Філософія освіти
3. Світоглядні засади особистості - основа педагогічної діяльності
3. Цінність будь-якого фрагмента буття світу визначається його значущістю для суб´єкта та суспільства і лише в такому, суб´єктивному форматі вона існує. Індивідуальна система ціннісних орієнтацій утворює основу внутрішньої людини, її "Я", світогляд. Основа створюється і закріплюється усім життєвим досвідом людини, всією сукупністю її переживань, які проростають у її взаємодії із зовнішнім світом. Ця система забезпечує стійкість особистості, спадкоємність поведінки, визначає спрямованість потреб і інтересів. Цілісність, стійкість системи цінностей забезпечує повноцінне явище психіки в псипросторі, стійкість до стресів, цілеспрямованість діяльності.
Цінності виконують функцію перспективних стратегічних життєвих цілей і є головним мотивом життєдіяльності. Цінності визначають етичні засади та принципи поведінки, тому будь-яке суспільство зацікавлене в тому, щоб люди дотримувалися актуальних для теперішнього часу правил поведінки. От чому з перших кроків в онтогенезі психіка дитини потрапляє під цілеспрямовану дію виховного процесу. Метод виховання, прийнятий в даному суспільстві, визначається системою цінностей, що у свою чергу запанувала в нім.
Робота у сфері освіти і особливо безпосередня педагогічна діяльність тісно пов´язані зі світоглядними засадами людини, навіть якщо це не усвідомлюється нею і не виражається явно. Педагогічний процес більшою мірою встановлює ціннісні орієнтації людини, тому дуже важливо в навчально-виховному процесі керуватися таким світоглядним принципом, який орієнтує людей на творчу самореалізацію, усвідомлення власної планетарно-космічної суті.
Сенс і цінності системи освіти лежать за межами будь-якої конкретної педагогічної або психологічної дисципліни, що вивчається педагогом в процесі професійної підготовки. Становище вчителя по відношенню до учнів таке, що в повсякденній діяльності проявляються і співіснують дві групи цінностей: з одного боку, цінності, що складають основу внутрішнього "Я" самого педагога, а з іншого боку, цінності, що складають основу системи утворення. Ці дві групи цінностей можуть перебувати в гармонії, але можуть і жорстоко конфліктувати. Від гармонійності або деструктивності їх співіснування залежить актуальність цінностей, закладених в основу внутрішнього світу учнів, особливості формування у підростаючого покоління світогляду.
Необхідним компонентом ціннісного відношення є емоції13 . Емоційність цінностей пояснюється тим, що, спочатку вони сприймаються свідомо, і настільки входять в основу внутрішнього абстрактного образу, настільки часто повторювані в повсякденній активності психіки, що як звичка, звичний образ діяльності, витісняються в підсвідомість. А витіснені в підсвідомість, цінності завжди активують плотсько-емоційну складову психіки, викликаючи радість, милування, захоплення, благоговіння та інші прояви.
Вища форма ціннісної емоції - катарсис, прояснення відчуттів, очищення від "скверни". А. Гулига відроджує цей забутий арістотелівський термін і вважає, що "Цілий спектр етичних, естетичних і суто аксіологічних категорій розчинили в собі те, що було змістом стародавнього слова "катарсис". На думку А. Гулиги, сучасна тріада цінностей "Віра, Надія і Любов" у своїй єдності якраз і утворюють змістовну частину катарсису - вищої форми ціннісної емоційності людини.
А. Гулига виділяє два варіанти ціннісної емоції - безумовний (сакраментальний) та естетичний. Сакраментальне відношення включає переконання у виняткових властивостях об´єкта. Він наділяється або надзвичайною привабливістю, або святістю, або надприродною силою, або чимось іншим, що ставить людину в залежність, змушує домагатися володіння об´єктом або підкорятися йому. Поклоніння при цьому "прагматичне", самопожертвування має "утилітарний" характер - люди позбавляють себе чогось, аби сакраментальний об´єкт зберіг або знайшов що-небудь. Любов (у всіх її проявах), що є міфологічним ототожненням себе з об´єктом, релігійна віра - приклади безумовно ціннісного відношення. Критична оцінка зведена тут до мінімуму.
Естетичне відношення дозволяє вільний погляд на об´єкт, певну дистанцію між об´єктом і суб´єктом, безкорисливе милування предметом, радість від гри з ним. Термін "гра", введений в естетику І. Кантом, використовується тут в найширшому сенсі - не як спосіб розваги, а як принцип діяльності14 .