Соціологія культури
7.11. Категорії полістилістичної культури
Сьогоднішні зміни в соціокультурному житті України — це рух від моно-стилістичної культури до полістилістичної. Перш ніж перейти до аналізу динаміки поточних процесів, спробуємо, спираючись на модель Лотмана й Успенського, охарактеризувати полі стилістичний тип культури.
Нагадаю: дослідники дають опозиційні категорії стилів — чистого і синтетичного. Для чистого стилю характерна ієрархія виразних елементів, для синтетичного, навпаки, - зняття" ієрархії, тобто деієрархізація; остання є опозиційною стосовно категорії ієрархії.
Деієрархізація. Ця категорія важлива для нашого викладу в декількох аспектах Деієрархізація - це, по-перше, відсутність ієрархії експресивних засобів культури, по-друге, відсутність сакрального доктринального ядра, що окреслює деяку священну, "недорканну", яка не підлягає аналізу і критиці сферу життя, що визначає ступінь сакральності інших сфер і служить критерієм інтерпретації й оцінки будь-яких соціокультурних фактів і явищ, по-третє, відсутність групи, яка особливо вирізняється: бюрократів, експертів чи творців культури, що стоять на вершині культурної ієрархії, причому культурна ієрархія може навіть узагалі зникнути як така.
Подібна ситуація, що виражається в деієрархізації образу культури, складається зараз в Україні. Правда, міністерство культури існує, але не має можливості не те що диктувати свої правила, але і взагалі скільки-небудь помітно впливати на культурні процеси. Сформувалися (і продовжують формуватися) нові культурні інстанції (різні фонди, союзи, об´єднання, творчі комерційні організації), на основі яких виникли нові констеляції культурних дій, зовсім не залежні від культурної бюрократії. Зрозуміло, у кожній з цих організацій створюються свої ієрархії різного плану, як формально адміністративного, так і неформально творчого. Але важливо не це, а те, що універсальна культурна ієрархія практично відсутня. Така ж ситуація складається в ідеології, політиці, економіці, у всіх інших сферах життя.
Деканонізація. Дана категорія полістилістичної культури виражається у відсутності або ослабленні жанрових та стильових норм.
Невпорядкованість. У полістилістичній культурі просторово-часовий порядок реалізації культурних явищ порушується: сцена і глядацька зала в театрі міняються місцями, театральні, концертні та інші групи дають концерти на вулицях, а самі вулиці сприймаються як художній феномен, театр під відкритим небом, і їх відвідують саме для того, щоб отримати естетичне враження; у повсякденному житті зникає (у минулі часи чітко фіксована) відмінність між житловим приміщенням і офісом.
Детоталізація. Дана категорія полістилістичної культури означає виключення якої-небудь видимої, сприйманої єдності з різноманіття культурних феноменів.
Включення. Ця категорія так само характерна для полістилістичної культури, як "виключення" для моностилістичної, і означає максимум "культурної терпимості". Будь-які змісти актуально або потенційно включаються в культуру, зовсім різні за походженням системи знаків і символів починають взаємодіяти, а деякі символи постійно "подорожують" з однієї системи в іншу. Це чітко видно з робіт художників "соцарту", що використовують традиційну символіку в нових, неканонічних контекстах. У нинішньому поп-арті, рок-арті й інших сучасних напрямах, так само яків стилях, шо формуються, та напрямах в ідеології і політиці, використовуються символічні змісти, взяті з найрізноманітніших, здавалося б, навіть не сумісних одна з одною традицій. Німецький мистецтвознавець Рената Лахман називала таку взаємодію знакових систем семантичним проміскуїтетом.
Диверсифікованість. Дана категорія означає ускладнення замість спрощення. У полістилістичній культурі виникають і складаються усе більш складні системи взаємодії традицій, культурних стилів, способів життя, часто внутрішньо не пов´язаних один з одним.
Езотеричність. У полістилістичній культурі виникає тенденція до езотерики замість офіційного консенсусу, характерного для моностилістичної культури. З´являються езотеричні групи з власною сакральною доктриною, сакральною свідомістю, своєю символікою, внутрішньою ієрархією тощо, що автоматично веде до зникнення згоди.
Негативність. Для полістилістичної культури характерне заперечення чи байдуже невизнання існуючого соціально-культурного порядку, позитивне ставлення до нього властиве моностилістинній культурі.
Атшеологія. Виникнення нових культурних форм і стилів часто супроводжується відмовленням визнавати яку-небудь мету розвитку культури, суспільства, мету життя, людського існування взагалі.
Цей набір категорій дозволяє уявити ситуацію в її типових характеристиках; так би мовити, створити ідеально-типову конструкцію полістилістичної культури. Зрозуміло, реальність складніша, ніж ідеальна конструкція. У реальності елементи полістилістичної і моностилістичної культур співіснують. Старі структури і символічні системи живуть; вони, щоправда, позбавлені монополії на репрезентацію соціокультурного цілого і входять у нинішню реальність на правах одного з багатьох можливих стилів культури. У той же час на поверхню життя спливають десятки і сотні нових чи просто забутих традицій, життєвих форм, життєвих і культурних стилів. У цілому ця ситуація може бути охарактеризована як перехід від моностилістичної культурної організації до стабільної полістилістичної.
Природно, виникає проблема механізмів такого переходу і понять, що дозволили б уявити виникаючі нові культурні стилі і форми in status nascendi, а процес у цілому — у його динаміці. У зв´язку з цим поставимо два запитання. По-перше, звідкіля беруться ці нові для сьогоднішньої України культурні стилі і форми? По-друге, які механізми їх виникнення і стабілізації?