Соціологія культури
1.15. Три трактування історизму повсякденності
Історичний характер повсякденності можна трактувати потрійно. По-перше повсякденність історична, оскільки вона є світом культури, що, як писав Шюц, "ми сприймаємо в його традиційності і звичності та який доступний спостереженню, тому що "уже дане" відсилає людину до її власної діяльності і до діяльності інших, осадом, залишком якої воно є". Звичні форми поведінки існували до нас і засвоювалися нами в процесі навчання, самі ці форми склалися в діяльності попередніх поколінь.
По-друге, історичність як співвіднесеність з минулим і майбутнім є одним з обов´язкових вимірів повсякденного життя. Це пояснюється насамперед тимчасовим характером будь-якої дії. Планована дія співвідноситься не тільки з майбутнім (передбаченням майбутнього стану справ), але і з минулим. Причому співвіднесення з минулим має двоякий характер. З одного боку, будь-яка нова дія є якоюсь мірою повторенням уже того, що було, і укладається в рамки типу. У протилежному випадку повсякденність позбавилася б свого "нормального" характеру, кожна дія була би стрибком у незвідане (правда, самому діячеві ця повторюваність, відтворюваність не дає можливості сприймати тимчасові зміни.) Типова поведінка незмінна, позачасова.
З іншого боку, часовий характер дії виявляється у формуванні його мотиву. Мотив "для того, щоб" — основа зверненого в майбутнє проекту. Він формується на основі дії іншої людини, відповідний мотив якої з погляду цієї планованої дії розглядається як мотив "тому що". Таким чином, у кожній дії виявляється її співвіднесеність з минулим і майбутнім, є тимчасова координата.
Але тимчасовий вимір фігурує в повсякденності й інакше. Індивідуальна перспектива бачення світу кожною людиною містить у собі як світ сучасників, різні сектори, кола, фрагменти якого уявляються з різним ступенем виразності, так і світ попередників, а також світ, якщо можна так висловитися, спадкоємців. Різні люди залежно від їхньої біографічної ситуації уявляють ці світи по-різному. Наприклад, світ попередників для історика-фахівця виглядає зовсім не так, як його уявляє собі людина, що не знайомилася з минулим професійно. Але й історик бачить цей світ, тобто соціальну реальність минулого, диференційовано: у ньому виступають зони, більш-менш знайомі, що уявляються з більшим чи меншим ступенем виразності тощо. Інакше кажучи, системи релевантностей, обумовлені практичними інтересами діячів у повсякденному житті, диктують сприйняття не тільки сучасності, але і минулого: його глибину, виразність, спрямованість та інші характеристики. Це живий, так би мовити, безпосередній історизм повсякденності.
Живий характер світу попередників визначається і тим, що розвиток наших історичних уявлень, відкриття нових фактів, документів у певному розумінні розвивають, змінюють його. Крім того, цей світ постійно "приростає" у міру того, як сьогодення стає минулим. Факти і явища минулого в результаті цих змін отримують нову інтерпретацію і вже по-новому впливають на поведінку і мислення сьогоднішніх людей. Звичайно, можна сказати, що реальне минуле не змінилося, тобто не змінилися фізичні дії моїх попередників, "які наповнювали" їх емоційно-значеннєвий зміст, не змінилися, відійшовши в минуле, типологічні моделі, якими користувалися наші предки. Але зміна минулого впливає на повсякденні та наукові типології, застосовувані людиною в спілкуванні зі своїми сучасниками, і в цьому розумінні можна говорити про непрямий, але все-таки активний вплив минулого на сьогодення.
Таким чином, виявляється, що минуле все-таки у певному розумінні має майбутнє. Воно повертається не просто, тому що є зразком, якому відповідають традиційні форми дії, але тому що здатне, самозмінюючись (у результаті зусиль істориків і в міру свого приростання), впливати на типові форми діяльності в сьогодення.
Для того, щоб мова про вплив минулого на сьогодення не залишилася метафорою, розглянемо механізм цих впливів. Зрозуміло, не можна говорити про пряму і безпосередню взаємодію, що припускає фізичну присутність партнера, але разом з тим, цей вплив формально може мати структуру діалогу, бути взаємодією позицій, точок зору, і позиція, зайнята сучасником щодо минулого, спонукає його до поглибленого вивчення, відкриття в ньому нових сторін і опосередкувань, що, у свою чергу, змушує нас змінювати нашу позицію стосовно факту. Запитуючий історик рано чи пізно отримує відповідь з минулого.
Усе це стосується значеннєвих аспектів взаємин попередників і сучасників. У даному контексті термін "значеннєвий" не означає просто ´´суб´єктивний´´;адже типологічна інтерпретація взаємодії формує нове середовище діяльності, яка, будучи інтерсуб´єктивною з погляду її онтологічного статусу, об´єктивна як детермінанта діяльності, а тому за посередництвом практичної роботи у світ, породжує нові об´єктивні факти.
Але ми поки говоримо про значеннєві взаємодії, тому що світ минулого, яким його бачить повсякденний діяч, справді, мертвий і пасивний, а його активізація можлива тільки в ході спеціалізованої дослідницької діяльності. Виникає запитання: чи можлива повсякденність, у якій взаємодія минулого і сьогодення розумілася б натуралістично?
Такою повсякденністю, у якій минуле і сьогодення взаємодіяли, так би мовити, у реальному часі, була повсякденність життя в Стародавньому Єгипті. Мова йде не просто про культ предків. Відповідно до вірувань давніх єгиптян, загробне життя було продовженням земного життя. Померлого ховали, але він "...сприймався як реально існуючий, здатний завдати шкоди чи, навпаки, допомогти своїм близьким на землі, живі іноді намагалися установити контакт із померлими родичами за допомогою листів.., У листах викладалися прохання живих до померлого... Іноді прохання супроводжувалися погрозами. Деякі хвороби живих вважалися наслідком злого підступу померлих. Це було однією з причин виникнення переписування: конфлікт намагалися залагодити мирно".
Уданому контексті нас цікавлять не сучасні уявлення про можливість контактів з мертвими, а уявлення давніх єгиптян. Для них діалоги з мертвими — звертання до них, знаки, отримувані від них, — були природним, нормальним явищем повсякденності. Вони вірили, що люди попередніх поколінь мали майбутнє, залишалися вільними і могли впливати на світ сьогодення. Якщо вважати специфічні взаємини світу попередники) зі світом сучасників однією з найважливіших формальних структур повсякденності, можна сказати, що перед нами інша повсякденність.
Вище було відзначено, що історизм повсякденності може розумітися потрійно. Ми розглянули дві перші можливості: повсякденність як сукупність традиційних, тобто вже "ставших", засвоюваних у процесі виховання типів судження і дії, та включеність минулого і майбутнього в повсякденне життя як одного з її істотних структурних моментів.
Перейдімо до наступного питання: чи розвивається сама повсякденність історично? Питання це не таке просте, як може здатися на перший погляд. Якщо не замислюватися, відповідь буде такою: так, уявлення людей про нормальне і природне міняються в ході історії, виходить, міняється і повсякденність. Саме це мали на увазі Маркс і Енгельс, коли писали в "Німецькій ідеології", що "будь-який новий клас, який ставить себе на місце класу, що панував до нього, уже для досягнення своєї мети змушений представити свій інтерес як загальний інтерес усіх членів суспільства, ...надати своїм думкам форми загальності, зобразити їх як єдино розумні, загальнозначущі". Іншими словами, право, що виражає інтереси цього, нового класу, стає "природним правом", людина, що втілила в собі риси характерного індивіда цього класу стає "природною людиною", влада, якою користується цей клас, легітимізується як "природна влада". "Наприклад, у країні, де в даний період часу між королівською владою, аристократією і буржуазією відбувається суперечка через панування, де, таким чином, панування розділене, там пануючою думкою є вчення про поділ влади, про яке говорять як про вічний закон".
Той факт, що повсякденність змінюється в розумінні змісту ідей, що її наповнюють, не може викликати сумніву. Але й в умовах демократії, і в умовах тоталітаризму діють ті самі механізми формування уявлень про ці форми влади як про розумні і природні, діють ті самі соціальні механізми формування уявлень про об´єктивність цих форм, і при переході від тоталітаризму до демократії вони залишаються незмінними.