Соціологія культури
6.1. Модерн і традиція
Обраний нами підхід змушує сприймати ідеологію, в першу чергу, не як об´єктивну духовну структуру, а як більш-менш стійку форму досвіду. Ми живемо в сучасному світі і розуміємо свою епоху як епоху модерну. Модерн — це, можна сказати патетично, сучасний світ. Але конкретний людський досвід ніколи не буває тільки сучасним. Будучи тільки сучасним, він безглуздий, це — "інформація", позбавлена культурних обертонів і не супроводжувана переживанням. Як сказав колись Вальтер Беньямін, змісту досвіду додає традиція. Саме на традиції завжди робить наголос консервативна ідеологія, що існує в рамках модерну. Уперше слово "консерватизм" як позначення політичної орієнтації з´явилося в заголовку журналу, що видавався Шатобріаном, який ставив за мету пропаганду ідей Реставрації, — "Консерватор" ("Conservateur"). У 30-і pp. XIX ст. (термін проник в Англію і Німеччину, потім і в Росію) була реакція на Французьку революцію, яка стала історичною віхою, що ознаменувала народження ліберально-демократичної ідеології і разом з цим епохи модерну. З того самого часу консерватизм, іменований іноді, якщо не йдеться про політику, традиціоналізмом, завжди виявляється світоглядом антимодерністської реакції. У цьому полягає змістовна єдність усіх видів консерватизму, що виникають у будь-яких політичних і соціальних контекстах, хоча кожен конкретний консерватизм — це функція особливої, часто унікальної ідейної і політичної ситуації. Проте в консерватизму є своє світоглядне ядро — те, що сильніше за все відрізняє його від прогресистської демократичної ідеології. Це ідея конкретності, втіленої в досвіді традиції.