Естетика
Формування естетичних ідей на теренах України у XIII-XVIII ст.
Період з XIII ст. по XV ст. історики української філософії вважають найменш дослідженим, що ускладнює повної картини розвитку естетичної думки. В період феодальної роздробленості землі Київської - Русі було розподілено між десятками князівств. Згодом вони підпали під вплив Речі Посполитої та Московської держави, що суттєво вплинуло на їх розвиток.
З XV ст. в Україну починають проникати ідеї Ренесансу. Цей вплив можна побачити в архітектурі (Лаврський монастир та Армянська церква у Львові), живопису та прикладному мистецтві XV-XVII ст. Українські вчені приймали активну участь в європейському гуманістичному русі.
Духовне життя та світогляд народу знайшли відображення в усній творчості - думах та історичних піснях, а також у писемності - полемічній літературі.
Поява українського героїчного епосу була пов´язана з боротьбою народу проти іноземних загарбників. Думи та пісні про боротьбу козаків проти татар і турок, проти польської шляхти, що виникали та розповсюджувались завдяки їх виконавцям - кобзарям та лірникам виражали сутність народного розуміння прекрасного, виховної ролі усної творчості. Насамперед в думах знайшли відображення такі естетичні категорії як героїчне, піднесене та трагічне, виходячи з яких автори дум відтворювали характери мужніх воїнів, захисників рідної землі (пісня про Байду).
У зв´язку з прагненнями західноукраїнських православних патріархів приєднатися до католицької церкви, в XVI - на початку XVII ст. виникає полеміка між прихильниками та противниками цієї ідеї. В полемічній літературі поряд з релігійно-конфесійними підіймаються суспільно-політичні та культури о-історичні питання. В полемічній публіцистиці можна прослідкувати дві протилежні тенденції. Перша, обстоюючи позиції аскетичного максималізму, заперечує необхідність естетичного. Найбільш повно ці уявлення представлені в роботах І. Вишенського (1545-50 - між 1621-33 рр.). Він, виходячи з засад візантійського аскетизму, вимагав простоти старохристиянського братства, як здійснення царства Божого на землі, апологетизував бідність та дурість, вищу за всякий розум. Тому виступав проти світської освіти, вивчення іноземних мов та античної філософії. Протиставляв християнську етику художньо-естетичним ідеалам краси та радості життя. Інші полемісти вітають філософсько-естетичні впливи європейської гуманістичної традиції, не пов´язуючи їх з католицизмом (Зізаній, М. Смотрицьки й).
Отже, розвиток естетичної культури України здійснюється через засвоєння і розвиток досягнень європейської гуманістичної культури у тісному зв´язку з особливостями релігійного життя в Україні.
Розвиток естетичної думки XVII-XVIII ст. дослідники пов´язують з Києво-Могилянською академією, яка була значним освітнім і науковим центром Східної Європи. Саме тут відбувається становлення професійної філософії. Філософські системи, що викладались професорами Києво-Могилянської академії, поєднували в собі гуманістичні, реформаційні ідеї та раннє Просвітництво, що зумовило й основні напрями розвитку філософського знання. З цим освітнім закладом пов´язані імена Г. С. Сковороди та Ф. Прокоповича.
Із Києво-Могилянської академії починається шлях Григорія Савича Сковороди (1722-1794 рр.) найвизначнішого українського філософа доби Просвітництва. Закінчивши академію, Г. Сковорода довгий час працює вчителем і лише в 1769 р. залишає педагогічну діяльність, починаючи життя мандрівного філософа. У своєму житті Г. Сковорода втілив свою філософію - у цьому полягає її велич і слабкість. Втіливши свою філософію у життя, Г. Сковорода не приділяв великої уваги систематизації, формальній теоретичній обробці своїх думок.
Філософія Сковороди зосереджується на етичній і гуманістичній проблематиці, в центрі якої - людина. Його естетичні погляди поєднуються з філософськими, етичними, його поезією. Вирішуючи проблему "людина і світ" Сковорода переосмислює теорію самопізнання, що була розповсюджена у XVIII ст. Цей шлях - у пізнанні людиною умов гармонії свого буття, які пов´язані з принципом "сродної праці". "Сродність" - це відповідність тому вищому, розумному і справедливому началу, що визначає сенс людського буття. Це вияв у людини вічного, божественного. Розгледівши себе пізнавши себе самого, людина знайде в собі душевний спокій та сердечну радість, тобто така праця є головною умовою життя водночас прекрасного та морального. "Закон сродності" особливого значення набуває в житті та діяльності митців.
Велике місце в творчості Сковороди належить красі природи, не порушеної втручанням людини. Природні ритми і пропорції, краса полів, лісів, річок протиставлені в байках Сковороди марності власницьких прагнень, конфліктам у суспільстві людей.
Феофан (Теофан) Прокопович (1681-1736 рр.) - видатний український церковний і громадський діяч, письменник, вчений-енциклопедист. Визнаючи провідною у формуванні людини роль духовної краси, розглядає красу людини як гармонію духа і тіла. Також визнає прекрасними як явища природи, так і явища суспільного життя: моду, етикет тощо.
Трактує мистецтво як вміння, здатність надавати предметам нової якості на основі змінення їх природних якостей у відповідності з потребами людини. Виходячи з раціоналістичних традицій підкреслює зв´язок розуму з мистецтвом."Художник - пише він в "Логіці", - спочатку осягає розумом, яким чином він ви водитиме контури і накладатиме фарби. Це принципи мистецтва, які можуть існувати без самого твору. Потім він бере кисть, проводить лінії, розфарбовує. Це вже втілення і здійснення цього ж мистецтва".
Основні ідеї Прокоповича знайшли своє відображення в курсах риторики та поетики. Поетика на відміну від інших видів творчості здатна безпосередньо впливати на естетичні почуття людини. Поетика пов´язана з розвитком таких здатностей людини, як відчуття стилю, фантазія та уява.
Визначаючи мету поезії, нерозривно пов´язує її з мораллю. Тут він погоджується з Горацієм, що прагнення до моральної користіповинне поєднуватися в поезії з її приємністю, здатністю приносити естетичну насолоду як в процесі творчості самому поетові, так і в процесі сприйняття його читачами.