Історія світової культури
6. Канада. Культура періоду ранньої колонізації
Виникнення та формування канадської держави настільки ж складне й багатоконфліктне, наскільки суворі різноманітні природно-кліматичні умови цього регіону та суперечливі інтереси народів, які його заселили. Особливості матеріальної й духовної культури цієї країни в тому, що через певні соціально-історичні причини, асимілювавши культурні традиції місцевого населення — ескімосів, індіанців та іммігрантів (переселенців із європейських та азійських країн), вона не склалася ще в загальнонаціональну. Історія розпорядилася таким чином, що панораму суспільного буття цього регіону визначило домінування культур двох націй — франко- та англоканадців, співіснування яких не вирізнялося особливим взаєморозумінням.
Період ранньої колонізації північної частини континенту та близько розташованих островів пов´язаний із систематичними дослідницькими експедиціями англійського підданого, генуезця Дж. Кабота (відкриття острова Ньюфаундленд) та французького моряка Ж. Картьє. Внаслідок проникнення французьких колонізаторів усередину материка по річці Святого Лаврентія на межі XVI—XVII століть була створена колонія Нова Франція. Землі на півночі та заході через деякий час почали заселяти англійці.
До часів французької колонізації на території Канади жили індіанські племена різних господарсько-культурних типів і стадій розвитку родоплемінних відносин. Природно-кліматичні умови визначили рід занять аборигенів, специфіку побуту й соціальної організації. Західне узбережжя Тихого океану заселили осілі рибалки; прерії, Схід та Північ сприяли розвиткові мисливства; по берегах Великих озер поширювалося землеробство. На Арктичному узбережжі сформувалась ескімоська етнокультурна єдність. В умовах
суворого клімату основною діяльністю її представників були мисливство й рибальство.
До часу появи європейців на території сучасної Канат жило близько 220-250 тис. чоловік. Прилучення до їхньої матеріальної та частково духовної культури дало змогу білим поселенцям адаптуватися до місцевих умов і буду вати життя відповідно до власних традицій.
Пантеїстичне світосприйняття аборигенів зумовило панування анімістичних поглядів на світобудову за наявності елементів тотемізму, магії, фетишизму. Регіональні особливості визначили різноманіття побуту корінних жителів, починаючи від господарчих і житлових будівель, одягу й закінчуючи традиційними звичаями та предметами мистецтва. Вігвами, намети — "тіпі", землянки, родові "довгі будинки" з кори та стовбурів дерев, напівземлянки з каменю й кісток, снігові "іглу" оздоблювалися різьбленням по дереву, каменю, кістках, стилізованим розмальовуванням шкур. Суворість життя поєднувалася з прагненням передати його чарівність, збагатити свій побут красивими речами (мистецтво прикрас, вишивання, плетіння, ткацтво, кераміка та гравірування).
Краща озброєність, наявність сільськогосподарського знаряддя праці, більш високий рівень соціального розвитку — все це дало змогу французам відтіснити індіанські племена на північ і захід Нової Франції. Але темпи колонізації були значно повільнішими порівняно зі швидким розвитком англійських колоній на Атлантичному узбережжі. Це насамперед зумовлювалося специфікою заселення "новофранцузької" території. Франція на той час була феодально-абсолютистською державою. Власні ціннісні пріоритети вона не пов´язувала з прискореним розвитком північноамериканської колонії. Остання була "заповідником хутра", а також, у межах англо-французького суперництва за світове панування, — територією французького домінування в Західній півкулі.
Якщо виникнення та формування англійських Північноатлантичних колоній відбувалося в ситуації "буржуалізації" їхньої метрополії, то соціально-економічний і культурний розвиток Нової Франції надовго залишався дитям феодальних установ. У Французькій Канаді була введена сеньйоріальна система, яка передбачала наявність великих земельних володінь. На них поширювалася необмежена влада сеньйорів, які призначалися королем. Ця система вимагала певних феодальних повинностей, існування цензитаріїв (феодальних орендаторів). Основну масу населення становили аграрії, дрібні ремісники, торгівці, мисливці. Результат — однонаправленість розвитку економіки, вирішальна роль торговельного капіталу. Структура керівництва була відповідною — військовий губернатор, громадянський адміністратор — інтендант (у його руках зосереджувалися економіка, фінанси, поліція й суд). Виконавча влада була поділена спочатку з єпископом Квебекським.
Складність соціально-культурної ситуації середини XVII століття визначалася тим, що становлення соціального устрою и відповідних інституцій супроводжувалося появою місцевої колоніальної торговельної буржуазії і паростків виборних установ ("синдики" - представники переселенців у раді губернатора). Виступи місцевого купецтва, цензитаріїв та кабальних слуг, спрямовані проти феодально-абсолютиських порядків, сприяли зародженню національного почуття. Входить в ужиток термін "канадці" (сапасіоіз), завдяки якому переселенці виокремлювали себе стосовно французів — жителів метрополії.
Життя Нової Франції визначалося тісним союзом церковної та державної влади. Уже в перші десятиліття колонізації (XVII ст.) на північноатлантичне узбережжя з місіонерськими цілями прибули представники католицького ордену францисканців, а потім — єзуїти. Протягом нетривалого періоду церква перетворилася в найбільшого сеньйора, відіграючи одну з вирішальних ролей у житті колоній. Вона була оплотом контрреформації.
Жорсткі обмеження свободи віри, слова, зборів, система "контролю думки" підігрівалися близькістю англійських протестантських колоній у Північній Америці та небажанням допустити на "заповідну" територію єретиків. Основи духовної культури формувалися під безпосереднім впливом католицизму, ґрунтуючись як на франкоєвропейських традиціях, так і на власній самобутній історії. Так, розвиток освіти й медицини, який був пов´язаний у XVII—XVIII століттях насамперед з діяльністю церкви (створення перших коледжів, семінарій, школи ужиткового мистецтва), набув із часом і практичного спрямування. У зв´язку з потребами міського господарства з´являються школи навігації й математики, в деяких коледжах викладаються природничі дисципліни.
У цілому все ж таки рівень й поширення освіти серед населення були низькими. Підготовка священнослужителів та релігійне навчання молоді превалювало, тоді як діти сеньйорів, офіцерів, купців майже не знали грамоти, не кажучи про фермерів та робітників, для яких освіта була
однією з головних складностей.
У наукових сферах, незважаючи на відсутність фундаментальних досліджень, збільшується кількість праць, в яких описуються флора й фауна континенту, метеорологічні спостереження, структура місцевих надр (М. Саррацен, Ж.-Ф. Голтьє, Ла Ґалісоньєр). Унаслідок феодально-церковних настанов, заборони на засоби друку на території Нової Франції розповсюджувалися нелегальні брошури демократичного змісту, які видавалися в Європі, а також історичні праці, хроніки, журнали, що друкувались у Франції. Запровадивши в Канаді феодальні відносини й культурні традиції метрополії, обмеживши імміграцію (заборона поселення в країні некатоликів), франкоканадці уникли значного впливу інших культур. Не випадково характерною рисою франкоканадської культури стала її національна однорідність, хоча населення Нової Франції складалося з представників і інших європейських національностей (дарма що й нечисленних) — італійців, угорців, германців, чехів. Крім того, на культурі переселенців західних територій позначилися стосунки з індіанськими племенами (поява метисів — осіб змішаного франко-індіанського походження).
Традиціоналізм в архітектурі (який підтримувався як католицькою церквою, так і системою ремісницької підготовки з орієнтацією на французькі зразки), у театральному мистецтві, музиці стримував розвиток оригінального в колоніальній художній культурі. Стримував, але не знищував. Любительські театральні вистави на тамтешні теми, поява місцевих типів житлових громадських і культових споруд (суворий, стриманий зовнішній вигляд і радісний барочний інтер´єр), віртуозне мистецтво різьбярської дерев´яної скульптури, портретний та жанровий живопис виявили самобутність місцевого менталітету.
Переселенцями у військових гарнізонах ставилися п´єси Расіна, Корнеля, драматичні п´єси на місцеві сюжети, робилися спроби поставити сатири Мольєра. На що церква реагувала жорстко та однозначно негативно, відміняючи вистави й забороняючи поширення театрального "зла".
Музичне мистецтво існувало як культове (перший відомий канадський композитор-священик А. Мартен) та салонного музикування. Серед індіанського населення в місіонерських цілях поширювалися традиційні духовні відносини, які перекладалися на місцеві мови, а також тексти Святого Письма, що виконувалися під популярні індіанські і французькі мелодії. Фольклор білих переселенців поповнювався авторськими піснями мандрівних торговців, мисливців, фермерів. В цих піснях відчуваються елементи як французької, так і місцевої індіанської музичної культури. У XVII столітті з´являються перші спроби запису фольклору індіанців (пісень воїнів, знахарів, мисливців ліричних, колискових, поховальних). Вони були зроблені французьким істориком М. Лекарбо. З 1657 року домінуючою стає органна музика. У світському музикуванні залишаються популярними гітара, скрипка, труба, флейта.
Розвинутість декоративно-прикладного мистецтва — вишивання, роботи по золоту й сріблу — головним чином визначалася необхідністю прикрашання церковного інтер´єру. Релігійна тематика превалювала й у портретному живописі (перший професійний художник К. Франсуа). Дерев´яна скульптура (вироби з білої сосни) стала однією з визначних галузей місцевого мистецтва.
Успіхи художньої культури Французької Канади пов´язані з діяльністю сімейних ремісницьких династій і священнослужителів. Родини Левасерів, Ла Еросів, священики А. Мартен, Ж. Де мер, П. Конфруа та багато інших доклали чимало зусиль для поліпшення художньо-естетичної ситуації в колонії. Поряд із цим, попри церковну заборону багатьох календарних свят, розвивається культура народних святкувань з музикою, піснями (сатиричні пісні на початку XVIII століття були заборонені), ляльковими виставами. Крім того, специфіка матеріального й духовного буття поселенців зумовила формування мовної єдності, яка склалася на фунті асиміляції різних регіональних особливостей мовлення Франції та індіанських мов. Пошуки шляхів культурно-національного самоствердження набули незабаром надзвичайно гострого характеру внаслідок уведення Канади до складу Британської імперії.