Естетика
Досягнення досконалості у виконанні спортивних дій
Однією з найбільш важливих форм є діяльність, спрямована на досягнення досконалості у виконанні спортивних дій. Спорт безпосередньо виступає як система різноманітних дій (окремих рухів, їхніх комбінацій і т. ін.), здійснюваних спортсменом або командою. До виконання цих дій пред´являються різні вимоги. Зокрема, вони повинні виконуватися вчасно, бути правильними в технічному відношенні й т. п. У сучасному спорті на одне з перших місць висувається й вимога досягнення досконалості у виконанні спортивних дій.
Який зміст цієї форми естетичної діяльності в спорті? Насамперед мова йде про артистизм і виразність у виконанні спортивних дій. Досконалість передбачає свободу, легкість, невимушеність рухів, їхню чітку координацію, ритмічність, пластичність виконання, оригінальність, творчий характер задуму й виконання.
Для виразності спортивних рухів важливе значення має те, що вони виражають, тобто та ідея, що керує цими рухами й направляє їх. Артистичність і виразність руху має особливе значення в тих видах спорту, де суддівська оцінка містить у собі оцінку самого характеру руху. У цих видах спорту перевагу одержують ті спортсмени, яким вдається домогтися більшої виразності рухів, що стає предметом особливої турботи як спортсменів, так і тренерів. Кращими зразками можуть служити програми таких спортсменів, як Л. Пахомова й О. Горшков, 3. Сааді, І. Дерюгіната ін.
Однак проблема виразності й артистизму рухів (особливо у зв´язку з розвитком видовищного спорту) має значущість не тільки для так званих "художніх" видів спорту. Тенденція до посилення естетичної оформленості дій, виразності руху є характерною рисою сучасного спорту в цілому. Важливо відзначити, що спорт має потребу в особливих засобах естетичного оформлення руху, які не можуть і не повинні бути запозичені з інших сфер естетичної діяльності.
Яскравим прикладом цьому служить швидкий та успішний розвиток танців на льоду. Як перші автомобілі походили на карети, так і спортивний танець спочатку тяжів до форм свого салонного бального родича. При цьому були очевидні "слабкі місця" спортивних танців, наприклад невідповідність руху музиці, механічне з´єднання музичних шматків, зупинки й розриви рухів. Досить очевидні були й голий техніцизм, безликість спортивного танцю. Завдяки зусиллям цілого ряду фігуристів і їхніх тренерів, танці на льоду перетворилися в яскравий специфічний вид спорту. Але для цього треба було не просто підвищення техніки катання, не просте освоєння нових ритмів у музиці. Головне полягало в тому, щоб знайти нове розуміння танцю на льоду, його характеру, його власної пластики.
Це питання є центральним в дискусії, що ведеться вже тривалий час - дискусії про рух і художній образ спорту Й мистецтва. Швидкий розвиток спорту як соціального явища, різко зрослий рівень спортивної майстерності, яскраво виражена видовищна сторона спорту, різноманітні форми прояву в ньому прекрасного привели до того, що спорт все частіше стали розглядати як певний різновид мистецтва. Головна проблема цієї дискусії - художній початок у спорті й у мистецтві. Питання про сутність спорту в естетичному контексті може бути зведено до питання про те, чи можлива художня образність у спортивній дії взагалі, й чи можна виразність рухів розглядати як прояв цієї художньої образності.
Насамперед слід зазначити, що хоча виразність спортивних рухів і має деякі загальні риси з художніми образами, але все-таки вони досить істотно від них відрізняються. Естетична діяльність в спорті пов´язана з досягненням естетичної досконалості у виконанні спортивних дій і скоріше має відношення не до сфери мистецтва, а до сфери так званих конструктивних видів естетичної практики (дизайн, оформлення садів і парків, оранжування букетів і т. п.), метою якого є не осмислення дійсності, а створення нових естетично цінних об´єктів. Естетичне "оформлення" рухів спортсмена в першу чергу має своєю метою надання їм естетичної виразності, привабливості, а не формування їх як образу певного явища. Зміст спорту й спортивних рухів - не в зображенні якихось явищ дійсності. Спортивні дії (як і інші продукти конструктивних видів естетичної практики) - це не відбиття життя в умовній системі виразних засобів, а сама безпосередня дійсність.
Отже, в основі естетичного оформлення спортивного руху лежить не логіка створення образу, не його характеристика, а логіка з´єднання необхідних елементів спортивної програми.
Спорт, як специфічна область естетичної діяльності, вимагає й своєї власної мови вираження, і визначення власних критеріїв естетичної значущості своїх феноменів. У зв´язку із цим нерідко зустрічається помилкове ототожнення артистизму спортсмена (як результат досягнутої ним естетичної досконалості у виконанні рухів) з артистизмом актора в театрі, як і взагалі спорту з театром.
В організації спортивного видовища повинно передбачатися рішення двоякого роду завдань. Одні з них пов´язані з організацією оптимальних умов для проведення самого спортивного змагання (виходячи з інтересів спортсменів), а інші - зі створенням найкращих умов для спостереження за змаганнями (виходячи з інтересів глядачів). Провідне значення при цьому має організація спортивної боротьби, тоді яку театрі все підпорядковано саме видовищній стороні справи.
Звичайно, не слід забувати й про те, що існує цілий ряд феноменів в області спорту, де видовищна сторона є головною, і тому акцент переноситься на другу із зазначених нами групу завдань. Такими є різного роду показові виступи, спортивні цирки, спортивні свята (маніфестації, паради й т. п.).
Тут спортивної боротьби у власному розумінні немає. Замість неї найчастіше демонструється поставлена режисером дія, шо імітує змагання або виражає в певній символіці цінності спорту. Відсутність спортивного конфлікту замішується конфліктом, штучно створеним за законами драматургії. Головною рушійною силою дії в цьому випадку є не логіка спортивної боротьби, а сюжет, задум постановника. Головною діючою особою виступає не спортсмен, а актор, або, точніше, атлет, що виконує запропоновану йому роль або лінію поводження.
Оскільки такого роду явища не мають прямого відношення до спорту, але реалізуються у формі спортивної дії, їх можна назвати параспортивними (псевдоспортивними). Змішування спортивних явищ з параспортивними й призводить до переоцінки ролі видовищності в спорті.
Цікаво відзначити, що не будь-який вид спорту можна перетворити в шоу. Так, лижний спорт, альпінізм, марафон, легка атлетика й багато інших видів не дозволяють змістити акцент із змагальної складової на видовищну. Відомо, наприклад, шо спроба організувати крижаний цирк, де виступали б ковзанярі-професіонали, закінчилася невдачею. Але це зовсім не означає, що дані види спорту не є видовищними. На спортивних змаганнях з ковзанів трибуни завжди повні.
Спорт представлений великою кількістю видів, але при всьому їх розмаїтті - він єдиний. Отже, і загальні принципи спорту справедливі для кожного його виду, які при всій зовнішній несхожості належать до єдиного класу явищ. І навпроти, при повній зовнішній ідентичності фехтування й сценічного фехтувального двобою, змагань фігуристів і виступів балету на льоду, гімнастики й циркової акробатики, вони - явища різних областей, різного походження, що підкоряються різним принципам побудови, законам функціонування й розвитку.
Питання співвідношення спорту і мистецтва в принципі має два аспекти:
Перший - спорт як суб´єкт мистецтва - сфера художньої творчості.
Другий - спорт як об´єкт мистецтва - об´єкт художнього відображення.
Вище ми прагнули показати, що в точному змісті слова, спорт не може бути суб´єктом мистецтва. Щораз, коли спортивне змагання, спортивна діяльність трактуються як художня діяльність, закони спортивної боротьби неминуче підмінюються законами сценічної дії, на перший план висуваються режисерські (організація дії) і виконавські завдання. Тоді увага атлета повинна бути орієнтована на глядача, а не на спортивний результат. 1 при цьому головним виявляється не стільки цей результат, скільки виявлення драматизму, емоційної напруженості спортивної дії, змагання або виконуваного трюку. Естетичний вплив на глядача підкоряє собі всі інші елементи програми. Це й є основною рисою таких традиційних "спортивних" жанрів мистецтва, як цирк, корида, акробатичні номери на естраді або більш молодий в порівнянні з ними балет на льоду.
Таким чином, спортивну боротьбу не можна замінити відношенням партнерів по сценічній дії. Коли спорт намагаються трактувати як безпосередню художню творчість, втрачається сама суть і специфічність спорту.
Інший, не менш важливий аспект теми "Спорт і мистецтво", до якого ми тепер звернемося у зв´язку з обговорюваним питанням про форми естетичної діяльності, пов´язаних зі спортом - це відбиття спорту в мистецтві.