Естетика
Художня література
Це письмова форма мистецтва слова, художнього освоєння світу в словесних образах. Попередником та першоджерелом літератури є фольклор, усна народна творчість, в якій словесний образ існує в єдності з музикою, танцем тощо. В найдавніших пам´ятках писемності, елементи мистецтва слова, поєднані з елементами міфології, релігії, наукових знань, з моральними та практичними настановами.
Особливе місце літератури в системі мистецтв зумовлене тим, що її твори не мають безпосередньої предметно-чуттєвої форми. їх предметно-чуттєва сторона - звукосполучення, ритмічна організація - підпорядкована змістові мовлення. В безпосередньому спілкуванні поета, оповідача із слухачами, з якого починалося мистецтво слова, використовувалися такі виразні засоби як жест, міміка, відтінки голосу. В розпорядженні ж письменника - тільки письмовий текст, в якому він втілює своє бачення та переживання реальності. Читач повинен відтворити в своїй уяві побачене, почуте, уявлене, пережите письменником. При цьому, сприймання художньої літератури - це особистісне відтворення читачем образів зі слів письменника. У справжньому літературному творі, як і в кожному виді мистецтва, створюється особлива художня реальність. Письменник не просто повідомляє факти і висловлює свої думки та почуття з приводу них, він розгортає картини життя і робить читача їх учасником.
Художня література порівняно з іншими видами мистецтва найбільш повно і всебічно відображає дійсність. Цим зумовлене багатство способів організації твору і побудови образу в літературі. Два основних типи організації художнього мовлення - поезія і проза (вони відрізняються будовою ритму). Саме в мистецтві слова сформувалися художні роди - епос, лірика і драма. При цьому, епос відрізняється відтворенням характерів у розгорнутих сюжетних ситуаціях. Опозідність, розгорнутість дії підкреслюють об´єктивне та цілісне змалювання світу. Ліричне характеризує такий тип побудови художнього образу, в основі якого лежить розкриття внутрішнього світу особистості через відтворення емоційно насичених роздумів та переживань. Лірика передає окремі моменти внутрішнього життя людини, її конкретний емоційний стан. За характером переживань створюється уявлення про обставини, що їх викликали, але основний зміст ліричного - багатство почуттів, самосвідомість особистості. Драма відтворює зовнішній світ в діалогічній формі. Це показ боротьби різних сил, тенденцій, сторін у житті чи свідомості людини, форма естетичного переживання та художнього втілення цієї боротьби. Будь-яка драма відтворює емоційно-вольові реакції людини, що виявляються в мові та фізичних діях.
Художня література, образи якої потребують насамперед інтелектуального розуміння, а не безпосередньо-чуттєвого сприймання, перебуває на межі мистецтва і розумової діяльності.
Виховувати людину, розвивати її розум і почуття здатні лише твори, пройняті глибокими думками і справжніми переживаннями, тобто ті, які несуть в собі глибокий сенс.