Дитяча психологія

Дитяча психологія у дорадянській Росії відіграла позитивну роль у процесі її подальшого становлення. Проте зміна державної ідеології спрямувала розвиток дитячої психології у нове русло. I-й з´їзд з психоневрології, який відбувся 1923 р., поставив завдання розробки психології на основі марксизму.

Вибудовуючи марксистські основи вікової психології, один з провідних радянських психологів першої чверті XX ст. Лев Семенович Виготський (1896 —1934 рр.) розробив культурно-історичну концепцію розвитку вищих психічних функцій. Згідно цієї концепції, розвиток дитини здійснюється через інтеріоризацію способів дій, існуючих у її найближчому оточенні. Вважаючи помилковим погляд про те, що зріла особа представлена вже в матеріальній структурі людського організму в зародковому стані, а в колективі вона знаходить свою реалізацію, Виготський стверджує, що вищі психічні функції (мовлення, теоретичне мислення, довільна увага, словесно-логічна пам´ять, уява, воля) ніяк не представлені в матеріальній структурі організму, а є результатом розвитку органічно представлених нижчих психічних структур людини в умовах суспільства: «процес культурного розвитку треба розуміти як зміну основної початкової структури і виникнення на її основі нових структур, що характеризуються новим співвідношенням частин» [29, с. 115].

Вищі психічні функції виникають у процесі навчання і виховання в людському суспільстві й відсутні в тваринному світі. Всі ці психічні функції забезпечують здійснення свідомої людської діяльності.

Розвиток людини відбувається в процесі засвоєння засобів діяльності (зовнішніх і внутрішніх) шляхом навчання. Тому навчання має центральне місце в житті людини, визначаючи її психічний розвиток.

Важливими поняттями культурно-історичної концепції розвитку за Л. С. Виготським — є рівень актуального розвитку та зона найближчого розвитку.

Рівень актуального розвитку — це ті способи діяльності, якими дитина володіє самостійно, без допомоги дорослого (самостійно читає, пише, розв´язує задачі, відповідає на тестові запитання).

Зона найближчого розвитку — це ті способи діяльності, якими дитина не володіє самостійно, але може їх виконати при допомозі дорослого. Розвиваюче навчання повинно орієнтуватися на зону найближчого розвитку.

Ідеї Л. С. Виготського знайшли продовження в працях його численних послідовників (Л. І. Божович, П. Я. Гальперіна, В. В. Давидова, Г. С. Костюка, О. М. Леонтьєва, С. Д. Максименка, Д. Б. Ельконіна та ін.).

Сергій Леонідович Рубінштейн (1889—1960 рр.) став родоначальником ще однієї наукової школи психології. Вчений зосередив свої зусилля на розробці методології психологічної науки, зокрема важливого для вікової та педагогічної психології принципу єдності свідомості й діяльності. Діяльність зумовлює формування психіки, яка, у свою чергу, є умовою виконання діяльності.

Олексій Миколайович Леонтьєв (1903—1979 рр.) здійснив ґрунтовний внесок у різноманітні галузі психології. Були здійснені дослідження розвитку психіки як в онтогенезі (розробка теорії провідної діяльності, дослідження процесу формування психіки в провідній діяльності), так і у філогенезі (фундаментальна праця «Проблеми розвитку психіки» [76]).

Лідія Іллівна Божович (1908—1981 рр.) присвятила основні дослідження розкриттю процесу формування особистості [14]. Було зроблено важливі висновки про те, що формування особистості відбувається не автоматично, а шляхом змін її внутрішнього світу. Внутрішня позиція особистості опосередковує всі виховні впливи.

Петро Якович Гальперін (1902—1988 рр.) та Ніна Федорівна Тализіна (нар. 1923 р.) розробили теорію поетапного формування розумових дій.

Данило Борисович Ельконін (1904—1984 рр.) досліджував проблеми ігрової діяльності [165], вікової періодизації психічного розвитку [164].

Василь Васильович Давидов (1930—1998 рр.) розробив теорію розвивального навчання, яку втілював у практику [37].

Дослідження в галузі вікової та педагогічної психології, проведені радянськими вченими, створили основу сучасного розвитку цих наукових галузей в Україні.

ВИСНОВКИ про дитячу психологію у Радянському Союзі:

— розвиток дитячої психології на основі ідеології марксизму-ленінізму розпочався розробкою Л. С. Виготським культурно-історичної концепції розвитку вищих психічних функцій;

— за Л. С. Виготським, навчання посідає центральне місце в житті людини, визначаючи її психічний розвиток.

— ідеї Л. С. Виготського знайшли продовження в працях радянських психологів Л. І. Божович, П. Я. Гальперіна, В. В. Давидова, Г. С. Костюка, О. М. Леонтьєва, С. Д. Максименка, Д. Б. Ельконіна та ін.