Порівняльне літературознавство
4.13. Світове відлуння Григорія Кочура
В історії української і світової культури XX століття Григорієві Кочуру (1908-1994) належить унікальне місце. Його доробок перекладача охоплює обшири чотирьох континентів, двадцяти шести сторіч і двадцяти шести мов - і з усіх цих мов Г. Кочур перекладав без підрядника
Народився майбутній перекладач на Чернігівщині у хліборобській родині. Вступив у Київський інститут народної освіти (так тоді називали Київський університет). Перші його переклади високо оцінив М. Зеров, з яким, як і з іншими неокласиками, Кочур подружився. 1945 р. був засланий на шахти Інти, але й там продовжував перекладати, вивчав з допомогою товаришів по ув´язненню нові мови, наприклад латиську й грузинську. В 1950-х роках Кочур був реабілітований, оселився в Ірпені, інтенсивно працював як практик і теоретик перекладу, разом з М. Рильським та М. Лукашем здійснив неперевершене видання поезій П. Верлена. Він упорядкував репрезентативні антології словацької і чеської поезії, переклав грецьких і римських класиків, Петрарку, «Гамлета», Ґете і Норвіда...
За спостереженнями М. Новикової, Кочур понад усе боявся «переяскравити» свої переклади, підмінити відтворення оригіналу його вільним перебїіівом; «перевдягти» автора в декоративне «українське вбрання» в період несамовитої «боротьби» проти «засмічення української мови архаїзмами, діалектизмами, просторіччям» він потрапив під удар офіціозу через те, що та українська мова і в такому обсязі, в такій якості, розвиненості, витонченості, якою володів Кочур, сама по собі кинула виклик і чиновницькому «канцеляритові», і «суржикові».
1970 р. Г. Кочур був виключений зі Спілки письменників України за протест проти репресій. Його переклади офіціозна критика засудила за їхню досконалість, за доведену до класичної чистоти і прозорості мову, за руйнування, мовляв, зв´язків з мовою російською:
... в мові художньої літератури почала було задавати тон група перекладачів на чолі з тандемом - Кочур - Лукаш. Під приводом збагачення мови творів були розворушені «словникові холодини» і робилися спроби витравити з літератури живу мову, особливо в тій частині, де вона природно й закономірно споріднена з російською.
1988 р. митця відновлено у Спілці. Григорій Кочур нагороджений перекладацькою премією імені М. Рильського.