Дитяча психологія

2. Розвиток самосвідомості в ранньому дитинстві

Найважливішим надбанням раннього віку в розвитку особистості є зародження власне самосвідомості, а саме того її рівня, коли дитина усвідомлює себе діячем - суб´єктом. Однаково важливими умовами для цього виступає, по-перше, зосередженість всіх психічних функцій дитини на предметних діях, на освоєнні предметного світу; подруге, ситуативно-ділова форма спілкування з дорослим, що передбачає його участь в оволодінні дитиною предметною діяльністю.

У малюка складається предметне ставлення до дійсності. Предметна дія відзначається тим, що малюк діє з предметами відповідно до їх призначення, функції, людського способу використання предметів для задоволення своїх потреб. Пізнання дитиною цієї сфери дійсності призводить до чіткішого диференціювання складових своєї діяльності: відокремлення своєї активності від предмету, на який вона спрямовується. Предметна діяльність набуває гнучкості, ознак взаємозамінності компонентів, узагальненості: досвід виконання дій з ложкою переноситься на низку інших предметів: олівець, паличку, лінійку тощо. Подібних переносів зазнають не тільки знаряддя дій, але й їх об´єкти: дитина помічає, що пеленати можна не тільки ляльку, але й ведмедика, зайчика і навіть пірамідку.

Важливою умовою зародження самосвідомості є мовлення - спочатку зовнішнє, а потім внутрішнє, що виступає у дорослого провідним засобом саморегуляції особистості. Розуміння й виконання інструкцій дорослого переростає згодом у здатність дитини дошкільного віку будувати свою поведінку на основі самоінструкцій. Особливу роль відіграє засвоєння дитиною власного імені та особових займенників. Немовля рано починає розрізняти своє і чуже ім´я, з шести місяців по-різному реагує на їх звучання. В ранньому дитинстві ім´я для дитини є показником її індивідуальності, що відрізняє її від іншої людини, вона часто вживає його замість займенника «я». В той же час ім´я виступає засобом ідентифікації з іншими людьми, підкреслюючи приналежність малюка до статі, сім´ї, національності (В. С. Мухіна). Приблизно у півтора-два з половиною роки дитина називає себе своїм власним іменем - так, як до неї звертаються оточуючі, а наприкінці третього року з´являються особові займенники, насамперед «я» і «ти».

На початку 2 р. діти, користуючись дзеркалом, розглядають гу-дзики, кишеньки на своєму одязі, з цікавістю спостерігають за змінами віддзеркалення. Різноманітнішими стають ігри перед дзеркалом: діти підстрибують перед дзеркалом, весело при цьому сміючись, із задоволенням змінюють свій зовнішній вигляд: одягають хусточку, причісуються та ін.

Дорослий у спілкуванні з дитиною виконує роль співпрацівника, партнера, всіляко підтримуючи та направляючи зусилля малюка на забезпечення успішних предметних дій. Разом з тим, дорослий для дитини - носій зразків дій, джерело для розширення їх арсеналу.

Через призму своєї предметної діяльності малюк сприймає себе і оточуючих. Максимуму виразності досягає залежність емоційного комфорту малюка від того, наскільки успішно відбувається його діяльність. Гостре невдоволення викликають невдачі, особливо коли вони не виправдовують очікувань дорослих. Через успішну дію дитина прагне отримати від дорослого схвалення і заохочення, викликати його захоплення, а на їх основі заслужити повагу дорослого. Депривація (блокування) цих потреб залежить, насамперед, від предметної умілості дитини. Малюк починає пов´язувати результат діяльності із процесом її виконання, розуміючи, що дії, які призводять до змін у предметах, виконує саме він. На основі описаних переживань дитини зростає її увага до оцінок дорослих, в яких вона тільки починає вирізняти загальну особистісну оцінку («ти хороший») і оцінку за результатом діяльності («ти добре водиш машину, складаєш пірамідку»). Оцінки дорослих виступають однією з умов формування самооцінки в майбутньому.

Поступово дитина все краще виконує самостійно досить широкий спектр предметних дій. Дитина досягає того рівня у розвитку самосвідомості, який С. Л. Рубінштейн вважав реальною самостійністю, реальним виокремленням з оточення [129, с. 636]. Т. С. Гуськова називає цю стадію справжньою самостійністю, показником якої є «особистісні бажання» малюка. Дитина здатна ставити соціально схвальну мету, виступаючи самостійною там, де ще вчора не обходилась без підтримки дорослого. Поступово посилюються мотиви «бути як дорослий»: малюк наполегливо хоче їсти самостійно, прагнучи самому діяти ложкою. При цьому він ніби піднімає планку у своєму розвитку, ставлячи перед собою нову задачу «виконати самостійно». Відповідно такі спроби малюка заслуговують підтримки дорослого, який допомагає дитині втримати мету, виконати дію, контролює і оцінює її діяльність. Завдяки співпраці з дорослим дитина оволодіває різними елементами цілісної структури діяльності: постановкою мети і задач, співвіднесенням результату з бажаним.

Прагнення дитини до самостійності стає окремим мотивом, переплітаючись із мотивом «бути великим, дорослим». Неодноразове виконання дії разом з дорослим та прагнення до відособлення породжують мотив «Я сам». Виникає усвідомлення своєї особистості як діяча: «Я їстиму. Я гратимусь».

Спілкування з дорослим, що залишається ще ситуативно-діловим, починає відставати від нових запитів дитини, в якої прагнення до співпраці починає поєднуватись з тенденцією до відособлення. У системі відносин з дорослим виникають бар´єри виявам самостійності дитини, що викликають неслухняність, характерну для перехідного періоду в розвитку особистості — кризи трьох років. Її ознаки описав Л. С. Виготський:

негативізм - демонстративна відмова виконати дію, адресована конкретному дорослому;
впертість - наполягання дитини на своєму, щоб досягти поваги з боку дорослого;
неслухняність - орієнтація дитини на порушення встановлених для неї норм виховання, усталеного способу життя;
свавілля, або норовливість, полягає в тенденції дитини до самостійності, коли вона все хоче зробити сама;
протест - бунт, коли все в поведінці дитини починає носити протестуючий характер;
симптом знецінення дорослого, його дискредитація;
прагнення до деспотизму - бажання виявляти деспотичну владу щодо оточуючих;
ревнощі до молодших і старших, якщо в сім´ї ще є діти;
реакції невротичного або психопатичного характеру (страхи, порушення мовлення, порушення сну, енурез).

ВИСНОВКИ про особливості розвитку самосвідомості в ранньому віці:

- відбувається зародження власне самосвідомості, а саме того її рівня, коли дитина усвідомлює себе діячем - суб´єктом;

- умовою розвитку самосвідомості є ускладнення предметної діяльності дитини, яка починає відокремлювати окремі її елементи (мету, результат, процес, виконавця);

- набуття досвіду спільного з дорослим виконання предметної діяльності призводить до появи прагнення дитини до відособлення і самостійності;

- поява власне самосвідомості невіддільна від мовлення дитини, в якому з´являється займенник «Я»;

- форма спілкування з дорослим наприкінці раннього віку відстає від розвитку самосвідомості малюка, зумовлюючи появу кризи трьох років.