Естетика

Середньовічна естетика

Доба Середньовіччя починається в Європі з кінця IV ст. і завершується приблизно в XIV ст. Середньовічна культура - це культура релігійного типу, якому притаманна різка перевага релігії над усіма іншими сферами культури. Насиченість усієї системи культури духом релігії та її принципами, знищення всього, що не відповідає нормам, канонам і догматам церкви стають типовими для Середньовіччя, втілюються у своєрідному світогляді.

Центральне місце у християнській моделі світу належало Богу, як вищому, всеохоплюючому началу. Бог є творцем світу з його упорядкуванням. Основним принципом цього упорядкування є ієрархія різних, рівнів світобудови. Вищий рівень - це світ вічного, незмінного і довершеного в своїй організації буття. Це світ божественного, або "інтелектуальне небо", де блаженні бачать лик Святої Трійці. Другий рівень - це "духовне небо", яке населяють духовні субстанції, тобто ангели. Потім іде світ земний - світтварний, недосконалий і мінливий, який підпорядкований занепаду і зникненню. Нижчий світ - це пекло, де хазяйнує диявол. Отже, основу християнської картини світу складає протистояння божественного і земного, "світу горнього" і "світу земного", духовного і матеріального, добра і зла.

Теоретичне обгрунтування християнського світобачення було здійснене середньовічною філософією. Філософію Середньовіччя часто йме ну вали "служницею теології (богослов´я)", оскільки розвиток її дуже тісно був пов´язаний з релігією християнства. Дійсно, філософія цього періоду теоретично обґрунтовувала догмати християнства; виробляла теоцентричну модель світу, де центром світобудови був Бог-творець; вивчала всі проблеми у зв´язку і крізь призму християнського розподілу світу на добро (небесне, божественне) і зло (земне, диявольське).

Традиції античної естетики після розпаду Римської імперії продовжували своє існування у Візантійській державі, але стався перенос акцентів від таких естетичних категорій як гармонія та міра до категорії піднесеного. Розвиток естетичної думки епохи Середньовіччя відбувався під впливом християнської доктрини, що обумовило її специфічність, підпорядкованість релігійним вимогам. Головне місце в естетичній системі займала божественна краса. А світ наповнений красою, оскільки він - творіння бога. Творчий процес був прирівняний до божественного акту, бо художник - це посередник між вищими силами та людьми. Завдання мистецтва полягало не в реалістичному відображенні світу, а в тому, щоб застосовуючи символи, алегорії та знаки, натякати на вічне.

Характерною рисою християнського світогляду є його символізм. Тобто сприйняття і тлумачення кожного предмета або явища природного світу як певного знака - символу світу божественного, духовного. Архітектуру та скульптуру цього періоду називають "Біблією в камені" через те, що вони відображають прагнення людини до Бога. Значна висота готичних храмів, їх прагнення вгору та вертикалізм, символізують "порив та політ віруючої душі". За принципом символізму побудовані зображення святих на іконах. Великі очі - дзеркало душі - є символом пріоритетності духовного над земним.

В- історії естетичної думки можна виділити два хронологічні періоди: раннього та пізнього середньовіччя. Найвизначнішими представниками естетики середньовіччя виступають Аврелій Августин, Псевдо-Діонісій Ареопагіт та Фома Аквінський.

Теоцентричну філософію репрезентує християнський богослов Аврелій Августин (354-430 рр.). В центрі світотворення, за Августином знаходиться Бог - триєднання абсолютної істини , добра та краси. Бог створив світ за законами краси, тому він є прекрасним. Краса ієрархічна, виступає мірилом усіх речей. Вона втілюється в таких принципах як цілісність, єдність, порядок та форма. Значну увагу філософ приділяв питанню мистецтва, змістом якого виступає краса, насамперед духовна. Пріоритетним є мистецтво, що відтворює саме таку красу: поезія та музика. Всі мистецтва повинні долучати людину до краси та духовних цінностей. Це можливо шляхом прямого емоційно-естеяйчного впливу, чи за допомогою візуальних знаків-символів. Знак у Августина стає універсальною категорією. Знаками виступають різні міметичні зображення, мова, алегорії та ін. Саме знаки натякають на божественну сутність речей, ведуть до розуміння істини, навіть насолоду від сприйняття творів мистецтва; Августин розуміє як знак вищої духовної насолоди. Знаково-символічний характер мистецтва став однією з характерних рис естетичного мислення в Середні віки.

Основу середньовічної естетики становлять погляди Псевдо-Діонісій Ареопагіта (V чи поч. VI ст.) - анонімного автора "Арео-пагітиків". "Ареопагітикі" складаються з трактатів: "Про божественні імена", "Таємниче богослов´я", "Про небесну ієрархію", "Про церковну ієрархію". За ними саме за допомогою прекрасного відбувається залучення людини до Бога, як джерела краси. Передача вищого знання здійснюється через розуміння символів. Останніх вирізняють два типи - "подібні" та "неподібні" до архетипу. "Неподібні" вищі, бо через відсутність зв´язку з предметом легше направити уяву на дещо протилежне зображенню - на абсолютну духовність. Навіть потворні предмети та явища можуть бути символами духовного. Повне розуміння символів дає найвищу насолоду.

Систематизатором середньовічної філософії вважають Фому Аквінського (1225-1274 рр.). Він поєднав християнську філософію, що базувалась на ідеях Платона та неоплатоніків, з раціоналістичною філософією Аристотеля. В естетиці розробляв вчення про форму (ідею) та сутність (матерію), визначаючи прекрасне як сукупність суб´єктивних та об´єктивних характеристик предмета. Ними виступають об´єктивні (пропорційність, духовність, повнота, досконалість) та суб´єктивні (духовна насолода, яку відчуває людина споглядаючи об´єкт) характеристики. Краса оцінюється не як символ божественного, а як природна краса, від споглядання якої людина отримує задоволення. Наголошував на ідеалізаторській функції мистецтва, коли митець робить прекрасне з потворного.