• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Історія світової культури

Культура стародавніх цивілізацій Центральних Анд. Тауантисуйу — "імперія інків"

Встановити генезис інкської цивілізації було дуже складно й тому досі його остаточно не з´ясовано. У сучасній історичній науці дедалі більше утверджується думка, буцімто в долині Куско, де формувалася культура інків, протягом попереднього тисячоліття етнічний склад її жителів змінювався кілька разів, адже вона багато разів ставала районом еміграційних і рееміграційних процесів. Якщо виходити з топоніміки району Куско, частина якої, без сумніву, доінкського походження, то тут іще до появи інків жили племена кечуа. Певною мірою культурна спадщина цивілізації Тіауанако відіграла не другорядну роль у становленні інкського суспільства. Не випадково перший інка Манко Капак та його дружина Мама Оклью, за одним із міфів, вирушили на пошуки місця для заснування міста, виконуючи волю якоїсь могутньої людини з Тіауанако. Але є й інші міфи про перших інків, які не збігаються з попереднім. За змістом різні міфи про перших інків дуже відрізняються один від одного, не викликаючи сумніву, що вони зародилися в різних етносів (або в окремих гілках одного етносу) й що це відбувалось у різні часи. Іншими словами, інкська культура й сам інкський етнос, які виникли до XII—XIII століть, — результат вельми складного процесу взаємодії культур різних етносів протягом періоду, який тривав понад тисячоліття.

Цивілізація інків — панперуанська й навіть загальноцен-Щальноандська, і не лише тому, що вона охопила величезну територію Центральних Анд (усі гірські райони Перу, Болівії, Еквадору, а також частково Чилі, Аргентину й Колумбію), а, головним чином, тому, що в міру свого поширення вона органічно вбирала в себе дедалі більшу кількість елементів попередніх цивілізацій і культур, створювала умови для розвитку багатьох із них, сприяючи підвищенню їхньої суспільної значущості.

Слово "інки" має великий діапазон значень. Інками називають давніх перуанців, інки - це й уся сукупність підданих інкської держави. Але під інками в точному тлумаченні цього слова слід розуміти лише столичну аристократію держави — нащадків маленької етнічної групи, що жила в долині Куско на півдні Перу на початку XV століття. Пізніше до категорії так званих "інків за привілеями" ввійшло іноплемінне населення околиць Куско, близьке справжнім інкам за культурою й пов´язане з ними родинними стосунками. Саме слово "інка" колись, мабуть, означало воїн, воєначальник, шляхетний чоловік. Звідси логічний перехід до останнього важливого змісту цього слова "інка" — вождь, цар. Таким чином, якщо "інки" — це назва народу або правлячої соціальної верхівки, то "інка" (в однині) — глава держави інків. "Інка" входить у довгу низку епітетів, із яких складалися імена верховних правителів андської імперії. Офіційна інкська історична традиція налічує 12 Сапа Інків (Єдиний Інка), що правили імперією до вторгнення в країну іспанців.

Інки називали свою державу Тауантисуйу — "Чотири сторони світу", або тонніше "Чотири чверті", маючи на увазі чверті земного кола. Ідея поділу держави на чотири чверті відповідно до чотирьох сторін світу корінилась у традиційному поділі земель общини Куско на чотири "суйу". В кожному з них була певна (не завжди однакова) кількість підрозділів, заснованих на реальній або фіктивній спорідненості; кожному такому підрозділові (айлью) відповідав азимут — пряма, яка виходила з центру й називалася секе, відповідно до неї прокладалися кордони між айлью. Коли інки завойовували нові землі, кордони між суйу подовжувалися, але зберігали наперед заданий напрямок. Інки здійснювали активну завойовницьку політику правителів Куско й це давало їм право виступати в ролі творців імперії. Досвід показує, що вузьконаціональна ідеологія — ненадійна основа для наднаціональних об´єднань, тут потрібні політичні символи, близькі різним народам. Визнаючи владу Куско, індіанці Центральних Анд підкорялися істотно новій, етнічно майже нейтральній силі, котра без упередження ставилася як до супротивників, так і до їхніх культурних особливостей. В цьому, очевидно, полягала загальновідома справедливість інків, яку підкреслювали окремі хроністи.

Основною одиницею Тауантисуйу стала община — родова й сільська. На чолі кожної з них стояли місцеві вожді (курака), що визнали владу інків-завойовників. Землі, які обробляли общинники, поділялися на три поля: врожай із "поля інків" ішов до державних сховищ, врожай із "поля сонця" був власністю численних жерців, а третя частина врожаю лишалася рядовим общинникам.

В Тауантисуйу ремесло було відокремлене від землеробства й скотарства. Є також відомості й про існування професійних гендлярів, які, очевидно, не були вільні від державного контролю. Інки практикували переселення до столиці Куско висококваліфікованих ремісників із різних областей держави. Особливо успішно розвивалися кераміка, ткацтво, обробка металів, фарбувальне виробництво. Добре розвинутою була будівельна техніка. Для мореплавства використовувалися спеціальні, обладнані парусами, плоти, що мали вантажопідйомність у декілька тонн.

Високий рівень виробничої діяльності в Тауантисуйу зумовлював значний розмір додаткового продукту, що забезпечило розквіт цивілізації. Бруковані шляхи, які простяглися на тисячі кілометрів, величні храми, оздоблені золотом, сріблом і дорогоцінними каменями, надзвичайне мистецтво муміфікації, розвинута медицина, "вузликове письмо" — кіпу, що сприяло широкому потокові інформації, добре налагоджена система поштової служби й сповіщення за допомогою скороходів — часки, відмінно поставлена статистика, чітка система виховання і освіти, жанрово-тематична спрямованість поезії й драматургії — ці та багато інших проявів матеріальної й духовної культури кечуа свідчать, що стародавнє суспільство Центральних Анд на момент зустрічі з іспанськими завойовниками аж ніяк не вичерпало своїх можливостей. Відомий дослідник інкського суспільства пише: "Виникає бажання назвати його найрозвинутішим із архаїчних і найархаїчнішим із розвинутих"1.

У 1531 році Франсиско Пісарро відплив із Панами завойовувати державу інків, чутки про багатство якої доходили до Центральної Америки, що вже була захоплена іспанцями. А за півстоліття до цієї події до складу Тауантисуйу ввійшло царство Чимор - друга велика цивілізація Центральних Анд стародавнього періоду.

Царство Чимор виникло на території, яку в найдавніші часи займала держава Мочика. З цивілізацією Мочика його пов´язували не лише територія, а й значні культурні запозичення. Період виникнення цієї держави вчені відносять до XII— XIV століть. Його столицею було місто Чан-Чан.

Виробничою основою царства Чимор стало зрошуване землеробство. Воду для цього брали з гірських річок, будуючи канали. Вирощували маїс, квасолю, гарбузи, перець тощо. Розводили лам, особливо у передгір´ях і гірській місцевості, які, хоч і в обмежених розмірах, мало царство Чимор. Широкого розвитку набули ремесла: гончарне, текстильне, будівельне, а особливо — обробка металів. Коли інки захопили Чимор, вони в масових масштабах переселяли майстрів з обробки металів до своєї столиці Куско.

Про політичний устрій і соціальну структуру царства Чимор мало відомостей. Оскільки країна являла собою окремі річкові долини-оази, ізольовані одна від одної, підтримання постійного зв´язку вимагало ефективних заходів централізації. Одним із таких заходів стало будівництво шляхів. Тим часом експансія інків призвела до того, що приблизно в середині XV століття територія царства Чимор опинилася фактично в оточенні володінь "синів сонця". Десь між 1460 —1480 роками після тривалого опору правителі Чимору були змушені визнати владу Верховного Інки.