Історія світової культури
6. Мусульманська епоха в культурі Індії
Проникнення арабів в Індію розпочалося ще в VII столітті шляхом зовнішньої торгівлі. Займаючись в основному торгівлею морем, вони заклали свої торгові поселення в кількох містах Індії вздовж її південного узбережжя. Але з VIII століття розпочалися завойовницькі походи на Індію, в результаті яких території Сіндху та Пенджабу потрапили до рук арабів.
Багаті плодючі землі басейну Інду в свою чергу приваблювали завойовників з країн Середньої Азії. Наприкінці XII століття, після епізодичних набігів афганського султана Махмуда із Газні, північ Індії остаточно потрапила до рук правителів з Афганістану та Ірану. У XIII—XV століттях тут панувала досить велика держава Делійського султанату.
Ранні мусульманські династії були нетривкі й часто змінювали одна одну. Панівний спосіб життя правлячої верхівки мав військовий і кочовий характер. Основною рисою їхніх взаємин з підкореним народом була відокремленість. Мусульмани — перші завойовники Індії, які не асимілювалися з індійцями. Попередні іноземці, такі як греки, скіфи, монгольські племена, парфяни, через Декілька поколінь індіанізувалися. Мусульмани завжди залишалися виокремленою спільнотою. Дві великі релігії — індуїзм та іслам — були строго замкнутими релігійними системами, що не сприяло поєднанню. Однак на культурному рівні синтез усе ж відбувався. До того ж, вплив був взаємним. Однак не лише арабо-мусульманські риси з´явилися в індійській культурі, а й мусульмани Індії відрізнялися від своїх середньосхідних братів.
У XIV столітті Делійський султанат був розгромлений Тимуром — потомком Чингісхана. Нові завойовники протягом століття поширили свою владу на багато різних областей Індії, досягши й Декану - крайнього півдня Індії, який завдяки своїй захищеності горами майже не знав загарбників. Однак Індія продовжувала залишатися розділеною на невеликі держави. Правлячі династії і правителі змінювалися доти, доки на початку XVI століття на північ Індії не прийшли нові завойовники — Великі Моголи.
Засновником їхньої династії став Бабур — правитель Кабула, який здобув освіту в Самарканді й Бухарі в час їхнього нового розквіту й могутності. Могонльська імперія проіснувала два століття. Періодом її найбільшого розквіту був час правління Акбара. Тоді імперія простяглася майже на всі території Індії, за винятком крайнього півдня, приєднавши до себе сучасний Афганістан і Кашмір.
Період панування в Індії мусульман був часом збагачення індійської культури культурами народів Близького та Середнього Сходу. Але дух Індії та характер її світосприймання ніколи не був цілком змінений ісламом.
Іслам в Індії з´явився ще за перших приходів арабів. Мирний шлях проникнення мусульманської культури був пов´язаний з діяльністю арабських купців і проповідників (дервішів). Арабські, тюркські та могольські завойовники насаджували іслам силоміць. На початку мусульманського правління іслам завдав тяжкого удару індуїзмові. Було підірвано верховенство брахманів. Індуїзм утратив покро-вительство влади. Численні святилища й храми були зруйновані. Розвиток індуїзму припинився, а іслам дуже поширювався, особливо за Делійської династії. В той же час сам індуїзм, значно деградувавши, втрачав свою популярність у народі ще й через жорстку політику кастовості. А прості й демократичні ідеї ісламу знайшли широкий відгук у країні. Тим більше, що він справді ніс ряд позитивних світоглядних настановлень, таких як концепція рівності людей, традиції гордості за свою релігію, досконалість юридичної системи. Все це з часом спонукало людність країни на активнішу боротьбу за оновлення індуїзму й відродження його соціально-культурного функціонування. Тому згодом розгорнувся реформістський рух, що базувався на культі бхаті — самовідданого поклоніння й любові до бога та засуджував ідолопоклонство, кастовий устрій, ускладнену обрядовість, засилля верховенства брахманів. Протягом століть сумісного існування не лише індуїзм відчував вплив ісламу, а й іслам зазнавав певного індуїстського впливу. Так, на індійському ґрунті виник суфізм -містичний рух в ісламі. На основні доктринальні позиції суфізму мала вплив філософія індуїстської веданти. Він швидко розвивався за могольської династії, особливо за Акбара та його синів, які проводили політику релігійної терпимості.
У період мусульманського панування, коли скінчилася безмежна влада брахманів, мистецтво Індії набуло світського характеру. В архітектурі стали панувати не культові споруди, а палацово-фортечний ансамбль — укріплена резиденція владики та його загробна резиденція-мавзолей, що увічнювала й звеличувала його ім´я.
Зміна панівного релігійного світогляду привела до появи нових форм монументальної архітектури. В Індії ще з XIII століття майже не будувалися нові храми. Лише існуючі оточувалися новими рядами огорож, поступово перетворюючись на укріплення. Але з остаточним утвердженням ісламу храми зовсім перестали будувати. На зміну їм виростали мечеті, мінарети, медресе з усіма характерними для мусульманських культових споруд ознаками.
Існуюча в ісламі заборона на зображення живих істот загальмувала розвиток образотворчого мистецтва, водночас стимулювала нові види архітектурного декору. Індійські різьбярі по каменю сягнули досконалості в арабесці — витончених і різноманітних стилізованих рослинних та геометричних орнаментах, що перемежовувалися каліграфічними релігійними написами, виконаними арабським шрифтом.
Внаслідок нових надбань канонізоване індійське мистецтво завдяки творчим стимулам збагатилося низкою конструктивних рішень, зокрема в архітектурі — арки, склепіння, куполи, навіть використання зв´язувального розчину в будівництві. Однак і нові споруди, зведені індійськими майстрами, набули певних традиційних рис індійського художнього колориту. Вся архітектура Індії мусульманського періоду все ж таки відрізнялася своєрідністю від подібних будов у самому мусульманському світі — у Туреччині, Ірані та країнах Середньої Азії. Індійські майстри використовували традиційне для них різьблення по каменю, інкрустації мармуром, коштовними каменями на відміну від типових арабських оздоблень — барвистих мозаїк чи розписних глазурованих плиток. Найвідомішими архітектурними будовами цього періоду є мінарет Кутб-Мінар у Делі (XII—XIII ст.), мавзолей Мухамеда Лдил Шаха Гол-Гумбаза в Біджапурі (XVII ст.), перлина східного зодчества — широковідома усипальниця Тадж-Махал в Агрі (XVII ст.).
Ісламські релігійні обмеження в зображенні живих істот, особливо людини, сприяли розвиткові в Індії художньої мініатюри й мистецтва каліграфії. З приходом мусульман Індія познайомилася з папером, що стимулювало як мистецтво рукописів, так і свою літературу. Адже Індія здобула спосіб поширення знань за допомогою численних переписувань творів. У цей період були подаровані світові справжні шедеври книжкової мініатюри.
Тюрксько-афганські правителі, хоч і були передусім воїнами, широко підтримували літераторів. При дворі делійських султанів перебували письменники, поети, вчені, філософи, теологи, юристи, хроністи. В цей час активно розвивалася література як арабською й перською мовами, так і мовами народів Індії. Хоча мусульманські правителі сприяли розвиткові передусім ісламської літератури, однак, бажаючи взаєморозуміння в державі, підтримували також переклади із санскриту й твори поетів-мусульман місцевими народними мовами. У цьому процесі виникла навіть синтетична мова міжкультурного спілкування — урду. Вона стала результатом поєднання перських, арабських, тюркських слів і понять із мовою та поняттями західної гінді й діалектів району Делі. У XVIII столітті урду утвердилась як літературна мова в Північній Індії.
Особливо розквітла індійська культура мусульманських часів за правління Великих Моголів. Мир і спокій запанували на більшості територій країни, що сприяло добробутові та процвітанню Індії. Могольська культура не була ані суто індійською, ані суто мусульманською. Якщо попередники намагалися ствердити мусульманську культуру шляхом пригноблення індійської, то Моголи сприяли синтезові обох культур. Особливо значних успіхів досяг у цьому Акбар. Правовірні мусульманські правителі забороняли музику, живопис, зате високоосвічені Моголи, що орієнтувалися на культурні стандарти таких країн, як Персія, відродили багато культурних сфер Індії. Знаючи й поціновуючи розкіш, вони сприяли дальшому розвиткові індійської ремісницької майстерності, витонченим мистецтвам. При могольському дворі відроджувалися музика, живопис. Могольські правителі багато зробили на ниві архітектури. Незліченні багатства могольських імператорів давали їм змогу зводити унікальні споруди, будувати нові міста, як наприклад, нова столиця за Акбара — Фатихпур Сікрі. Популярним стало закладання величезних садів у містах. Могольські сади - найвищий рівень садівництва тих часів з оригінальними технічними рішеннями щодо зрошення й створення штучних водоспадів.
Могольські правителі підтримували розвиток науки, літератури, освіти. В Індії з´являються такі літературні жанри, як історичні твори, біографії, листи. За часів мо-гольського правління відчувається прогрес освіченості. Могольська знать і вищі класи індійського суспільства наслідували приклад освічених правителів. Сприяння освіті було не стільки політичною, державною справою, скільки релігійним обов´язком. Тому саме релігійна інституція брала на себе організацію освіти. Так, при кожній мечеті були початкові школи — мактаби. Продовжувалась освіта в медресе (вищій теологічній школі). Основними предметами тут були теологія, математика, фізика. Викладання здійснювалося арабською мовою, яка вже з XIII століття стала мертвою, але залишилася мовою освіти. Перська ж була мовою спілкування культурної еліти. Поряд існували школи, де вивчався санскрит і викладання велося іншими мовами народів Індії. Найвідоміші центри освіти діяли в Агрі, Лахарі, Фтишпур Сікрі. Знаменита Ібадат Хане в Сікрі була місцем, де за правління Акбара працювали видатні вчені різних національностей.
Як бачимо, попри політичне підкорення, Індія, її культура залишилися живими й плідними. Переймаючи багато впливів, індійська культура зберегла свій самобутній характер і дух.