Дитяча психологія

1. Розвиток передумов самосвідомості у немовлячому віці

Самосвідомість - один із проявів свідомості як відокремлення себе («Я») від об´єктивного світу («не Я»); усвідомлення, оцінка людиною себе, свого місця у світі, своїх інтересів, знань, переживань, поведінки тощо. Самосвідомість має ієрархічно побудовану структуру від елементарного самопочуття до самопізнання і найвищого рівня - саvоставлення, що виявляються у самоконтролі та саморегуляції своєї поведінки (Платонов К. К.) [106, с. 126].

На думку С. Л. Рубінштейна, особистість не зводиться до свідомості та самосвідомості, але й неможлива без них [129, с. 636]. Самосвідомість особистості включає почуття самототожності, особлива психологічна конструкція - «Я», самооцінку та рівень домагань. Почуття самототожності забезпечує цілісність особистості, протистоїть її роздвоєнню. Суб´єктивно для індивіда особистість виступає як його «Я». Сукупність психічних явищ, що віддзеркалюють для особистості її «Я», отримали у психології назву «Я-концепції», що містить наступні компоненти:

когнітивні - образ «Я», уявлення про власні якості, здібності, можливості;
емоційні - самоставлення, самоповага, самолюбство;
оцінно-вольові - самооцінка, саморегуляція.

Загальну схему розвитку самосвідомості С. Л. Рубінштейн представляє наступним чином.

По-перше, самосвідомість виникає у ході розвитку свідомості особистості, по мірі того, як вона стає самостійним суб´єктом.

По-друге, самосвідомість розвивається завдяки ускладненню діяльності та взаємовідносин індивіда з оточуючими.

Основними етапами онтогенезу самосвідомості є наступні:

- оволодіння власним тілом, виникнення довільних рухів у процесі виконання предметних дій - немовля;

- здатність до самостійного пересування, ходьба, мовлення зумовлюють зародження самосвідомості, нову систему відносин з оточуючими - дошкільник;

- здатність самостійно ставити цілі, задачі, визначати напрям своєї діяльності, усвідомлення себе як особистості - підліток

[129, с. 636-638].

Положення теорії розвитку самосвідомості С. Л. Рубінштейна конкретизуються у численних психологічних дослідженнях дитячої психології (М. Й. Боришевський, Л. Г. Подоляк, С. П. Тищенко, П. Р. Чамата, І. І. Чеснокова та ін.).

З перших днів життя дитина включається у світ соціальних взаємовідносин. Ставлення дорослих до дитини одразу після її народження будується як особистісний процес, цим самим дорослі викликають до життя ті властивості малюка, що закладають основи особистості.

Провідне значення для розвитку особистості має не просто спілкування дитини з іншими людьми, а спілкування особливої якості. Як зазначають відомі дослідники спілкування новонароджених Н. Н. Авдєєва та С. Ю. Мещерякова, для повноцінного розвитку особистості недостатнім є навіть найкращий догляд за нею, їй необхідна постійна інформація із зовнішнього світу, але ще - ставлення до неї, як до особистості, що випереджує появу самої дитячої особистості [1, с. 17]. Дорослий з перших днів виявляє своє ставлення до малюка, оцінюючи його. У будь-якій оцінці головною для дитини є доброзичлива увага. Вона не розуміє звернених до неї слів, не виділяє змісту оцінки, але чутлива до емоційного ставлення дорослих. Ця чутливість яскраво виражена вже до 3 місяців. Таким чином, дорослий виділяє малюка з навколишнього світу як щось особливо цінне, важливе, значуще для нього. Дорослий враховує мотиви, бажання дитини, стає їх виконавцем. З цього зароджується потреба особистості впливати на інших. «Коли дитину годують, щойно в неї виникає голод, вона отримує більше, ніж їжу, - в неї зароджується почуття впевненості, що на її потреби хтось відповість, вона відчуває, що може довіряти своєму світові» [5, с. 12].

У такій атмосфері, коли малюк переживає свою значущість для близьких, у нього виникає позитивне самовідчуття, що стає джерелом його активності, породжує зацікавлене ставлення щодо оточуючого. У ході активності дитини в неї поступово формується позитивне ставлення до дорослих: приблизно в місяць виникає посмішка (перша соціальна емоція), після цього зростає інтерес до людей і предметів. У 3 місяці можна говорити про те, що у малюка склалося передособистісне утворення - «комплекс пожвавлення» (Н. Л. Фігурін, М. П. Денисова), в основі якого - комунікативна потреба.

З 6-ти місяців настають важливі зміни у характеристиках спілкування між дитиною й дорослим: воно все більше опосередковується спільними предметними діями. М. І. Лісіна дослідила, що при невідповідності змісту спілкування зростаючій комунікативній потребі у дитини виникає невдоволення, вередування, зниження активності. Дитина чітко сприймає результати своїх дій, виконаних при участі дорослого. Вона розгублюється, плаче, жбурляє іграшки при невдачах. Успіх викликає емоційне піднесення, задоволення, впевненість, бажання продовжувати дії.

З накопиченням досвіду спілкування дитина починає диференціювати оточуючих дорослих. В неї виникають різні емоційні реакції при спілкуванні з різними людьми. Якщо трьохмісячний малюк приблизно однаково реагує на будь-якого дорослого, посміхаючись і радіючи, то в тепер він чітко розділяє рідних, знайомих і чужих людей. Спілкуючись із близькими, дитина активна, ініціативна, її переживання дуже яскраві. До знайомих людей дитина виявляє цікавість, але більш стримана у вираженні емоцій. Після восьми місяців дитина виразно боїться незнайомців, не приймає їх догляду при відсутності близьких, переживає страх і невпевненість, уникає контакту. Водночас у присутності батьків ставлення дитини до оточуючих змінюється на інтерес, вона підтримує контакт з незнайомцями (М. І. Лісіна).

У кінці першого року життя дитячий образ дорослого починає включати суб´єктні властивості (якості діяча). Малюк ніби наперед орієнтується на дії з дорослим, враховуючи попередній досвід спілкування з ним. Наприклад, бабусі онук приносить і вкладає у руки машинку, гра з якою йому так сподобалась. А вже мамі несе порожню пляшечку, бо мама завжди наповнює її.

Диференційоване (вибіркове) ставлення малюка до різних осіб виникає на основі досить стійких образів дорослих, сформованих завдяки попередньому досвіду спілкування з ними. Разом із диференціацією оточуючих у дитини виникають перші прояви свого відособлення від них: вона вимагає поваги до своїх бажань, вподобань, проявляючи впертість, незгоду, неслухняність. Зростає радість внаслідок успішних і засмучення внаслідок невдалих дій, що є ознаками зародження особистості на основі усвідомлення себе як діяча.

Цікаві дослідження, які розкривають закономірності розвитку образу «Я», проведено щодо сприймання дитиною свого віддзеркалення. Спочатку віддзеркалення сприймається як будь-який інший цікавий об´єкт: немовля довго дивиться на нього, потім обстежує руками, обводить контур обличчя, торкається до дзеркала рукою. Починаючи з півроку дитина починає вловлювати зв´язок між відображенням та оточенням: здійснюють різні рухи, спостерігаючи зміни в образі. До кінця року виникають своєрідні ігри із дзеркалом: діти гримасують, кривляються, оглядають своє віддзеркалення з різних боків, повертаючи голову, розміщуючи дзеркало у різних позиціях. Деякі дії малюка спрямовуються на корекцію свого зовнішнього вигляду. Так, у 10 місяців малюк, якому на голову наділи пов´язку і піднесли до дзеркала, виявив подив, а потім точним рухом стягнув її.

ВИСНОВКИ про особливості розвитку елементів самосвідомості в немовлячому віці:

- самосвідомість виникає у ході розвитку свідомості особистості, по мірі того як вона стає самостійним суб´єктом;

- перші прояви самосвідомості малюка до 6 місяців полягають у появі самовідчуття позитивної та негативної модальності;

- найважливішою умовою позитивного самовідчуття дитини виступає ставлення до неї дорослого, як до особистості;

- після 6-ти місяців відбуваються зміни у спілкуванні, що під-готовлюють малюка раннього віку до усвідомлення себе як діяча;

- спілкування малюка з дорослим опосередковується їх спільними предметними діями;

- у малюка виникає емоційна оцінка результатів своїх дій;

- образ дорослого починає включати суб´єктні властивості (якості діяча);

- виникають перші прояви відособлення малюка від дорослих (впертість, незгода, неслухняність).