Іпотека: сучасні концепції, тенденції та суперечності розвитку
§ 20. Загальні та специфічні ризики іпотеки
В Україні нині бурхливо розвивається житлова іпотека, на фоні якої аграрна іпотека, і в цілому довгострокове кредитування сільського господарства перебувають в стані формування. На це є ряд причин, одна з головних та, що фінансово-кредитні установи не наважуються працювати в аграрній сфері народного господарства через значні та специфічні ризики притаманні даній галузі, тому логічним завершенням нашого дослідження є з’ясування особливостей іпотечних ризиків, ризиків аграрної іпотеки та ризиків пов’язаних з іпотекою, в розрізі їх управління, аналізу, оцінки, мінімізації та теоретичних аспектів.
Розвиток, становлення, ефективне та стале функціонування іпотеки пов’язані, як зазначалося раніше, з економічними, нормативно- правовими, соціально-політичними та інституційними факторами, а вони обумовлюють притаманні їй значні й специфічні ризики, оскільки будь-якій операції відповідає певна величина ризику.
За даними литовського вченого Д.Ренальдаса: «Високий ступінь ризику, пов’язаний з іпотечним кредитуванням, є результатом недостатньої стабільності національної економіки, що в свою чергу має місце в різних проявах, в переважній більшості економічних систем, які розвиваються» [293, с.152].
Ми не будемо зупинятися на всій багатоаспектності поняття ризику, однак для подальшого дослідження будемо вважати, що ризик - це все ж невизначеність щодо настання певних подій в майбутньому, які можуть мати як позитивний, так і негативний результат.
На нашу думку, в процесі іпотечних відносин ризикам належить особлива роль, що слід детально дослідити, і надати рекомендації стосовно ідентифікації та оцінки ризиковості операцій пов’язаних з іпотекою, що на практиці призведе до більш якісного управління даними ризиками, їх плануванню та лімітуванню. Свою увагу ми зосередимо переважно на фінансових ризиках, пов’язаних з іпотекою. Вони у вітчизняній науці практично не досліджені. Зауважимо, що зазначена група ризиків не завжди присутня в дослідженнях різних авторів, які при вивченні характерних ризиків на ринку іпотечного кредитування обмежуються лише ризиками кредитора. Останньому, до речі, приділена неабияка увага і у вітчизняному законодавстві, акти якого постійно удосконалюються саме у напрямку посилення рівня захисту виключно кредитора. Загалом це нормальна практика, за винятком одного моменту - як правило, кожний новий крок у напрямку посилення захисту інтересів кредитора призводить, принаймні в українській дійсності, до чергового подорожчання кредитного ресурсу для позичальника, тим самим зменшує рівень його привабливості та доступності для останнього. Опоненти у такому разі посилаються на норми чинного законодавства, у першу чергу Закону України «Про іпотеку», з яких випливає, що «зміст іпотечного договору хоча й перебуває під непрямим тиском іпотеко-держателя, але юридично є складеним при повному незапереченні сторін іпотеки» [295, c. 87]. З приводу даного положення можна зауважити наступне. По-перше, потенційний позичальник загалом не має вибору в плані того чи іншого кредитора, який пропонує різні за рівнем доступності кредитні продукти. Усереднено усі ці продукти незалежно від суб’єкта, що їх пропонує на ринку, фактично однакові, принаймні в плані ціноутворення. Позичальник у такому разі стоїть перед одним вибором - брати чи не брати іпотечний кредит. По-друге, не варто забувати і про норму базового закону про іпотеку, згідно з якою умови договору про іпотечний кредит та іпотечного договору розробляються кредитодавцем. І навіть той факт, що «єдиний обов’язок, який при цьому покладено на кредитодавця, - до складання договору про іпотечний кредит він повинен розкрити основні економічні та правові вимоги щодо надання кредиту» [295, c.87], ситуацію кардинально не змінює. Позичальник залишається перед тим же варіантом вибору - «брати чи не брати кредит», а не «який кредит брати».
Неоднозначними серед різних авторів є і підходи до класифікації ризиків.
Заслуговує уваги праця О.Т.Євтуха «Типові ризики іпотечного капіталу та управління ними» [102]. Він поділяє ризики на дві групи, вцілому називаючи їх іпотечними. До першої належать ризики, пов’язані з нерухомим майном, до другої - пов’язані з ринком капіталу (банківські ризики) [102, с.43].
Оскільки дані дві групи ризиків не є притаманні тільки іпотечним операціям, а трапляються також при довго-, середньо- та короткостроковому кредитуванні в інших формах, ломбардних операціях, кредитуванні під заставу рухомого майна, банківських операціях та операціях пов’язаних з нерухомістю без надання кредиту, чи кредиту під заставу, лізингу тощо, пропонуємо називати їх далі ризики не іпотечними, а загальними іпотечними, які в свою чергу поділяються на фінансові ризики пов’язаними з іпотекою та ризики нерухомості пов’язані з іпотекою.
Слід зазначити, що дослідження даного питання не відрізняються ґрунтовністю. Вивчаючи питання ризиковості іпотечних операцій, увага вчених зосереджується на фінансових ризиках пов’язаних з іпотекою, виключаючи з розгляду ризики нерухомості, крім того в їхніх роботах не трапляються дослідження типових іпотечних ризиків, а лише вивчаються ризики капіталу, з погляду особливостей проявлення цих ризиків на іпотечному ринку [421, 438, 439, 444, 445].
Ризики іпотеки пов’язані з нерухомим майном, мають таку структуру: несистематичні, систематичні та випадкові ризики [32, с.58].
Несистематичні ризики - це ризики, характерні для різних типів нерухомості та різних регіонів [32, с.58].
Систематичні ризики визначаються на ринку нерухомості такими чинниками: низька ліквідність активів, нестабільність податкового законодавства, зміни в конкуренції на ринку нерухомості та ринку капіталу, тривалість ділового циклу на ринку нерухомості, тенденція зайнятості працездатного населення, інфляція і ризик зміни відсоткових ставок на ринку капіталу тощо [32, с.58].
Випадкові ризики - результат неякісного управління об’єктами нерухомості [32, с.58].
Джерелами ризиків пов’язаних з нерухомістю можуть бути:
- тип нерухомості (власності, майна);
- зміна співвідношення пропозиції і попиту;
- місце розташування (регіональний ризик);
- фізичне зношення (псування), старіння;
- тощо [32, с.58-59].
За даними О.Т.Євтуха, друга група загальних іпотечних ризиків - це банківські ризики. Погоджуючись з думкою Р.Страйка, Дж.Телгарського та К.Марка він поділяє їх на кредитні, відсоткові та ризики ліквідності [102, 444, 445].
На думку російського вченого В.Рєсіна основні види фінансових ризиків пов’язаних з іпотекою такі: кредитний, відсотковий, валютний ризики, ризик ліквідності, ризик альтернативного вибору та ризик зміни умов мобілізації фондів [421, с.110-111].
Слід зазначити, що банківські ризики у вітчизняній і зарубіжній науці досліджено набагато ґрунтовніше, ніж ризики нерухомості. Існують різноманітні моделі ризиків, пов’язаних з ринком капіталу, проте, оскільки їх детальне дослідження не відноситься до першочергових завдань нашої монографії, ми вирішили здійснити лише поверхневий їх огляд.
З погляду процесу управління, сфери впливу та причини виникнення ризику, найсприятливішою структурою для класифікації банківських ризиків пов’язаних з іпотекою є поділ на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх належать ризики, які виникають у зовнішньому щодо банку середовищі й безпосередньо не залежить від його діяльності. До внутрішніх належать ризики, що виникають безпосередньо у зв’язку з діяльністю банку [23, с.344; 239, с.34; 244, с.179-180; 279, с.28].
На рис 7.1 наведено причини виникнення ризиків за В. В. Вітлінським та С.І.Наконечним [58, с.12; 59, с.36].
Рис. 7.1 Причини виникнення ризику
Класифікуючи банківські ризики, Л.О.Примостка поділяє їх на фінансові та функціональні [279, с.33].
До фінансових належать: кредитний, регіональний, ризик незбалансованої ліквідності, ризик інфляції, неплатоспроможності, зміни відсоткових ставок, валютний, ринковий та базисний ризики [279, с.33-36].
До функціональних ризиків належать: технологічний, зловживань, документальний, транзакції, операційний, стратегічний, впровадження нових продуктів, ризик втрати репутації [279, с.36-38].
У свою чергу В.В.Вітлінський класифікуючи банківські ризики, поділяє їх на дві групи - активних операцій і ризики пасивних операцій. Акцентуючи увагу на перших, пояснює це тим, що активні операції - основне джерело доходу комерційного банку, отримання якого - головна мета банківської діяльності [184, с.55].
Основними видами ризику у разі здійснення активних операцій можуть бути: операційний, кредитний, валютний, відсотковий, ліквідності, ризик щодо країни, форс-мажорний [184, с.27-30].
Зарубіжні вчені П.С.Роуз та Дж.Ф.Сінкі досліджуючи питання банківських ризиків також зазначають, що основними видами ризиків, які трапляються у банківській практиці, є кредитний, ліквідності, відсотковий, операційний, валютний ризик [311, с.446-447; 352, с.426].
На основі вищезазначеного, основними видами фінансових ризиків пов’язаних з іпотекою, на нашу думку є такі: кредитний ризик, ризик відсоткової ставки, валютний ризик, ризик ліквідності, ризик альтернативного вибору та ризик зміни доходу на акціонерний капітал, їхню характеристику наведемо нижче.
Дослідивши праці [23, 32, 63, 76, 102, 184, 223, 311, 312, 352, 405, 407, 421, 438, 439, 444, 445] та проаналізувавши різноманітні визначення видів фінансових ризиків наведених у них ми погодилися з їх трактуваннями наведеними нижче.
Кредитний ризик - сукупність імовірних небажаних подій при здійсненні фінансових угод, суть яких полягає у тому, що контрагент банку не зможе виконати взятих на себе за угодою зобов’язань і при цьому не вдається скористатися наявними засобами захисту [184, с.29-30].
Ризик відсоткової ставки - це ризик того, що вартість коштів, які використовує кредитор, зросте більше, ніж передбачено відсотковою ставкою за наданим кредитом, що призведе до збитків банку за даною позичкою [102].
Валютним ризиком є ризик втрат через несприятливі зміни валютного курсу. Для банківських структур, що надають іпотечні кредити в іноземній валюті, падіння курсу гривні приводить до збільшення банківських резервів. Одночасно при різкому падінні курсу гривні доходи позичальника знижуються в валютному еквіваленті, що зменшує його платоспроможність [438, с.76; 439, с.37].
Ризик ліквідності - ризик для укладача угоди, який полягає у тому, що контрагент не зможе виконати своїх зобов’язань через тимчасову відсутність грошових коштів (цінних паперів), незважаючи на те, що останній (контрагент) володіє активами; особливий вид ризику, який виникає при низькій ліквідності об’єктів інвестування, при тривалому періоді інвестиційного процесу тощо [96].
Ризик альтернативного вибору - втрати при реінвестуванні, викликані ранім погашенням іпотечного кредиту з фіксованою ставкою відсотку (ризик дострокового погашення), і втрати при фінансуванні кредитів, пов’язані з визначенням ставки відсотку для позичальника перед початком фінансування кредиту (ризик попередніх зобов’язань) [421, с.110-111].
Ризик зміни доходу на акціонерний капітал - це ризик зменшення встановленої величини доходу за інвестиціями акціонерів у зв’язку з неточністю оцінок витрат (через збільшення ступеню мінливості відсоткових ставок) і втрат в результаті невикористання альтернативного напрямку інвестування [439, с.79].
Погоджуючись з О.Т.Євтухом щодо поділу ризиків пов’язаних з іпотекою на дві групи, вважаємо такий поділ не досить повним і пропонуємо додати до цих груп ще дві групи ризиків позичальника, оскільки клієнт із свого боку зазнає ризиків не менших ніж фінансовий посередник. Ми не згодні з думкою зарубіжних вчених [438, 439] стосовно того, що на фінансові ризики пов’язані з іпотекою наражаються тільки фінансові посередники. Вітчизняна економічна наука вивчає, також, переважно ризики банківських інститутів і майже не розглядає ризики позичальника [59, 102, 184]. Крім того, при дослідженні ризикованості іпотечних операцій, на нашу думку, слід враховувати ризики поручителя, страхувальника, нотаріуса та інших юридичних і фізичних осіб, які беруть участь у іпотечному процесі, тому в Додатку Ч на рис. Ч.1 та Ч.2 ми розмістили, розроблені нами класифікації, ризиків позичальника та причетних до іпотечної угоди осіб, та пропонуємо віднести ці дві групи ризиків до загальних іпотечних.
На основі наведеного вище структура загальних іпотечних ризиків, на наш погляд, могла б мати наступний вигляд (рис. 7.2).
Якщо поглянути на рис. 7.2, то побачимо, що ми виділили ризики форс-мажору, зловживань, політичні, ринкові, невиконання зобов’язань та технологічні, оскільки вони мають місце в усіх групах ризиків.
Х-У. Деріг стверджує, що ризик - це зміни, а зміни - це ризик [81, с.327]. Нові економічні течії, приносять нові ідеї, якщо їх почати втілювати на практиці, це призведе до суперечностей, великих чи малих, на макро і мікрорівнях, що в свою чергу спричинить виникнення не передбачуваних ситуацій, а в кожній з останніх буде якась певна величина ризику .
У нашій країні почали вивчати і застосовувати на практиці переважно житлову іпотеку, тому що аграрна не може повноцінно розвиватись через ряд причин, основа яких те, що до 1 січня 2008 р. діяв (не скасований і досі) мораторій на торгівлю земельними ділянками сільськогосподарського призначення, промислова (комерційна) іпотека також, поки що не набула широкого розповсюдження в Україні, бо до кінця не вивчені їх механізми не розроблена законодавча база для успішного функціонування [462, 470, 476].
Рис. 7.2 Структура загальних іпотечних ризиків (вітчизняний досвід)
На рис. 7.3 ми пропонуємо загальну схему ризиків які можуть називатися специфічними іпотечними, які в більшій чи меншій мірі мають місце на практиці у кожному з видів іпотеки.
Рис. 7.3 Схема специфічних іпотечних ризиків
Специфічні іпотечні ризики, ми вважаємо, складаються з двох груп. Основної (безпосередньо прямої) групи ризиків, що залежать від нерухомості, до якої рекомендуємо віднести такі види ризиків: реєстрації, оцінки, втрати, знецінення, примусової реалізації (продажу). Інша група ризиків є допоміжною. До неї могли б належати іпотечні ризики, що залежать від фондового ринку, їх ще можна назвати ризиками рефінансування - це ризики курсової вартості облігацій (ринковий і власний ризики) та діловий ризик.
Специфічним іпотечним ризиком, ми пропонуємо вважати, ймовірність настання такої події, яка:
- виникає в результаті будь-яких видів іпотечної діяльності, пов’язаних з товарно-грошовими, фінансовими, правовими, інвестиційними, комерційними і виробничо-обслуговуючими операціями;
- здійсненням соціально-економічних і науково-технічних проектів;
- пов’язана з можливим неотриманням доходу чи отриманням збитку; Специфічні іпотечні ризики залежать від ринку нерухомості та
фондового ринку, що виражається в негативному впливі цих ринків на перебіг іпотечної операції та можливості отримання негативного результату.
Ризики, що залежать від ринку нерухомості, ми пропонуємо вважати основною групою специфічних іпотечних ризиків і називати їх саме так, тому що фундаментом іпотеки є надане у заставу нерухоме майно, без якого не може відбутися кредитування, що називається іпотечним.
На нашу думку, ризики, які залежать від фондового ринку, є другорядними, бо вони не виникнуть, якщо фінансова установа, що надає іпотечні послуги, не здійснює рефінансування через емісію цінних паперів, і не використовує заставні для забезпечення залучених зовнішніх фінансових ресурсів; тобто взагалі не займається будь-яким іпотечним рефінансуванням. Таку назву ми запропонували для даної групи специфічних іпотечних ризиків з тої причини, що їх присутність чи відсутність, а також величина суттєво залежать від коливань фондового ринку і операцій, що на ньому відбуваються.
Ми рекомендуємо наступні визначення видів специфічних іпотечних ризиків, а також обґрунтовуємо їх назви, які є, на нашу думку, найдоцільнішими і повністю розкривають суть та призначення.
Іпотечними ризиками реєстрації є ризики, пов’язані із системою реєстрації нерухомості, насамперед з кадастром, правами на неї та обтяженнями. Отже, ризиком реєстрації, на нашу думку, є ризик, який полягає у тому, що система реєстрації нерухомості може здійснити чи припуститися помилки.
Ризик оцінки - це ризик, що стає присутній з початку оцінки нерухомості, яка пропонується у заставу, і полягає у можливості помилки під час оцінки.
Іпотечним ризиком оцінки називатимемо ризик, при якому є можливість втрати власних активів внаслідок неправильної оцінки нерухомого майна, що є предметом іпотеки.
Ризиком знецінення є ризик, при якому можливі втрати очікуваної суми доходу і (або) будь-яких фінансових ресурсів внаслідок зміни вартості нерухомості. Інакше кажучи це ризик, який на момент оцінки оцінити практично неможливо. Наприклад, квартира, що пропонується у заставу, була кваліфіковано оцінена з урахуванням суміжних факторів, таких, як місцезнаходження будинку, транспортне сполучення, престижність району тощо. Через 30 років ці фактори не змінилися, можливо навіть стали кращими, але у будинку з’явилася тріщина через його знаходження над лінією метрополітену, якого на момент оцінки , навіть, не було у проекті. Сантехніка застаріла і потребує змін, зносилися засоби газо- та водопостачання. Тому у момент примусової реалізації кредитор не отримає грошових коштів, передбачених під час оцінки.
Ризиком втрати пропонуємо вважати такий вид іпотечного ризику, при якому можливі фінансові втрати за даним об’єктом нерухомості. Щоб краще розуміти дане визначення, наведемо такий приклад.
Життєвою є наступна ситуація. Іпотечний кредит видали, беручи у заставу високоврожайний фруктовий сад. Через бурелом поламалося гілля та повиривалися з корінням дерева, а у договорі страхування такий випадок не передбачався. Потім все може відбуватися за попередньо описаним сценарієм.
Можливий інший випадок. У момент оцінки будинок знаходився у престижному районі. Пройшло 25 років, технічний стан будинку знаходиться на аналогічному рівні у результаті проведеної реконструкції та ремонту, але район перестав бути престижним через найвищий показник рівня креміногенності у ньому. Тому заможні прошарки населення, що раніше прагнули тут мешкати і (або) мешкали, змінили свої прагнення або місце свого проживання, і зараз цей район населяють малозабезпечені верстви, хоча будинок коштує в межах тієї суми, в яку його оцінили. Але реалізувати його при невиконанні умов іпотечного договору позичальником за оцінену вартість на певний момент неможливо. При зміні ситуації на краще у майбутньому ціна можливо й буде більшою за оціночну, але ж кредитор не чекатиме певну кількість років.
Ризик примусової реалізації - це ризик неспроможності реалізувати предмет іпотеки у випадку невиконання своїх зобов’язань позичальником на умовах, що не призведуть до збитків іпотеко- утримувача. Наприклад, неможливість продати об’єкт застави за корткий період у межах ринкової (оціночної) вартості з причини відсутності сучасного (розвинутого) ринку нерухомості. Корисним, на нашу думку, для України буде досвід Франції, оскільки ринкова її практика є найбільш близьким аналогом до України серед економічно розвинутих країн у цьому питанні [89, с.107]. У Франції існує більш висока ставка відсотку на покриття цього виду ризику, це відображує той факт, що законодавство прихильне до позичальників (середній час процедури відчуження заставленого майна - 4 роки) [89, с.99,106].
Ризик курсової вартості облігації - ймовірність відхилення фактичного доходу облігації від очікуваного. Чим мінливіша і ширша шкала коливань можливих доходів, тим вищий ризик, і, навпаки, під даним видом ризику можемо також розуміти ймовірність неспроможності емітента, який випустив облігації, виконати повністю, частково або вчасно зобов’язання, що він взяв на себе і повідомив в умовах випуску.
Діловим ризиком є ступінь невизначеності, пов’язаної з утворенням доходів від операцій, що здійснюються на фондовому ринку з іпотечними цінними паперами, достатніми, щоб розрахуватися з усіма суб’єктами іпотеки, що надали послуги та грошові засоби (кошти).
Крім різноманітних класифікацій видів ризику в науковій літературі існує безліч групувань за формами, факторами та типами, ми спробуємо розглянути найпоширеніші з них, щоб визначити їх структуру у загальних та специфічних іпотечних ризиках.
Розглядаючи ризики за результатами дії, доцільно їх поділити на дві групи: динамічні та статистичні, спекулятивні й чисті ризики, що ми й показали на (див. рис.7.4) [15, 59, 297, 392, 400].
Динамічний ризик - це, зокрема, ризик не передбачуваних (не- детермінованих) змін вартості основного капіталу, внаслідок прийняття управлінських рішень чи не передбачуваних обставин. Такі зміни можуть призвести як до збитків, так і до додаткових доходів [59, с.47; 60, с.24].
Статистичний ризик - це ризик втрат реальних активів внаслідок нанесення збитків власності, а також втрат доходу через недієздатність організації. Такий ризик може призвести лише до збитків [59, с.47; 60, с.24].
До чистих ризиків належать природні, екологічні, політичні, транспортні й частина комерційних (майнові, виробничі, торгові), тобто ризики, які означають можливість отримання від’ємного або нульового результату [15, с.27; 392, с.240].
До спекулятивних належать фінансові ризики, що є частиною комерційних, тобто є можливість отримати, як позитивний, так і негативний результат [15, с.24; 392, с.240].
На думку ряду вчених, таких як Л.Дж.Гітман, М.Д.Джонк, В.В.Вітлінський, С.І.Наконечний, В.В.Ковальов, Г.Б.Поляк найпродуктивнішим є поділ ризику на недиверсифіковані (систематичні) ризики та диверсифіковані (несистематичні) [59, с.49-50; 66, с.235; 170, с.181; 392, с.258; 412, с.213].
Рис. 7.4 Структура класифікації форм, факторів та типів загальних іпотечних ризиків (зарубіжний досвід)
Зазначений розподіл ризику притаманний дослідженням, що стосуються операцій пов’язаних з цінними паперами, а оскільки фінансові установи, які займаються іпотечними операціями присутні на даному ринку через іпотечні цінні папери, в той час коли вони здійснюють рефінансування, тому на нашу думку, ці фактори ризику мають місце, вплив та прямий зв’язок з ризиками, що пов’язані з іпотекою.
Диверсифікований ризик - це ризик, що виникає з неконтрольованих або випадкових подій, та той якого можна уникнути в результаті диверсифікації, також називається несистематичним ризиком [66, с.235; 170, с.181].
Недиверсифікований ризик - це ризик пов’язаний з силами, що випливають на всі інвестиційні інструменти і не є унікальним для конкретного інструменту, пов’язаний з такими явищами, як війна, інфляція, політичні події і т.д., даний ризик неможна зменшити шляхом зміни структури портфеля цінних паперів, також називається систематичним ризиком [66, с.235; 170, с.181].
У свою чергу американський вчений Ф.Х.Найт розділяє підприємницький ризик на дві форми:
- ризики, що розпізнаються і підлягають кількісному виміру, а відтак є об’єктами страхування. Такі ризики впливають на витрати виробництва;
- ризики, які не можна ні розрахувати, ні застрахувати [28, с.195; 232, с.41-55,225,241-247,258,342-350].
Крім форм на думку ряду вчених існують, ще й фактори ризику [59, 81, 169, 199, 400, 407].
В.В.Вітлінський та С.І.Наконечний усі фактори, що так чи інакше впливають на ступінь ризику, умовно поділяють на дві групи: об’єктивні та суб’єктивні [59, с.29].
До об’єктивних факторів належать такі, що не залежать безпосередньо від фірми та менеджерів (суб’єктів прийняття рішень): інфляція, конкуренція, політичні й економічні кризи, екологія тощо [59, с.29].
До суб’єктивних факторів належать ті, що характеризують суб’єкт прийняття відповідних рішень (безпосередньо менеджерів, фірму): виробничий потенціал, технологічне забезпечення, рівень предметної та технологічної спеціалізації, організація праці, рівень компетентності та інтелектуальний потенціал суб’єкта прийняття рішень, вибір типу контрактів з інвестором чи замовником тощо [59, с.29-30].
Вивчаючи фактори підприємницького ризику М.Г.Лапуста та Л.Г.Шаршукова розподіляють їх на зовнішні та внутрішні. Зовнішні в свою чергу складаються з прямих і непрямих факторів [199, с.80-81]. До прямих належать законодавство, що регулює підприємницьку діяльність, конкуренцію, корупцію, податкову систему, злочинний світ [199, с.81-82]. До непрямих факторів вони відносять політичні, економічні умови, що склалися в країні, економічний стан галузі діяльності, міжнародні події, стихійні лиха [199, с.81-82]. Внутрішні фактори, на думку [199, с.95-100], складаються з чоти- рьох груп: стратегія фірми, принципи діяльності фірми, ресурси та їх використання, якість і рівень використання маркетингу.
Авторський колектив під керівництвом С.А.Панова поділяє фактори ризику підприємства на зовнішні та внутрішні, тільки класифікують їх дещо спрощено порівнянно з класифікацією М.Г.Лапусти та Л.Г.Шаршукової [169, 199].
До зовнішніх факторів вони відносять політичні, соціально- економічні, науково-технічні та екологічні. Внутрішні розділяють на фактори відтворювальної, виробничої діяльності, у сферах обігу та управління [169, с.194-195, 197].
Своєрідна структура факторів ризику запропонована Х-У.Дерігом. Він стверджує, що ризик зачіпає три пов’язаних між собою фактори: капітал, технології/іновації і працю. Дуже гнучким та мобільним факторам капіталу і технології/іновації заважає негнучкість фактору праці. Якщо гнучкість не співпадає в усіх трьох факторів, то відповідна економічна одиниця не є конкуренто спроможною, робоче місце і податкова база переміщуються в інші місця [81, с.232].
У праці В.А.Чернова [407, с.27] фактори ризику на рівні фірми також систематизуються за трьома групами: управляємі (регульовані), умовно нерегульовані (важкоругельовані) та неуправляємі (нерегульовані). До важкорегульованих належать фактори, що залежать від передісторії функціонування об’єкту і важко піддаються впливу з боку суб’єкта управління. Такими вважаються об’єм і структура основних засобів, характеристика технічного рівня виробництва тощо.
В роботі П.МакКвіна [439, с.173] заначається, що крім видів, форм та факторів ризику існують ще й його типи. Автор даної праці вивчивши різні види ризиків запропонував класифікацію, в якій кожен з загальноприйнятих і найрозповсюдженіших видів ризику таких як кредитний, відсотковий, ліквідності, валютний, інфляції, форс-мажорний, документарний, політичні, економічні та ін. Мають свої типи і підтипи залежно від економічного розвитку країни, політичних, соціальних та правових умов, що склалися в ній на конкретний момент. Згідно з цієїю класифікацією, наприклад, кредитний ризик в Німеччині і Канаді різняться за своєю суттю. Увесь комплекс типів автор поділив на два підтипи: зовнішні та внутрішні. Зовнішній підтип він розділив на шість груп: американський, західно-європейський, східно-європейський, азіатський, країн, що розвиваються та країн економічно й індустріально не розвинутих.
Внутрішній підтип він розглядає з позиції методів управління ризиками. Наприклад, застраховані ці ризики чи ні. Як зазначає, стосовно цього питання український вчений В.В.Чепурко, страхові компанії страхують тільки частину можливих ризиків. Як правило, вони беруть на себе тільки ті ризики, за якими є достовірний розподіл можливостей настання страхових випадків. Крім того, страхування ризиків залежить від стану національної економіки і потенціалу страхових компаній. В сучасних кризисних умовах коло ризиків, що страхуються досить вузьке. Страхові компанії не приймають до страхування навіть ті ризики, які в минулому були предметом обов’язкового страхування [405, с.86-87].
Поділ ризиків на ті, що підлягають страхуванню і ті, що не страхуються не є абсолютним, а індифікується принципово [405, с.87].
Узагальнюючи методологічні основи ризикології, стосовно форм, факторів та типів загальних іпотечних ризиків, на рис. 7.4 ми пропонуємо їх структуру.
Після досліджень сутності іпотечних ризиків, їх було вирішено розподілити на дві групи: загальні та специфічні іпотечні, а в зв’язку з тим, що в економічній науці не існувало поняття специфічних іпотечних ризиків, нами було наведено визначення цього терміну, та розроблено їх класифікацію.