво".

Риси критичного реалізму:

o зосередження на невідповідності буржуазного устрою нормам людяності;

o зображення розмаїття соціальних типів;

o розвиток жанру роману-епопеї;

o інтерес до класової боротьби, соціальних проблем;

o увага до складного внутрішнього світу людини.

Реалісти перенесли акценти із зображення незвичайного на повсякденне життя. Цей напрям передбачав відтворення дійсності у типових узагальнених обставинах, образах та ситуаціях. Проза життя стала головною темою реалістичного твору. На перший план вийшли прозові жанри, чільне місце посідав роман.

Досконала людина як літературний герой була неможлива в естетиці реалізму. З цього приводу Ф. Стендаль говорив про "смерть героя". Цього письменника вважали основоположником реалізму у французькій літературі, хоча сам він називав себе романтиком, а його творча манера позначена таким незвичним поєднанням елементів романтизму та реалізму, що за життя він був визнаний лише вузьким колом знавців літератури та письменників. Ф.Стендаль темами своїх романів обрав життя Франції періоду Реставрації ("Червоне і чорне") та полум´яні свободолюбиві пориви Італії ("Пармський монастир"). Отже, ознаки реалізму як літературного напряму з´явились у творах Стендаля, який назвав роман дзеркалом, і вимагав від письменників підкорення "залізним законам реального світу".

Остаточно утвердив естетичні принципи реалізму Оноре де Бальзак. Якщо Стендаль змалював суспільні прошарки та картини провінційного і столичного життя як щаблі до сходження головного героя суспільною драбиною, то Бальзак прагнув якомога ширше змалювати життя Франції свого часу. У межах одного роману такий задум втілити було неможливо. Отож, прозаїк і створив "Людську комедію", про жанр якої сперечаються й досі: це цикл романів, повістей і новел чи епопея.

Новий етап реалізму відкрив Г.Флобер, майстер психологічного розкриття характеру і художньої деталі, естетика якого почала вимагати повного і точного відображення дійсності, правди в усьому, аж до найменших деталей. Водночас письменник твердив, що точність другорядна, вона була "трампліном для того, щоб піднятися вище"; метою мистецтва стала не правда, а краса. Він полемізував із школою "щирого реалізму", представники якої прагнули зробити літературу копією дійсності. За Г.Флобером, правда в мистецтві - це вміння проникнути під зовнішнє і відобразити сутність життя. "Усе придумане - істинне", - писав він.

Французька реалістична новела розповідала про душевні переживання людини, показала суперечності суспільства, підняла соціальні й політичні проблеми сучасності. Пафос новелістики П Меріме - у зображенні буржуазної дійсності як сили, що сприяла вихованню у людей низьких, корисливих інтересів. Вершини французька реалістична новелістика XIX ст.. досягла у творчості учня Г.Флобера - Гі де Мопассана.

Реалістичні традиції продовжились у натуралізмі, найвидатнішим представником і теоретиком якого був Е.Золя. Провідним жанром цього літературного напряму стали роман і епопея.