Історія світової культури
Ілліризм — суспільно-політичний та культурний рух південних слов´ян. Хорватія
Ілліризм — так зване хорватське Відродження 30—40-х років XIX століття, походить від давньої назви західної частини Балканського півострова Іллірії. В ілліризмі знайшла вияв усезростаюча національна самосвідомість не лише хорватів, а й інших південнослов´янських народів, на противагу германізації та мадяризації культури й краю, також життю й мучеництву п´яти інших монахів, які брали участь у місіонерстві на території Польщі. Автором цього твору і однієї з редакцій житія Святого Войцеха був Вруно із Кверфурта. Ще одна традиція житійної літератури, пов´язана зі Святим Станіславом, почала формуватися з кінця XII століття. Краківський єпископ Святий Станіслав був страчений Болеславом Сміливим.
На початку XII століття була написана хроніка Ґама Аноніма, яка відіграла значну роль у посиленні самосвідомості й консолідації поляків. Вона мала світський характер, ставши одним із джерел цього напряму ранньої польської літератури. В так званій "Пісні Маура" (XII ст.) оспівуються діяння воєводи польського короля Владислава.
На цей час Польща мала також багаті традиції слов´янського фольклору, в тому числі пісенного, які увійдуть у майбутньому органічною частиною до польської народної культури.
Одночасно з утвердженням християнства, створенням літературних пам´яток релігійного і світського характеру, започаткуванням шкіл та першими спробами історичних трактувань давніх часів Польщі носієм культури тих перших століть державності були архітектура й містобудування, передусім у центрах резиденції монарха, ремісництва й торгівлі. Польська архітектура XI—XII століть — це переважно церковні споруди романського стилю з відчутними впливами західних взірців. Залишилися також певні традиції будівництва княжих замків. Історики польської архітектури виокремлюють збудовані в романському стилі (чи перебудовані) собори в Гнєзно, Познані, Кракові, Плоцьку. Були зведені монастирські храми в Тинці, Крушвиці, церква Святого Антонія в Кракові, храм у Стшельно. Найвизначнішою пам´яткою мистецтва цієї епохи вчені вважають бронзові двері Гнєзненського кафедрального собору (друга половина XII ст.), прикрашені 18 скульптурними сценами із життя Святого Войцеха. За традицією середньовічної рукописної літератури слов´ян запроваджувалася книжна мініатюра.
XIII століття ознаменувалося не лише утворенням шкіл при міських храмах, де можна було навчатися найнеобхіднішої грамоти (читати, писати), ознайомитися з вільними мистецтвами, а й шкіл при єпископських кафедрах найбільших міст, де здобували освіту вищого рівня. А це, у свою чергу, давало змогу здобувати освіту в університетах Італії і Франції.
Зростає інтерес до історії Польщі. Яскравим явищем стала досить ґрунтовна "Польська хроніка" Вінцента Кадлубека. В ній розповідається про події від легендарних часів до 1202 року. Праця своєрідна за формою і викладом історичних фактів у вигляді діалогу двох єпископів, які прагнуть осмислити історію Польщі, зіставляючи її з античною і біблійною історією. Цю працю історики назвали своєрідним "компендіумом", який об´єднав у собі досить широкий спектр матеріалів. У хроніці перевага віддається не самим подіям, а їх аналізові. Характерний для нової історичної епохи інтерес до духовних переживань, до осмислення складних душевних порухів дістає своє вираження в хроніці Кадлубека в настійних спробах автора передати як почуття учасників подій, так і сприйняття цих подій єпископами, тобто учасниками діалогу. Досить помітний, у порівнянні з хронікою Галла Аноніма, крок до вишуканого стилю літературно-естетичних засобів. У творі поєднуються прозові й поетичні сторінки, багатожанровість (надибуємо на документи хроніки, юридичні викладки, алегорії, байки й поеми).
Більшого поширення набуває агіографічна література, особливістю якої стає, крім традиційних сюжетів на теми подвижництва, звернення до сюжетів життя місцевих святих. Це також була ознака часу і його уподобань. Створювалися передусім "житія" знатних жінок, серед яких — Ядвіґа, дружина сілезького князя Генрика Бородатого (1174—1243 рр.), канонізована в 1267 році; угорська княжна Кінґі, дружина малопольського князя Болеслава Сором´язливого; його сестра Соломія. Авторами цих "житій" були францисканці — монахи новоствореного ордену. їхній обов´язок полягав у тому, щоб іти у світ і пропагувати християнські ідеали серед світських людей.
У хроніках і житійній літературі популярним став образ Станіслава. Страчений за наказом короля Болеслава Сміливого, єпископ Станіслав у 1253 році був причислений до лику святих. З його канонізацією пов´язане написання домініканцем Вінцентом з Кельц (Кельчі) двох "житій" Святого Станіслава. Ці твори витримані в метафоричному й символічному ключі на основі достатньо розробленої на той час літературної традиції. Чітко сформульована наскрізна патріотична думка стосовно об´єднавчих зусиль, відновлення єдності польських земель. В цьому об´ємному "житії" висловлювалася надія на те, що, подібно до чудодійного — за велінням Божим — зрощення розрубаного тіла єпископа, відродиться розділене на окремі князівства Польське королівство.
Подальший розвиток польської культури не лише вивів її на рівень культур латинського Заходу, а й, на відміну від попередніх наслідувань і засвоєння культурних здобутків своїх сусідів, означений внеском у європейську культуру. У християнстві виникали нові реформаторські течії одночасно з процесом секуляризації частини польської культури, її наближенням до ідей нового світосприймання в новостворюваних гуртках гуманістів. Закладались основи майбутнього розвитку науки і освіти.
Важливою подією в історії польської культури цього часу стало заснування Краківського університету (1364 р.), одного з найстаріших закладів вищої освіти й науки. Його завдання передусім полягало в підготовці людей для державної служби, тому спочатку не було теологічного факультету, перевага надавалася факультетові права, який складався з восьми кафедр. Наприкінці XIV століття папською буллою було санкціоновано створення в Кракові теологічного факультету. Ця обставина продиктована потребами підготовки еліти духівництва і сприяння християнізації Литви, яка на той час вже входила до складу польської держави. Сам Краківський університет був реорганізований за паризьким зразком (корпорацію відтоді утворювали професори, а не студенти, як це було раніше).
У шкільній системі освіти при єпископських кафедрах і містах запроваджувалося викладання наук не лише тривіуму (граматика, діалектика, риторика), а і квадриріуму (арифметика, геометрія, астрономія, музика). Базовий рівень системи освіти також становили парафіяльні школи в межах тривіуму. У XV столітті їх налічувалося близько 3000. Більшого поширення набували поїздки задля навчання до інших країн, особливо — Італії.
Великою ученістю славилися домініканці. ХНІ—XV століття були пройняті духом здобування знань, завдяки чому сформувалася інтелектуальна еліта. Мовою вченості і освіти залишалася латина. XVI століття принесе Польщі значні культурно-політичні досягнення, що великою мірою позначиться на об´єднавчих тенденціях польської нації. Розширення володінь та проведення реформи сприятимуть піднесенню всіх царин життя в Польщі.
У XVIII столітті Варшава (Мазовія ще в XIV ст. була васалом Польщі) стає столицею Речі Посполитої, яка починає відігравати важливу культурно-економічну роль. "Над містом, _ як описують польські історики, — панував піднесений на волинському схилі готичний замок — резиденція мазовецьких князів, а згодом польських королів. Неподалік височів костел Святого Яна, а навколо ратуші, поблизу ринку, постали переважно кам´яні будівлі горожан. Старе Място (старе місто), як уже тоді називали цю частину міста, було оточене подвійним кільцем стін і глибоким ровом. Поруч зводилося так зване Нове Място (нове місто) — центр торгівлі і промисловості, де розташувалися численні пивоварні, зерносховища і млини. У торгові дні до Варшави з´їжджались іноземні купці, привозячи прянощі, вина, шовкові тканини, предмети розкошів, купуючи деревину, хліб і хутра". Формувався знаменитий центр — архітектурний ансамбль Варшави.
Розуміння основ і генез польської культури неможливе без врахування шляхетської ідеології сарматизму. З певними рисами міфологізації історії і особливого шляху Польщі з її вищими суспільними станами пов´язують консолідаційні процеси цієї однієї з найрозвиненіших західнослов´янських держав.
Саме ця специфічна ідеологія самосвідомості поляків, спосіб життя, сформована система цінностей і життєвих настановлень, які виникали на ґрунті гоноровості шляхти й того особливого становища, яке вона посідала в Речі Посполитій, зумовили появу сарматизму як етичної норми особливої поведінки, вишуканості стилю. Мав місце великий інтерес до успадкованості в генеалогічному дереві слави шляхетських давніх родів.
Ідейну основу сарматизму становили дещо міфологізовані уявлення етногенетичного типу про походження польської шляхти від сарматів, які завоювали з незапам´ятних часів слов´янське населення польських земель. Сприяла утвердженню родової самосвідомості праця Яна Длугаша "Історія славного польського королівства".
Польська культура дійсно досягла загальноєвропейських вершин. Згадаймо хоча б Вавельський королівський замок з його збереженням і колекціонуванням (започаткованим королем Сигизмундом Августом) духовних скарбів; великі наукові досягнення, серед яких передусім трактат Міколая Коперника "Про обертання небесних сфер" (1543 р.); Климента Яницького (1516—1543 рр.), якого увінчали в Римі лавровим вінком як кращого латинського поета. До цієї ж епохи Ренесансу, яку називають "золотим віком" польської історії і культури, належить творчість поета Яна Кохановського (1530—1584 рр.), який підніс на новий рівень розвиток національної мови. Серед його ліричних творів — "Елегії", "Пісні", "Фрашки", "Трени". Кохановський — автор кількох поем, драматичних творів.