Філософія
Проблема оцінки техніки
Ця проблема, породжена потребами адекватного управління довгостроковими інвестиціями у складні та великозатратні технічні проекти, є надзвичайно гострою і актуальною. Йдеться про те, що ще до реалізації такого проекту необхідно усвідомлювати всі наслідки запланованої інновації. До чого призведе запровадження нової техніки? Як воно позначиться на економічній ситуації, на політичних обставинах? А щодо довкілля та здоров´я людей? А щодо відтворення населення? Безпеки країни? Відповідь слід мати ще до створення нової техніки, бо виправлення помилок на стадії проектування може коштувати набагато більше, ніж початкова вартість самого проекту.
Оцінка техніки й мала враховувати соціально значущі наслідки другого і третього порядку для масштабних технічних проектів. Але традиційні інженерні методи і критерії тут неспроможні. Техніка сама по собі ціннісно нейтральна і не може бути ні поганою, ні доброю. Наприклад, чим є «сам по собі» автомобіль: предметом гордості й престижу, який забезпечує людині вільне пересування, чи чотириколісним монстром, який вбиває людей та отруює атмосферу? Відповідь на це запитання не можна дати на основі жодного з методів, жодної з інженерних дисциплін, її не можна отримати апріорно й раціонально, бо вона цілком залежить від переліку базових цінностей, на яких ґрунтуватиметься.
Отже, якості й характеристики, які людська свідомість пов´язує з технічним об´єктом, більше залежать від свідомості, ніж від особливостей об´єкта. А тому вторинні наслідки технічної інновації визначаються не так якостями самого проекту, як ціннісними характеристиками. При цьому питання про ціннісну навантаженість «запланованої інновації» стає надзвичайно важливим. Для досліджень оцінки техніки необхідне не просто соціологічне чи методологічне, а філософське підґрунтя. На цьому — філософському — рівні проблема розроблялась американськими філософами В. Байєром, К. Парселом, Г. Портером, Г. Решером та іншими, які розглядали проблеми аксіології техніки, методів її оцінки, вдосконалення планування технічних інновацій тощо. Вони зазначали, що досконале, достовірне, теоретично обґрунтоване планування технічного прогресу було б рівнозначним спробі стилізації історичного процесу за певним зразком. Така спроба пов´язана з певними хибами, неприпустимими для демократичного суспільства.
Оскільки неможливо передбачити зміни ціннісних орієнтацій майбутніх поколінь, то неможливо й гарантувати, що навіть найкраще рішення, прийняте сьогодні, буде таким і для нащадків.
Однією з класичних філософських проблем, яку висуває філософія техніки, є питання про походження техніки та її взаємозв´язок з природою і суспільством. На філософському рівні воно означає спробу дослідження процесу формування нової техніки, тобто процесу науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Цей процес є аналогічним процесу дослідження в науці, може бути досліджений за допомогою гносеологічних методів. Але оскільки техніку неможливо звести до прикладного природознавства, існує принципова розбіжність між створенням нової техніки та процесом наукового пошуку. Так, автори нової наукової теорії мають на меті розкриття якнайзагальнішої закономірності. Щодо творців нової техніки, то цим вони майже не переймаються: їхня мета — розробка конкретного технічного рішення. І тому, на відміну від природознавства, техніка формується як знання «для даного випадку», що зумовлює істотні розбіжності у гностичних методах техніки і науки.
Природознавство, прагнучи сягнути об´єктивної, незалежної від волі природознавця картини світу, намагається мінімізувати неминучі викривлення, які додає до світобудови наявність самого дослідника. У техніці, де її ускладнення і вдосконалення є головним гностичним актом, ситуація протилежна: об´єкт дослідження постійно змінюється у процесі пізнання, будучи залежним як від цього процесу, так і від волі своїх творців. Наприклад, створюючи нову модель літака, її досліджують в аеродинамічній трубі, і залежно від результатів випробування конструкція може підлягати певним змінам. Але зміни можливі не тільки на основі цих випробувань — вони можуть бути й довільними.
Існує й інша точка зору, яка не визнає таких глибоких розбіжностей між природознавством і технікою. Серед дослідників-марксистів популярним є підхід, який передбачає не роз´єднання науки і техніки як окремих феноменів, а розгляд єдиного феномену сучасної науки і техніки. Такий підхід адекватний відомій марксистській тезі «про перетворення науки на безпосередню продуктивну силу суспільства». Дещо парадоксальним є підхід німецького філософа П. Яніха, який у своїй роботі «Фізика — природнича наука чи техніка?» стверджує, що діяльність фізики, яка ґрунтується на спогляданні, вимірюванні та експерименті, є технічною діяльністю, а сама фізика — різновидом техніки, що відображає поведінку конкретних артефактів. На думку Яніха, фізика як наука базується на застосуванні приладів, які за своєю суттю є технічними артефактами. Більше того, з точки зору фізики науковий результат стає ним тоді, коли від простого споглядання об´єктивних сутностей переходять до їх вимірювання. Але будь-яке вимірювання є засобом для виробництва штучних, тобто технічних, явищ. Фізичний експеримент Яніх розглядає як специфічно організований штучний об´єкт, оскільки для цього потрібно технічно реалізувати певні умови експерименту. Тому, на його думку, швидше природознавство слід вважати вторинним наслідком техніки, ніж техніку — застосуванням природничих наук.
У теперішній час ключовим є питання про взаємозв´язок техніки з природою та суспільством. Традиційні уявлення про парадигми технічного прогресу як безмежного шляху «поліпшення» ґрунтувалися на двох головних ідеях науки та філософії Нового часу: тезі про безмежність природних ресурсів планети; тезі про людину як «царя природи», покликаного панувати над нею. Обидві вони є хибними. Ресурси планети обмежені, ці межі очевидні, а отже, необмежене екстенсивне зростання є неможливим. Крім того, дедалі більшої популярності набуває розуміння місця людини в природі, яке ґрунтується на визнанні того, що людина — лише частинка природи і не може існувати поза нею. Цим пояснюється необхідність філософського усвідомлення феномену технічного прогресу, тобто зв´язків між технікою, природою і людиною.
Яким буде розвиток технічної цивілізації? Має вона це майбуття чи розпадеться, не витримавши власної ваги та знищивши біосферу планети? Як пов´язані між собою технічний і суспільний прогрес? І якщо, наприклад, технічний прогрес уповільниться або зупиниться, як це позначиться на соціальній картині, чи не призведе це до стагнації та регресу? Іншими словами, постає головне для цієї проблематики питання: що є визначальним для розвитку у парі «суспільство — техніка» і що є детермінантою прогресу? Однозначної відповіді на ці питання не існує. Серед різних точок зору в філософії техніки виокремлюють передусім моделі детермінізму в соціальному й технологічному розвитку людського суспільства, поділяють на дві великі групи: моделі «технологічного» і моделі «ціннісного» детермінізму.
Різноманітні форми технологічного детермінізму набули значної популярності передусім у марксистській концепції. К. Маркс започаткував таке розуміння історичного процесу, в якому визначальним є рівень розвитку продуктивних сил (стан техніки суспільства), що зумовлює рівень виробничих відносин (соціальну картину суспільства). Відтак запроваджується поняття «спосіб виробництва», який визначає «формацію». Таких формацій п´ять: первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична та у перспективі — соціалістична й комуністична як вінець усієї історії. Специфічним тут є розуміння технічного процесу як незалежного не лише від індивіда, а й від суспільства загалом. Саме перебігом цього процесу визначаються всі соціокультурні зміни, що відбуваються в суспільстві. Дії людей розглядаються як цілком вільні, а не спонтанні. Вони обмежені переліком засобів, який пропонує їм існуюча в певному суспільстві технологія. І напевно, в цьому прихильники технологічного детермінізму, до яких Ф. Рапп відносить таких відомих філософів, як Ж. Еллюль, Г. Маклюен, А. Хабермас, Г. Маркузе, Т. Адорно, мають рацію.
Прихильники моделі ціннісного детермінізму слушно зазначають, що розвиток техніки не є процесом, який підпорядковується необхідності законів фізичного світу. Техніка розвивається на основі свідомої діяльності людей і завдяки цій діяльності. Діяльність людини детермінується аксіологічно. Отже, розвиток техніки визначається вільним вибором цінностей стосовно світу технічної дії. Такий вибір можна тлумачити як граничний моральний акт, що не зводиться до зовнішніх обставин. Істотними труднощами в цій моделі технологічного розвитку є те, що магістральні напрями розвитку сучасної техніки не залежать від соціальних, політичних систем, а також від панівних у суспільстві релігій з їх розвинутими ціннісними системами. Отже, модель ціннісного детермінізму має таке ж обмежене застосування, як і модель технологічного детермінізму.
Поряд з проблемою розуміння чинників технічного та історичного прогресу ще нагальнішою є необхідність вироблення ідеалів розвитку людини. Ця проблема — побудови адекватних моделей розвитку — є нормативною і підносить філософію техніки на соціопрогностичний рівень. І хоча точне планування технічного прогресу рівнозначне спробам моделювання прогресу історичного, однак потреба у виробленні нових ідеалів є надзвичайно актуальною.
Існує декілька груп різноманітних нормативних моделей розвитку техніки. Традиційна «модель НТР» ґрунтується на принципах технологічного детермінізму, популярна у світі. Оптимістична за своєю суттю, вона виходить з необмежених сподівань щодо можливостей людського розуму. Технологічний прогрес у межах її сприймається як найвище благо та основа всіх позитивних соціальних змін. Згідно з нею швидкість технічного прогресу останнім часом зростає у зв´язку з розвитком науки (це і є НТР) і такий стан збережеться в майбутньому.
Альтернативні думки, пов´язані з обмеженістю природних ресурсів і можливостей адаптації довкілля, в цій моделі відкидаються. Першим аргументом тут є твердження, що людський розум, безперечно, буде спроможний в історичній перспективі підшукати замінники всіх невідновлюваних ресурсів. Другий аргумент, що відкидає тезу про обмежену здатність природи впоратись із зростаючим техногенним тиском, ґрунтується на вірі в могутність розуму наших нащадків і на висновку, що людство ще з часів виникнення осідлого землеробства живе практично не в дикому природному середовищі, а в умовах організованих, технологізованих ландшафтів (найпростіший приклад — засіяне житом поле). Отже, техніка, спрямована на організацію дикої природи, зможе перетворити її на цілком адекватне середовище для існування людини. Логіка такого підходу очевидна: якщо зникнуть річки — будуть створені штучні озера.
Однією з домінуючих і найвпливовіших на Заході є загальна модель, що ґрунтується на тезі про розумність, корисність, безпечність можливих технічних проектів. Ця модель зумовлена нагальною проблемою сучасної техніки, пов´язаною з активністю людства щодо реалізації масштабних і довгострокових технічних проектів і водночас — незнанням наслідків, до яких призведе така реалізація. В межах цієї моделі головну увагу зосереджено на розробці методів оцінки техніки. На думку її прихильників, технічний прогрес є неминучим, проте менеджер, який приймає рішення про технічну інновацію, має бути компетентним.
Модель обмеження узагальнює підходи, засновані на необхідності обмеження людських потреб або масштабів технічних проектів. Вона досліджує критичні межі, за якими вдосконалення техніки заподіює більше шкоди, ніж приносить користі. Моделі обмеження людських потреб пропонуються країнам, що розвиваються, з огляду на обмеженість їхнього достатку та високі темпи зростання населення. Згідно з моделями другого типу, ті самі людські потреби можна задовольнити за допомогою найрізноманітнішої техніки. Тому слід уважно дослідити її і застосовувати ті види, від яких буде найменше шкоди. Так, сучасний рекорд швидкості для автомобілів наблизився до швидкості звуку, але більшість машин споживчого класу має граничну швидкість нижчу за 180—200 кілометрів за годину, оскільки за цією межею різко зростає небезпека їх експлуатації.
Сучасні «зелені» максимізували цю модель розвитку техніки. Взявши за основу економічні міркування, вони стверджують, що людство має відмовитися від своїх переваг у взаємодії з природою і жити простим життям пращурів. Ця модель є не досить привабливою і для самих захисників довкілля.