У формуванні інституціональної інфраструктури ринку іпотечного кредитування під заставу земель сільськогосподарського призначення ключове місце займає створення Державного земельного (іпотечного) банку. Законодавчого вирішення потребують питання чіткого визначення місця і функцій банку, видів його діяльності, забезпечення фінансової стійкості, формування ресурсної бази для рефінансування іпотечних кредиторів та регіональної філійної мережі тощо.

Державний земельний (іпотечний) банк слід розглядати як один з елементів інституціональної структури системи фінансово-кредитного забезпечення аграрного сектору. Зазначена інституція цілком успішно може функціонувати в сегменті кредитування аграрного сектору поряд з іншими фінансово-кредитними інституціями, завдання яких є значно ширшими, аніж спеціалізованої іпотечної інституції.

При формуванні філійної мережі Державного земельного (іпотечного) банку слід виходити з необхідності забезпечення поетапного вирішення цього питання. У першу чергу філії Державного земельного (іпотечного) банку логічно створювати в регіонах з високою концентрацією високоліквідної застави та господарюючих суб’єктів з позитивними виробничими і фінансовими показниками діяльності. Доцільність такого підходу обґрунтована з позицій забезпечення високого попиту на іпотечні кредити.

Підвищення дієвості Державного земельного (іпотечного) банку вбачається в тісній співпраці з мережею локальних кооперативних земельних іпотечних банків, які могли б проводити політику диференційованого підходу до потенційних позичальників залежно від їх кредитної історії та результативності господарювання. Кооперативна форма утворення спеціалізованих земельних банків спрямована на розширення можливостей застосування низьколіквідних сільськогосподарських земель як предмета застави, що в багатьох регіонах стримує доступ в аграрний сектор іпотечних кредитів великих комерційних банків.

Державний земельний (іпотечний) банк зі своїми філіями, а також спеціалізовані, в тому числі й створені на кооперативній основі, іпотечні земельні банки мають взяти на себе весь тягар можливих ризиків у процесі становлення системи іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників під заставу сільськогосподарських земель.

В системі аграрної іпотеки Державний земельний (іпотечний) банк повинен виконувати функцію спеціалізованої іпотечної установи, основна функція якої зводиться до рефінансування іпотечних кредиторів.

Визначено, що основним предметом застави на ринку аграрної іпотеки повинні бути сільськогосподарські угіддя - земля, а інша нерухомість аграрного сектору використовуватиметься як допоміжні та другорядні засоби.

На основі проведених нами досліджень, наведено розроблені рекомендації для комерційних банків щодо їхньої кредитної політики на ринку іпотечного кредитування.

Аналіз практики іпотечного кредитування показав, що нерухомість, яка надається в заставу має бути обов’язково застрахована на користь комерційного банку, який надає іпотечний кредит на термін дії кредитного та іпотечного договорів. Крім предмету іпотеки, в процесі іпотеки, за наявності високих ризиків, необхідно по можливості застрахувати: безпосередньо іпотечну заборгованість; іпотечні цінні папери; якщо позичальником є фізична особа: життя, втрату працездатності тощо; страхування комерційного ризику банку, тобто банк який надає іпотечний кредит, може самостійно без згоди або погодження з позичальником укласти договір страхування комерційного ризику із страховою компанією.

Здійснений нами аналіз показав, що основними причинами неповернення іпотечних кредитів є низька платоспроможність і небажання позичальника акуратно здійснювати платежі. Головним орієнтиром при визначенні платоспроможності має бути частка платежів у доході потенційного позичальника. Цей показник визначають, як на момент видачі кредиту, так і на весь період кредитування.

Наведено рекомендації аграрним товаровиробникам щодо отримання іпотечних кредитів. Визначено, що комерційний банк прийме до розгляду заявку від аграрного підприємства лише за таких попередніх умов: мінімальний площа ріллі в його розпорядженні буде становити 100-300га(умови залежить від банку), мінімальний обсяг реалізації продукції на 1га орних земель - 2000-5000грн (також залежить від банку), буде відсутньою негативна кредитна історія протягом двох - п’яти останніх років.

Визначено, що наявність достатнього забезпечення ще не є достатньою підставою для надання іпотечного кредиту. Дуже важливе значення має фінансовий стан потенційного позичальника, якість бізнес-проекту, кредитна історія, ділова репутація та інші фактори. Позитивне рішення кредитний комітет (кредитний менеджер) прийме тільки у випадку задовільної ситуації за всіма зазначеними аспектами, а нездовільна ситуація по них, що притаманна переважній більшості аграрних підприємств є ще одним чинником, що стримує розвиток аграрної іпотеки.

Запропоновано визначати розмір коефіцієнту LTV за допомогою такої формули:

В результаті наших розрахунків, ми дійшли висновку, що потенційний об’єм аграрного іпотечного ринку може становити більше 600 млрд грн.