Навчальний посібник "Історія світової культури. Культурні регіони", який вперше побачив світ у видавництві "Либідь" у 1997 році, був високо оцінений як фахівцями, так і студентами вищих закладів освіти. Матеріал посібника спонукав викладачів культуротворчої орієнтації до розробки теоретичних спецкурсів, які підсилювали б фахову підготовку культурологів, етиків, естетиків і мистецтвознавців. Інтерес до проблем, висвітлених у нашому навчальному посібнику, зумовив подальше, більш поглиблене вивчення авторським колективом культури конкретних регіонів, залучення нових історико-літературознавчих джерел і фактів мистецької практики.

У новому, третьому, виданні автори зосередили увагу на країнознавчому аспекті, наголосивши на значенні культури конкретних країн у цивілізаційних процесах, а також намагалися якомога чіткіше втілити принцип персоніфікації.

Реконструкція культурно-історичного процесу в навчальному посібнику "Історія світової культури. Культурні регіони" тісно пов ´язана з методологічними засадами, теоретичними підходами, методичними рекомендаціями виданого раніше навчального посібника "Історія світової культури".

Написаний практично тим самим колективом авторів, які мають багатий досвід викладання курсу історії світової культури в Київському Національному університеті імені Тараса Шевченка, посібник розкриває специфіку культури певних регіонів з характерним, історично визначеним рівнем розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людей, вираженим у формах організації їхнього життя та діяльності, а також у продукованих ними матеріальних і духовних цінностях.

Як відомо, традиційно теорія розглядає шість культурних регіонів — арабо-мусульманський, далекосхідний, індійський, африканський, латиноамериканський та європейсько-північноамериканський, — самобутність яких лягла в основу людської цивілізації. Не заперечуючи правомірність традиційного підходу, автори й у новому виданні навчального посібника дотримуються дещо іншої позиції щодо окремих культурних регіонів, а саме, запропонованого, передусім, збільшення їх числа до восьми. Це диктується завданнями, які постають перед навчальною літературою: сприяти якомога глибшому, повноцінному опануванню студентами теоретичного матеріалу.

Навчально-методична функція видання зумовила доцільність, по-перше, "роз´єднати" європейський і північноамериканський культурні регіони й, зосередившися на специфіці кожного з них, сприяти більш послідовному та об´ємному викладові матеріалу.

Автори також переконані, що традиційний погляд на північноамериканський регіон як "новий світ", котрий "віддзеркалює" європейські надбання, вичерпав себе. Сьогодні культура північноамериканського регіону, трансформована через історію двох таких країн, як Сполучені Штати Америки й Канада, має самоцінне значення. Представляючи його читачеві, автори намагалися відтворити культуру раннього колоніального періоду США й Канади, показати складності формування американської нації, шляхи становлення американської культури в умовах державної незалежності країни.

Принципово новим є включення до числа культурних регіонів виокремленого ареалу слов´янства й розгляд України в контексті його культурно-історичних доль. Автори переконані, що наприкінці XX століття важливіше не декларувати Україну як європейську державу, а стверджувати це розкриттям істотного внеску української культури до загальноєвропейської скарбниці. В межах обсягу навчального посібника висвітлюється історична роль культури Київської Русі в загальнослов´янських культуротворчих процесах.

Структура даного посібника визначена саме кількістю регіонів. Усі вісім розділів побудовані за однотипною схемою: від історії формування культури регіону до XIX століття. Такий принцип викладу навчального матеріалу, на думку авторів, дає змогу студентам не лише ознайомитися з конкретними країнами та їхніми творчими набутками, а й уявити певні загальноцивілізаційні тенденції.

Як і в попередньому навчальному посібникові, так і в цьому, реконструкція культурно-історичного процесу пов´язується з висвітленням елементів теорії культури — проблем етносу, мови, інтерпретації понять і термінів, процесу розвитку наукової й художньої культури. Це стимулює науково-теоретичний інтерес студентів, розкриває науково-дослідницький характер навчання.

Виклад матеріалу ґрунтується на певних історичних традиціях дослідження культури, а також численних культурознавчих джерелах, що допомагають об´єктивно оцінити певні процеси, які мали місце в культурі конкретного регіону.

Наприклад, виклад культури Індії базувався на використанні різноманітних традицій індологічної думки. Основними матеріалами були дослідження вітчизняних учених, таких як Г. М. Бонгард-Левін, Г. Ф. Ільін, Л. В. Васьєв. Особлива увага приділялася концепції джерел індійської культури видатного російського індолога С. Ф. Ольденбурга, котрий на початку нашого століття був провідним ученим серед плеяди дослідників, що займали на той час чільне місце у світовому сходознавстві.

Поряд із цим, залучалися до розгляду індійської культури дослідження зарубіжних учених: австралійського індолога й перекладача давньоіндійської літератури А. Бешема, англійського вченого (індійця за походженням) Б. Лунії, індійських філософів, політичних діячів, зокрема Дж. Неру, Д. Косамбі, С. Радхакришнана.

У розділі "Культура Латинської Америки" автори спиралися на досягнення сучасної латиноамерикашстики, яка має значні здобутки у вивченні історії та культури як окремих історичних періодів, так і конкретних країн регіону.

Сучасна наука розглядає латиноамериканську культуру, з одного боку, як складову частину всесвітньої історії, а з іншого — як унікальний експеримент "зустрічі культур", що відбувся після "відкриття" Америки. Наслідок цього — синтез культур, який зумовив утворення нових етносів, роль котрих у формуванні загальнолюдської культури дедалі зростає. Тому викладання культури латиноамериканського регіону передбачає вирішення цілої низки теоретичних проблем: походження людини на Американському континенті, своєрідність доколумбових цивілізацій, проблема синтезу культур, специфіки загальнорегіонального й національного та інших, які активно розробляються в сучасній науці.

Автори складають щиру подяку рецензентам за допомогу в підготовці рукопису до видання та всім тим, хто висловить свої зауваження, спрямовані на поліпшення книги.