Соціологія культури
7.4. Ідея життєвої форми
Будемо вважати взаємозамінними поняття культурного стилю і поняття життєвого стилю, життєвої форми тощо. Останні відбивають досить глибоку теоретичну традицію. Перш ніж звернутися до її розгляду, наведемо приклад того, що можна розуміти під життєвою формою, і покажемо, чому життєву форму можна тлумачити як культурний за суттю і за походженням феномен.
Згідно із середньовічними хроніками, Ліонський собор, що відбувся в 1245 році під головуванням папи Інокентія IV, був стурбований глибоким проникненням на захід монголів, які після перемоги при Лігніце (1241) загрожували підкорити увесь християнський світ. Це варварське плем´я було зовем незнайоме європейця розповіддю про них перед собором виступив російський митрополит Петро, шо знав монголів із власного досвіду; після перевірки його християнської віри через перекладача йому було поставлено ряд питань про походження монголів, їхню віру, звичаї і про їх Forma vivendi, тобто про життєву форму. ВідповідьПетра були записані хроністами-бенедиктинцями, які описували наступне: "Що стосується їхньої життєвої форми, сказав він, то вони їдять м´ясо кобилиць, собак і всіх інших тварин, а при необхідності й людське м´ясо, але не сире, а варене. Вони п´ють воду і молоко. Суворо караються в них такі злочини, як кровозмішання, злодійство, невірність у шлюбі й убивство, і караються смертю. Вони мають одну дружину чи кількох. На збори сім´ї, торгові переговори і таємні ради вони не пускають того, хто не належить до їхнього народу. Свої стоянки вони завжди влаштовують осторонь, окремо від усіх інших, і якщо до них потрапляє хтось чужий, вони його без вагань убивають".
З цієї розповіді ясно, що розумілося в середні віки під життєвою формою. Насамперед це спосіб задоволення вітальних потреб, тобто їжа, питво; далі, це інститути і закони, які регулюють спільне життя, такі, як правовий порядок, форма сім´ї; нарешті, це норми поведінки стосовно чужих. Хоча святі прелати сприймали монголів —людожерів і багатоженців—як варварів і примітивів, проте за ними було визнане право на життєву форму.
Це було тим більше дивно, що в ранньому середньовіччі термін "життєва форма" застосовувався, насамперед, стосовно чернечого життя і, що важливо для нас, він повинен був відображати відповідність між вірою і поведінкою у християнському житті. Передбачалося, шо життєвих форм багато і кожна з них вважалася пов´язаною з певним суспільством і певною історичною епохою. Крім того, життєві форми не були властиві ізольованим індивідам: вони припускали наявність колективності та регулювали процеси суспільного буття людей. Життєві форми — не якісь позачасові моральні норми, а історично мінливі й історично зумовлені правила сприйняття, судження і поведінки. Таке розуміння життєвої форми, що поширилося в ХІ-ХІІ ст., сформулював єпископ Ансельм з Хафель-бергав 1149 р.
Для нас важливо, що фактично мова тут йде про культуру групового життя чи навіть про репрезентативну культуру. Нагадаю наведене вище визначення Ф. Тенбрука: "Культура є суспільним явищем остільки, оскільки вона є репрезентативною культурою, тобто виробляє ідеї, значення і цінності, що діють завдяки їхньому фактичному визнанню. Вона охоплює, отже, переконання, оцінки, картини світу, ідеї й ідеології, що впливають на соціальну поведінку тією мірою, якою члени суспільства або активно їх поділяють, або пасивно визнають.
Репрезентативна культура логічно припускає відповідність між вірою і поведінкою. До репрезентативної культури належать і такі характеристики, як історичність, мінливість, колективність, незводимість до культури індивідуума тощо. Практично всі виділені Ансельмом характеристики життєвих форм відповідають соціологічному розумінню культури, тому можна вважати за можливе ототожнювання життєвої форми і культурної форми, життєвої форми і культурного стилю.