Основи літературознавства
Слово художнє — слово образне
- Обряд і образ.
- Художній образ — це первісне узагальнення світу.
- Словесний образ — головна ланка в художньому пізнанні світу.
Однак тут вочевидь відсутня якась важлива ланка: обрядові твори виконують ту ж практичну функцію, що й обряд, вони ще не є явищем естетичним. Цікавою і переконливою є гіпотеза іншого вченого, Олександра Потебні, який теж шукав відповідь на питання, звідки походить словесне мистецтво. Потебня шукав витоків словесного мистецтва у самому слові, що цілком логічно. Первісна людина щойно вчиться говорити, формує свою мову. Якісь перші, найнеобхідніші для контакту з іншими людьми слова у неї вже є. Звісно, ці слова будуть називати всі ті предмети і їх функції, явища природи, які стосуються людини, від яких вона відчутно залежить. Як загалом людина вигадує слова для предметів, які ще не мають назви? Тут існує кілька способів, наприклад, звуконаслідування — шукати звукосполучення, яке відтворювало б крик звіра чи птаха, звук якогось природного явища. Але для нас значно цікавішим є той спосіб, який і досі зберігся в мові й потім почав використовуватись у мистецтві слова: спосіб перенесення значення з одного предмета на інший. Частина 36 слів у нашій мові, слів, які лише називають явища (сонце сідає, сонце встає, дощ іде, вітер виє, свище, сніг летить тощо) утворені способом переносу значення. В явищах природи первісна людина помічала риси, які властиві людині чи тварині, і з легкістю наділяла цими рисами атрибути природи. Первісна людина справді не бачила суттєвої різниці між живим і не живим, між рослинами і тваринами, між тваринами, птахами і людьми. У тому первісному світогляді варто виділити деякі риси, оскільки вони віддавна мають назву і широко використовуються в багатьох науках. Отже, для первісного світогляду характерними є такі риси, як антропоморфізм (від антропос — людина): атрибути і явища природи наділяються людськими рисами; анімізм (від аніма — душа): все, що є у світі, має душу, є живим; тотемізм (від тотем — звір): людина конкретного племені походить від конкретного звіра, звір старший за людину, він ніби її пращур. Варто згадати в цьому ряду також поняття табу (заборона на вимовляння деяких слів): первісна людина схильна була вважати, що слова наділені великою силою, що вони можуть спричиняти матеріальні чи фізичні дії, зціляти і ушкоджувати людину. Тому в окремих випадках слів треба уникати. Наприклад, не можна називати імен деяких богів, які можуть з´явитись непрохані на виклик, і таке подібне. Отже, аби сказати необхідне, інколи доводилось одне слово заміняти іншим.
Але вернімося до гіпотези Потебні. Він вважав, що первісна мова створювалась точнісінько так, як сучасний поет створює свій вірш. Потебня навіть доводив, що слово за своїм походженням є не просто слово, а образ. Якщо уважно придивитись до слів сучасної мови, зазирнути у глибину слова, ми відкриємо нескінченну вертикаль різноманітних перетворень (пригод слова). Етимологічне значення слова досить часто . є іншим, аніж те, до якого ми звикли. Історія слова часто охоплює велику кількість понять і явищ, які колись мали щось спільне, а пізніше цю спільність втратили. Спочатку майже всі слова мови були якоюсь мірою образними, тобто вони не лише називали щось, а й узагальнювали і давали оцінку. Художній образ — це і є первісне (обов´язково суб´єктивно-чуттєве) узагальнення світу. Наша мова насичена образами, фактично вона є невичерпним джерелом образів. Жоден поет не здатен вигадати ні епітета, ні символу, ні будь-якого іншого мовного образу, всі вони є в мові відтоді, як мова існує, це підтверджує фольклор, який користується точнісінько такими самими художніми засобами, що й сучасна високорозвинена література.
Отже, слово — це образ, бо не лише називає, а й узагальнює (знаходить спільне між, скажімо, людиною і сонцем, яке так само втомлюється за день і сідає відпочити), а крім того, виражає ставлення до названого явища (має певну експресивність, тобто емоційність). Але ті олова, які часто використовуються просто для називання понять, свою первісну образність втрачають. Коли ми кажемо, що на вулиці йде дощ, ми просто констатуємо факт, а не порівнюємо людину і явище природи, не висловлюємо свого ставлення до нього. Слово втратило образність, бо використовується як назва. Погано це чи добре? І не погано, і не добре: так мусить бути. Мова формується і формує свій словник: у ньому мусять бути нейтральні назви понять. Часом людям доводиться навіть боротися з емоційністю, образністю живого слова, аби пристосувати його до потреб якоїсь науки. Ми вже вели мову про терміни: термін повинен чітко і недвозначно називати, інакше він погано виконуватиме свою функцію у науковому пошуку. З іншого боку, багатозначність, емоційність, яка властива слову від природи — це те багатство, яке не можна втрачати. Ми повинні також оновлювати первісну образність слова, бо завдяки їй ми маємо можливість глибше і глибше усвідомлювати сутність речей. Словесний образ — це головна ланка в художньому пізнанні світу. Таким чином, з одного боку, розвивається в культурі наука (у тому числі й філологія), яка формує словники «чистих» (не образних) назв, і, з іншого боку, існує мистецтво, яке, навпаки, піднімає із глибин мови образність слова, демонструє його виразність незбагненну утаємниченість і красу.
У шкільній практиці слово «образ» асоціюється з поняттям персонаж, герой твору Звісно. Катерина, Чіпка, Мавка— це художні образи. Але й картина природи —- образ і деталь (залізні зуби баби Параски чи червоні чоботи Кайдашихи в Нечуя-Левицького) — теж образ: символ, алегорія, метафора — теж образ. Що ж між ними є спільного9 Найперше треба запам´ятати, що ті образи, які у школі звикли розглядати лише, як художні засоби, що прикрашають мову, насправді стоять на найвищому щаблі, є найголовнішими поміж усіх інших різновидів образів. Словесний образ — найстаріший образ. Завдяки йому людина разом з мовою отримала чарівні ключі. Осягаючи образність слова, людина і створює словесне мистецтво. Усе інше в літературному творі — похідне від образності слова.
Звичайно, не всі письменники з однаковою інтенсивністю користуються словесними образами. Інколи буває так, що ні епітетів, ні метафор у мові автора нема, а йде собі звичайний опис події чи персонажа, опис, в якому всі слова щось називають без зайвих прикрас. Інтенсивність вживання словесних образів залежить від багатьох факторів, але ми поки що згадаємо один: люблять багато словесних образів романтики, а от реалісти всіх часів до словесних образів ставились стримано. Однак це зовсім не означає, що в їхніх творах щось інше посідає головне місце. Якщо твір не є образним за своєю природою, це означає, що він є малохудожнім або й псевдо (н|би) художнім. Словом починається і завершується образність твору, але образність мусить бути присутня на кожному щаблі (на кожному рівні твору).
Питання для самоконтролю:
- Який взаємозв´язок первісного обряду і перших творів словесного мистецтва?
- Які гіпотези походження словесного мистецтва?
- Який вплив мали риси первісного світогляду на формування образності мови?
- Як співвідносяться номінативна і експресивна функції слова?
- Розкрийте роль образності у мові.
Рекомендована література:
- Ткаченко А. Мистецтво слова. Вступ до літературознавства. — К.,1998.
- Коцюбинська М. Література як мистецтво слова. Деякі принципи аналізу художньої мови. — К., 1965.
- Сидоренко Г. Як читати і розуміти художній твір. — К.,1988.