• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Естетика

Художній символ

Істотним різновидом, або смисловою модифікацією художнього образу, але також і його духовним ядром є художній символ, що виступає в естетиці однією з головних категорій. Усередині образа він є тією сутнісною компонентою, що цілеспрямовано зводить дух реципієнта до духовної реальності, що не втримується в самому творі мистецтва. Наприклад, у "Соняшниках" Ван Гога власне художній образ, насамперед, формується навколо візуального зображення букета соняшників у керамічному глечику, і для більшості глядачів він може цим і обмежитися. На більше ж глибокому рівні художнього сприйняття в реципієнтів із загостреною художньо-естетичною сприйнятливістю цей первинний образ починає за допомогою чисто художніх виразних засобів живопису (гармоній і диссонансів кольору, гри форм, фактури, асоціативних ходів, медитативних проривів і т. п.) розвертатися в художній символ, що зовсім не піддається вербальному опису, але саме він відкриває ворота духу глядача в якісь інші реальності, повністю реалізуючи подію естетичного сприйняття даної картини.

Символ як глибинне завершення образа, його сутнісний художньо-естетичний зміст (який не може бути переданий мовою) свідчить про високу художньо-естетичну значимисть твору, високий талант або навіть геніальність майстра, що його створив. Незліченні твори мистецтва середнього (хоча й добротного) рівня, як правило, мають тільки художній образ, але не символ. Вони й не виводять реципієнта на виші рівні духовної реальності, але обмежуються емоційно-психологічними Й навіть фізіологічними рівнями психіки реципієнта. Практично більша частина творів реалістичного й натуралістичного напрямків, комедії, оперети, все масове мистецтво, перебувають на цьому рівні - мають художню образність, але позбавлені художнього символізму. Він характерний тільки для високого мистецтва будь-якого виду й сакрально-культових творів високої художньої якості.

Поряд із цим у світовому мистецтві існують цілі класи творів мистецтва (а іноді Й цілі величезні епохи - наприклад, мистецтво Древнього Єгипту), у яких художній образ практично зведений до символічного. Абсолютними зразками такого мистецтва є готична архітектура, візантійсько-російська ікона періоду її розквіту (XIV-XV вв. для Русі) або музика Баха.

Символ містить у собі в згорнутому виді й розкриває свідомості щось, саме по собі недоступне іншим формам і способам комунікації зі світом. Тому його ніяк не можна звести до понять розуму або до будь-яких формальних понять. Зміст у символі невіддільний від його форми, він існує тільки в ній, крізь неї просвічує, з неї розгортається, тому що тільки в ній, у її структурі втримується щось, органічно властиве тому, що він символізує.

В історії естетичної думки найбільш повно класична концепція символу була розроблена символістами кінця XIX - початку XX ст. У XX ст. поняття символу займає видне місце в герменевтичній естетиці. Зокрема, Г.Г. Гадамер вважав, що символ якоюсь мірою тотожний грі; він не відсилає сприймаючого до чогось іншого, як думали багато символістів, а сам втілює в собі своє значення, сам виявляє свій зміст, як і твір, що грунтується на ньому. Тим самим Гадамер знаменує руйнування традиційного класичного розуміння символу й намічає нові некласичні підходи до нього, на смислових варіаціях на яких буде грунтуватися естетика постмодернізму й багато арт-практик другої половини XX ст.