Соціологія культури
7.13. Культурні інсценівки
У результаті прагнення "показати себе" "зовнішня", презентативна сторона відроджуваних культурних форм стала важливішою від "внутрішньої" — теоретичної, доктринальної. Вона стала і найбільш важливою, тому шо дозволяє вербувати нових прихильників.
Розпад моностилістичної культури призвів до руйнування традиційних систем особистісних ідентифікацій. Численні нові форми і традиції пропонують альтернативні можливості ідентифікацій. У цьому розумінні зовнішня, презентаційна сторона відіграє найважливішу роль: для людей, що намагаються встановити нові зв´язки з життям замість утрачених, зовнішні знаки ідентифікації в знаками швидкого виходу з нинішнього їхнього хиткого становища. Тому вони надягають одяг запорізьких козаків, розфарбовуються під панків тощо, часто навіть не маючи уявлення про доктрини, що зумовлюють ці зовнішні прояви.
Унаслідок цього першим і найважливішим етапом становлення нових культурних форм виявляється їхнє інсценування. При цьому першорядного значення набувають реквізит і костюми. Ролі запозичуються зі спадщини інсценованої традиції. Люди поводяться, як актори на сцені, і живуть не своїм власним життям. Але одночасно продовжується і їхнє власне повсякденне життя: вони повинні виховувати дітей, ходити на роботу, купувати продукти, кохатися, зустрічати свята. При цьому вони не припиняють грати ролі, що диктуються традицією. Таким шляхом відбувається стилізація їхньої повсякденності. Поступово складаються диференційовані життєві та культурні стилі.
Інсценований характер сучасних культурних стилів особливо яскраво виявляється в галузі політики. В Україні зараз понад сто політичних партій і рухів (у різних джерелах наводяться різні цифри), багато з них має свій виразний політичний стиль. Більшість партій сприймає (і презентує) себе як частину тієї чи іншої політичної традиції: ліберальної, соціал-демократичної, комуністичної, анархістської, християнської. Але відмінності між цими партіями і рухами залишаються майже винятково стилістичними. Як правило, програми практично однакові: демократичні в найбільш загальному розумінні слова. У партій відсутній зв´язок чи опора на особливі соціальні верстви і групи, немає свого особливого контингенту виборців. Члени партій рекрутуються майже винятково з інтелігенції. І дуже часто відбувається довільна зміна стилів, політична і стилістична пере-ідентифікація не тільки рядових членів партії, але й їхніх лідерів. На наш погляд, усе це свідчить про те, що, по-перше, політичне життя (як і культурне життя в цілому) носить поки інсценований (не фундаментальний) характер і, по-друге, інсценовані політичні (а також культурні) стилі ще не стали стабільними, що необхідно для стійкого функціонування полістилістичної культури.
Те, що зараз відбувається в політиці, характерно для соціокультурної ситуації в Україні в цілому. Рената Лахман писала про семантичний проміскуїтет як особливість синкретичного стилю. Поки шо в Україні не встановилися стабільні відносини і зв´язки між різними культурними стилями, між стилями й особистостями, між груповими стилями і груповими інтересами, між глибинними спонуканнями особистостей і груп та їхнім вираженням у культурних стилях. Усе це можна назвати стильовим проміскуїтетом. Швидше за все, це властивість перехідного періоду, шо переживається нині країною. У зв´язку з цим украй цікаве і важливе запитання: а що далі? Які надії і шанси України на формування стабільної полістилістичної культури?