• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Порівняльне літературознавство

4.12. Захід і Схід Василя Мисика

Якщо в галузі художнього перекладу з поезії європейських літератур доробок Василя Мисика (1907-1983) можна порівнювати з тим, що зробили такі поети й перекладачі, як Максим Рильський, то щодо засвоєння українською мовою поезії Сходу він не має аналогів після Агатанґела Кримського. Серед багатьох імен точки його тяжіння: Джон Кітс, Роберт Берне, Ґете, Беранже, Волт Вітмен, Омар Хайям, Абуль Касим Фірдоусі, Гафіз, Рудакі...

Життєва і творча доля багато в чому схожа з долею його творчих побратимів Миколи Лукаша й особливо Григорія Кочура. Народився Василь Олександрович Мисик 24 липня 1907 р. в с. Новопавлівці тепер Межівського району на Дніпропетровщині в сім´ї священика. У поемі «Хата» перед читачем постає «біла, в житньому брилі» батьківська хата - у низькому видолинку, постає з одвічними атрибутами сільської української оселі - росами під вікнами, гарбузами, побронзовілими на літньому сонці, стежкою, що виводить на широку дорогу в білий світ, казкою явора, звідки починається поезія.

Закінчив Харківський технікум сходознавства (таджицький відділ), навчався в Харківському університеті. Працював коректором у друкарні, а згодом бібліотекарем у Будинку літератури ім. В. Блакитного. Ще в семирічній школі в нього пробудився поетичний талант і виявилися здібності до іноземних мов; він самотужки опанував німецьку та французьку мови, до яких згодом додалися англійська та перська в таджицькому варіанті. Мисикові пощастило: його шкільним учителем української мови й літератури був Аркадій Казка, друг Павла Тичини. Він надіслав вірші школяра до Харкова П. Тичині, і кілька з них були опубліковані на сторінках журналу «Червоний шлях», а незабаром одна за одною виходять збірки «Трави» (1927), «Блакитний міст» (1929), «Чотири вітри» (1930) та ін„ а також книги нарисів про Середню Азію. Молодого поета помітила критика, зокрема його підтримав М. Зеров.

Паралельно з оригінальною творчістю розгортається й перекладацька діяльність В. Мисика. Його переклади віршів А. Пушкіна «Біси», «Зимовий вечір» та «Жив на світі лицар бідний» надруковані в збірнику вибраних творів російського поета 1927 р. У цей час він захоплюється поезією Роберта Бернса і в 1932 р. видає збірку його творів у своєму перекладі.

Але творча праця В. Мисика була раптово перервана. Вночі 4 листопада 1934 р. поет був заарештований - замість Василя Минка, якого на той час не виявилося вдома. Його звинуватили у належності до терористичної групи і попри відсутність доказів і відмову визнати себе винним засудили до п´яти років виправно-трудових таборів, які він відбув на Соловках. Після відбуття незаслуженого покарання поет повернувся в рідне село. У роки Другої світової війни воював на фронті, де потрапив у полон і втік з нього. Все це ускладнило творче життя В. Мисика, і тільки 1956 р. з нього були зняті звинувачення і він дістав можливість творчо працювати. Поряд зі збірками оригінальної поезії «Борозни» (1962), «Верховіття» (1963), «Чернетки» (1966), «Берег» (1972) окремими книжками виходять його переклади творів Рудакі, Омара Хайяма, Дж. Кітса, Гафіза, Фірдоусі.

У Василя Мисика оригінальна творчість і перекладна практика тісно переплетені. Поет часто звертається до східного фольклору, який добре знає. Міра творчого переосмислення фольклорних мотивів може бути різною - від переспіву легенди чи казки (як, приміром, памірська легенда «Гора») до власного потрактування образів східної мудрості («Завойовник», «Індійська казка», «Ліхтарик»), Водночас у творчості поета помітні сліди впливу західної поезії - то у формі образних ремінісценцій і алюзій («Возовиця», «Робін Гуд», «На Одері», «Товстуни»), то в основі поетичного задуму (поезія «Колос» виразно перегукується з поезією Р. Бернса «Джон-ячмінь»),

Закоханий у культуру Сходу поет не протиставляє їх культурі Заходу. Постійно озаглавлюючи свої перекладні розділи у книгах «Захід і Схід», він наче полемізує з кіплінґівською формулою, що «Захід є Захід, а Схід є Схід, і вони ніколи не зустрінуться». У творчості В. Мисика східні й західні мотиви постають в органічному переплетінні на всіх рівнях мистецької структури - від мотивів та образів до поетичних форм. Цікаво, що оригінальні поезії Мисика «Рудакі» та «Хайям» написані не у формі перської поезії (наприклад, газелі), а європейського сонета, що створює додатковий художній ефект.

У підході до інтерпретації східної поезії В. Мисикові довелося багато питань вирішувати самостійно, зокрема щодо передачі поетичних форм, «східної» образності, римування тощо. Щоправда, у нього був прямий попередник - сходознавець-енциклопедист і поет та перекладач Ага- танґел Кримський, з ознайомлення зі збіркою якого «Пальмове гілля» й почалося захоплення молодого поета східною поезією. Однак характерно, що хоча А. Кримський був піонером українського орієнталізму і здійснив багато перекладів, він не зберігав особливостей поетичних форм східної поезії, переводячи їх у річище традиційного європейського катрена, а перша газель українською мовою належить, мабуть, І. Франкові («Чом так зір мій до тебе, о пані, летить?»).

Коли читаєш один із шедеврів Рудакі «Знову вітер од Мульяну повертає...» у перекладі В. Мисика:

Знову вітер од Мульяну повертає,

В душу думка про кохану повертає.

Під ногами в мене рінь свою Аму

У доріжку шовкоткану повертає,

віриш, що вони могли повернути додому володаря, котрий покинув рідний край для завоювання чужих земель, як повернувся на рідну землю половецький хан, понюхавши євшан-зілля, тобто степовий полин.

Імена шахів і ханів поглинула історія, а образи вітру та євшан-зілля стали символами притягальної сили рідної землі.