Історія зарубіжної літератури XIX - XX ст.
2. Жанр історичного роману, його ознаки та особливості
Новаторство В. Скотта полягало в тому, що він створив жанр історичного роману, "до нього не існуючий" (за визначенням В.Г. Бєлінського). В основу світогляду і творчості прозаїка ліг величезний політичний, соціальний і моральний досвід народу Шотландії, який протягом 4 століть боровся за свою національну незалежність проти економічно розвиненої Англії.
Історичний роман В. Скотта став не лише продовженням літературних традицій, а невідомим до того художнім синтезом мистецтва та історичної науки, що відкрило новий етап у розвитку англійської і світової літератури.
Особливості історичного роману В. Скотта
o Поєднання правдивого зображення минулого життя і цікавої динамічної інтриги, рушійними силами якої були великі людські пристрасті - заздрість, ревнощі, мстивість, зажерливість і любов до свого краю, роду, сім´ї та ін.
o Опис, оповідь, діалог - 3 компоненти роману - які у своєрідному співвідношенні поєднані в єдине ціле.
Описи В. Скотта виконували роль не лише експозиції, а й історичного коментаря до подій і персонажів; розповідна лінія в романах створила історичну перспективу розвитку подій, письменник закликав свого читача до нової ролі - не лише учасника подій, а й сторонньої людини, яка на все дивилася з боку; діалоги відзначилися історизмом, особливостями поетики. Відсторонення автора від розповіді дало можливість персонажу самостійно пересуватися, мислити і говорити.
o У романах В.Скота поєднано романтичні пригоди, високі почуття і ницість окремих героїв, які керувалися у своїх вчинках часто протилежними мотивами.
o Усіх героїв поділено на кілька груп:
-реальні історичні персонажі - не стояли у центрі оповіді;
-люди з народу - брали активну участь у розгортанні сюжету, створили узагальнюючий образ - народ, який включив у себе різні соціальні групи;
-молода людина - з нею пов´язана фабула - не мала надто виразних індивідуальних рис, але відзначилася порядністю, чесністю, сміливістю і здоровим глуздом.
o Виховання героя шляхом важких переживань, страждань, перевірки на мужність у пригодах і подорожах, сповнених випробувань і загроз.
o У романі відчутний тісний зв´язок історичного життя з особистим, історичної події з долею героя; але центральне місце у творі зайняло зображення історії, її руху і розвитку, розуміння письменником історичного процесу.
o Письменник далекий від ілюзій. Введений у розповідь авторський текст підводив читача до правильних суджень про цю епоху.
Скотт не був у числі першовідкривачів історичного колориту, він сам визнавав першість за романом Х.Уолпола "Замок Отранто", в якому найбільше цінував намагання "посредством тщательно продуманного сюжета и заботливо воспроизведенного исторического колорита тех времен вызвать в сознании читателя сходные ассоциации и подготовить его к воспроизведению чудес, к верованиям и чувствам самих персонажей повествования".
Ці слова написані В.Скоттом у 1820 р. у передмові до нового видання роману Х.Уолпола. До цього часу він сам далеко перевершив майстерність свого попередника в умінні створювати ілюзію минулого, і не просто ілюзію, як це було в Уолпола, а відтворювати справжній колорит епохи.
Англійський письменник також вважав себе багато в чому зобов´язаним Марії Еджворт, чиї романи про Ірландію підказали йому тему і її вирішення на матеріалі його батьківщини - Шотландії.
Таким був особистий досвід прозаїка: характер історичного мислення в літературі, коли він узявся за створення історичного роману.
В.Скотт дійшов до історичного роману, детально обдумавши його естетику, відштовхнувся від добре відомих і популярних у той час готичного і антикварного романів. Готичний роман виховував у читача інтерес до місця дії, а отже, навчив митця співвідносити події з конкретним національним підґрунтям. У готичному романі посилений драматизм сюжету, характер отримав право на самостійність поведінки і роздумів, тому що він теж містив у собі частину драматизму історичного часу. Антикварний роман навчив В.Скотта уважно ставитися до місцевого колориту, реконструювати минуле професійно і без помилок, відтворюючи не лише правдивість матеріального світу епохи, але, головним чином, своєрідність її духовного обличчя.