Історія новітньої зарубіжної літератури
4.3. Словник літературознавчих понять
Абсурд (від лат. безглуздий) — нісенітниця, безглуздя. Термінологічного статусу поняття набуло у словосполученні «література абсурду», яке використовувалося для умовної назви художніх творів, що змальовували життя у вигляді начебто хаотичного нагромадження випадковостей, безглуздих, на перший погляд, ситуацій. Підкреслений алогізм, ірраціональність у вчинках персонажів, мозаїчна композиція творів, гротеск і буфонада у засобах їх творення — характерні риси такого мистецтва.
Алегорія (від грец. — інакомовлення) — спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями, з характерними ознаками приховуваного.
Анахронізми — культурно-історичні, хронологічні та інші невідповідності в художньому творі, зумисне чи мимовільне привнесення у літературний текст невластивих певній добі застарілих поглядів, звичаїв, суджень, лексики. Антивоєнний роман — епічний твір, сповнений пафосного зображення війни та її згубного впливу на свідомість та почуття людини. Спільним для авторів цих романів стало світовідчуття, заперечення війни і мілітаризму.
Белетристика (від франц. — красне письменство) — у широкому значенні — твори художньої літератури взагалі, у вузькому — художня проза, для якої характерні гостросюжетність, інтрига, несподівані перипетії. Все частіше в сучасному літературознавстві цим терміном позначають легку, жваву доступну розповідь про якусь подію чи наукову проблему з метою її популяризації.
Бестселер — книга, що видається великим тиражем, враховуючи читацький попит чи комерційні інтереси, часто зумовлені модою.
Богема — назва середовища художньої інтелігенції, стиль життя якої різниться від загальноприйнятих норм невпорядкованістю, безпечністю.
Гротеск (від франц. — химерний, незвичайний) — вид художньої образності, для якого характерні: 1) фантастична основа, тяжіння до особливих, незвичайних, ексцентричних, спотворених форм; 2) поєднання в одному предметі або явищі несумісних, різко контрастних якостей, що веде до абсурду, робить неможливою логічну інтерпретацію гротескного образу; 3) заперечення усталених художніх і літературних норм; 4) стильова неоднорідність (поєднання мови поетичної з вульгарною, високого стилю з низьким).
Гуманізм — в етичному плані — моральний принцип, в основі якого лежить переконаність у безмежних можливостях людини та її здатності до удосконалення, ідея про право людини на щастя.
Інтелектуалізм — умовна назва стильової домінанти твору або літературної течії, пов’язаної з вагомою перевагою інтелектуально-раціональних елементів образного мислення митця над емоційно-чуттєвими. Виявляється у схильності персонажів, оповідача до розумових рефлексій, самоаналізу, у яких переважає абстрактне мислення; у схильності письменників до певних жанрів, у яких органічно виражаються ці якості персонажів і особливості змісту творів (притчі, медитації, філософські романи тощо).
Інтелектуальна проза — прозові твори, в яких виявляється схильність персонажів, оповідача, ліричного героя до розумового самоаналізу, до абстрактного мислення.
Інтелектуальний роман — епічний твір, який спрямовує читача на роздуми і формує погляди й переконання.
Інтерпретація — дослідницька діяльність, пов’язана з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору на різних його структурних рівнях через співвідношення з цілістю вищого порядку.
Інтертекстуальність — міжтекстові співвідношення літературних творів, побудова тексту з цитат інших текстів.
Інтрига — спосіб організації подій за допомогою складних, напружених перипетій, гострої боротьби мотивів, часто прихованих намірів.
Іронія (від грец. — глузування, удавання) — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення до предмета зображення. Іронія — це насмішка, замаскована зовнішньою благопристойною формою.
Казка — один із основних жанрів народної творчості, епічний, сюжетний художній твір усного походження. В основі казки — захоплююча розповідь про вигадані події та явища, які сприймаються і переживаються як реальні.
Колажність — різні фрагменти довільно об’єднаних образів, які залишаються незмінними, нетрансформованими у єдине ціле; кожен з них зберігає свою відокремленість.
Магічний реалізм — реалізм, у якому органічно поєднуються елементи реального та фантастичного, побутового та міфологічного, дійсного та уявного, таємничого.
Метафоричність — розкриття сутності одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.
Новела — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.
Оповідання — невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа.
Оповідь — зображення подій і вчинків персонажів через суб’єктивний виклад їх від першої особи.
Парабола (від грец. — порівняння, зіставлення, подоба) — повчальне інакомов- лення, близький до притчі жанровий різновид, у якому за стислою розповіддю про певну подію приховується кілька інших планів змісту.
Парадокс (від грец. — той, що суперечить здоровому глузду) — міркування, яке не належить до ряду істинних чи хибних.
Пацифізм — ідейний рух, учасники якого заперечували будь-яку війну, незалежно від її мети.
Постмодернізм — загальна назва новітніх тенденцій у мистецтві, що виникли після модернізму та авангардизму. Тяжіючи до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, постмодерністи постійно «перетрушують багаж» культури.
Притча — повчальна алегорична оповідь, у якій фабула підпорядкована моралізаторській частині твору.
Психологізм у літературі — це характеристика художнього твору, сукупність стилістичних прийомів та засобів, за допомогою яких письменник передає внутрішній світ своїх персонажів. Вчинки героїв оцінюються опосередковано, з допомогою підтексту, який виникає у свідомості читача через зіставлення окремих ситуацій, висловлювань персонажів тощо.
Реалізм (від лат. — речовий, дійсний) — один із ідейно-художніх напрямів у літературі й мистецтві ХІХ ст.
Ремінісценція (від лат. — згадка) — відчутний у літературному творі відгомін іншого літературного твору. Проявляється у подібності композиції, стилістики, фразеології.
Роман — велика форма епічного жанру літератури нового часу. Основні риси роману: зображення людини у складних формах життя, кілька сюжетних ліній, багато дійових осіб, великий обсяг.
Сарказм (від грец. — терзання) — їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті і гнівного презирства. Сарказм не має подвійного, часто прихованого дна. Йому притаманне поєднання гніву, ненависті з гіркою насмішкою.
Сатира — особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає у гострому осудливому осміянні негативного. У вузькому розумінні сатира — твір викривального характеру.
Символ — предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища, має філософську смислову наповненість, тому не тотожний знакові.
Стилізація — свідоме наслідування творчої манери певного письменника, зовнішніх формальних ознак його стилю, певного фольклорного чи літературного жанру чи напряму.
Стиль (від лат. — грифель для писання) — сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника.
Утопія (від грец. — «ні» і «місце») — твір, у якому розповідається про вигадку, нездійсненну мрію.
Фабула — один із невід’ємних чинників сюжету, його ядро, що визначає межі руху сюжету в часі і просторі; розповідь про події, змальовані у творах.
Фейлетон (від франц. — аркуш) — невеликий за обсягом жанр художньо- публіцистичної літератури злободенного характеру.
Феміністична критика (лат. femina — жінка) — одна з течій постструктуралізму, що виявилася в обґрунтуванні концепції «інакості» жінки, жіночого письма і була зосереджена на критиці «фалоцентризму». Мала на меті реконструюван- ня жіночої історико-літературної традиції та історіографії, перегляд патріархальних принципів та досвіду лесбіянства, актуалізацію природи жіночого тексту.
Філософська література — література, спрямована на філософське осмислення світу, людини.
Хроніка (від грец. — зв’язаний із часом) — літературний твір, у якому послідовно розкривається історія суспільних чи родинних подій за тривалий проміжок часу.
Цензура — контроль офіційної влади за змістом, випуском у світ і поширенням друкованої продукції з тим, щоб не допустити або обмежити розповсюдження ідей, інформації, що визначаються цією владою небажаними або шкідливими.
Центон — стилістичний прийом, який полягає у введенні до основного тексту певного автора фрагментів із творів інших авторів без посилання на них; твір, складений із запозичених у різних авторів рядків.