• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Історія світової культури

Україна в загальноєвропейських процесах (ХVІ-ХVІІ ст.)

Звертаючись до зазначеного періоду, тобто пізнього Середньовіччя, в розвитку української культури, потрібно зважати на історичні обставини й умови цього розвитку.

Це той період, коли Україна (залишаючися з тією ж назвою Русь), уже відмежувавшись від північно-східного сусіда, поступово втрачала свою державність, тому що її землями заволоділи литовсько-польські завойовники. Своєрідність ситуації полягає в тому, що, успадкувавши високорозвинену культуру, навіть попри всі руйнування й пограбування її матеріальних і духовних багатств, Україна зуміла відстояти й зберегти власний потенціал для створення нової етнокультури. Саме на цей період припадає інтенсивне формування національних ознак Русі-України, чіткіше вираження п мовних, етнографічних особливостей, самоусвідомлення себе як нації — спадкоємниці давньої історії й водночас свідка та учасника нового культурно-світоглядного загальноєвропейського досвіду.

Входження культури України в загальноєвропейський контекст ускладнюється, набуває суперечливого характеру не лише через іще свіжі в пам´яті руйновища, завдані татаро-монгольськими ордами, а й через те, що Україна (мала Київська Русь) стала легкою здобиччю північно-західних сусідів — Литви та Польщі. Втрата ж власної державності не могла не позначитися на подальшому розвитку культури, етнічного буття.

У цих змаганнях культура України зазнавала незліченних втрат, у тому числі й пов´язаних з асимілятивним тиском, втім водночас відчувала великі симпатії до себе слов´янських та інших народів. Знаки трагічності ("треносу"), оптимізму, віри й краси ставали поруч у цій культурі. Навіть у найскладніші періоди руйнувань столиці духовності — Києва — нарощення потенціалу культурного життя тривало.

В цей же період створювалися передумови для входження України в безпосередній процес ренесансних змін, що відбувалися в Європі й у світі, звільняючися від застарілих, консервативних традицій схщновізантійського канону. Ідеї Відродження здобували свій новий еквівалент на ґрунті українських земель і культури. Це стосується передусім освіти, письменства, поширення релігійної та світської літератури, ренесансного художнього світосприймання. Україна робила свій внесок у загальноєвропейську культуру, пройняту духом гуманізму, утвердження прав людини й нації.