Соціологія праці
1. Сутність, структура, функції і типологізація
Трудовий колектив як об´єкт вивчення соціології праці розглядається цією наукою під різними кутами зору. Насамперед він вивчається як соціальна спільність, основний осередок суспільства, основна ланка його соціальної структури, соціальної організації, одна з найпоширеніших соціальних груп. Крім того, трудовий колектив розглядається як суб´єкт і об´єкт управління соціальними процесами на соціальному мікрорівні.
Трудові колективи виступають також як суб´єкти і об´єкти формування соціальних відносин, а також підтримки й розвитку колективістського способу життя. (Однак вивчення цих аспектів трудових колективів не передбачене в даному курсі.)
Поняття колектив (від лат. collectivus — збірний) вживається для позначення соціальної спільності людей, об´єднаних спільною діяльністю на основі чинних соціально-економічних відносин, єдністю цілей та інтересів, взаємною відповідальністю, відносинами товариськості і взаємодопомоги, організованих і забезпечених органами управління та самоврядування.
В основі виникнення колективів лежить спільність корінних інтересів. Однак колективність як усвідомлене прагнення до спільної реалізації цих спільних інтересів не завжди може бути реалізована повною мірою. Тут важливі суспільні умови, у яких народжується колективність.
Тривалий час у вітчизняній соціологічній літературі домінували уявлення про неможливість виникнення справжньої колективності в умовах класово антагоністичного суспільства. "Вдавана колективність", "сурогат колективності" — такими ідеологізованими ярликами позначалася неможливість колективістських відносин за умов капіталістичного виробництва. Очевидно, видимість спільності інтересів класів і груп, що протистоїть класам, групам та індивіду, й насправді була притаманна соціально-трудовим відносинам на Заході. Проте навряд чи буде правильно вважати всі соціально-трудові відносини "сурогатами колективності". Для підтвердження цієї думки наведемо судження менеджера-експерта, чий авторитет має світове визнання. "Кожна справа, що потребує для ведення її більше як одну людину, — писав Генрі Форд, — є своєрідним товариством... Ці відносини завжди взаємні: шеф є компаньйоном свого робітника, а робітник — товаришем свого шефа... Обидва необхідні".
Орієнтація сучасного менеджменту на актуалізацію спільності інтересів власників підприємств, управлінського персоналу і працівників, залучення широкого кола працівників до управління виробництвом і до співволодіння через різні форми акціонування визнається сьогодні найбільш прогресивним та ефективним напрямом його розвитку.
До того ж варто визнати, що колективність грубого зрівняльного комунізму, яка дісталася нам "у спадщину", також "вдавана". Відкидаючи особистість людини, придушуючи її інтереси від імені колективу і в ім´я колективних інтересів, затверджуючи грубу зрівняльність, такий тип колективності несе на собі відбиток "вдаваної колективності".
Як бачимо, питання сучасного трудового колективу потребує вдумливого підходу до вивчення наукових і навчальних джерел з даної теми. Відмовляючись від ідеологізованого підходу до розуміння цього питання, важливо водночас ефективно використовувати значний науковий потенціал, нагромаджений вітчизняною та зарубіжною соціологією.
Для розуміння сутності трудового колективу наведемо визначення, дане А.С. Макаренком: "Колектив — це вільна група трудящих, об´єднаних однією метою, єдиною дією, організована, має органи управління, дисципліни і відповідальності". У цьому та в більшості пізніших визначень вирізняються такі основні ознаки трудового колективу.
• об´єднання людей, створене для реалізації виробничо-економічних функцій;
• спільність дій;
• певна організація та управління;
• загальна мета, спільні інтереси.
Перевага в трудовому колективі ознак єдності не є абсолютною. За сучасних умов у його складі спільно працюють соціально неоднорідні групи працівників і розумової, і фізичної праці, які виконують організаторські й виконавські функції, кваліфіковану й некваліфіковану роботу.
Суттєвою ознакою трудового колективу є його структурна оформленість. Найважливішими вважаються такі типи структур:
• функціональна — це зв´язки між людьми, групами щодо обміну діяльністю, зумовлені технологією виробництва, системою робочих місць, посадовими інструкціями працівників;
• професійно-кваліфікаційна структура — сукупність зв´язків між групами працівників, які розрізняються за ознаками професії і кваліфікації. Кожна професія має свій діапазон кваліфікаційних груп: некваліфікована, малокваліфікована, кваліфікована і висококваліфікована праця;
• соціальна структура — сукупність зв´язків між робітниками, інженерно-технічною інтелігенцією, службовцями і молодшим обслуговуючим персоналом. Відмінності між цими групами пов´язані зі змістом праці і роллю в організації та здійсненні процесу виробництва;
• соціально-демографічна — сукупність зв´язків, що ґрунтуються на статевовікових ознаках, родинному стані, рівні освіти;
• соціально-психологічна — структура міжособистісних відносин, цінностей, установок, мотивів трудової діяльності й позавиробничої поведінки.
Важливо зазначити, що кожна зі структур впливає на життєдіяльність колективу; це проявляється в сукупності реалізованих у трудовому колективі функцій.
До основних функцій трудового колективу належать:
• виробничо-економічна, яка полягає у створенні матеріальних і духовних благ, виробництві товарів, послуг та інших суспільно корисних цінностей;
• виховна функція полягає у формуванні в працівників високої відповідальності до праці, почуття колективізму і свідомого ставлення до підприємства, готовності виконувати норми трудової моралі;
• організаційно-управлінська функція припускає залучення трудящих до системи громадського самоврядування, прищеплювання навичок, досвіду та інтересу до організаторської роботи;
• функція соціального контролю реалізується шляхом оцінки поведінки членів колективу, виходячи із соціальних норм, заохочення нормативної поведінки та покарання за проти нормативну;
• функція задоволення потреб працівників як у виробничій, так і в позавиробничій сфері;
• функція створення умов для самореалізації і розвитку особистості працівників;
• функція здійснення і відтворення колективістського, демократичного способу життя.
Трудові колективи функціонують у всіх сферах суспільства, що накладає певну специфіку на їхню діяльність і враховується при класифікації.
У вітчизняній літературі для розрізнення трудових колективів є два найважливіших соціально-економічних критерії: форма власності та основні види суспільної праці.
Відповідно до першого критерію раніше виокремлювали тільки два типи трудових колективів:
• ті, що базуються на державній власності;
• ті, що базуються на колгоспно-кооперативній власності.
У ході економічної реформи до попереднього додалися нові типи:
• створені на колективній (викупленій у держави) власності;
• ті, що спираються на власність, орендовану у держави чи кооперативу;
• трудові колективи приватних підприємств.
Узаконене право визнання всіх форм власності створює сприятливі можливості для виникнення й розвитку здорової конкуренції, ринку праці та робочої сили.
На основі другого критерію розрізняють колективи, що діють у сфері матеріального виробництва, і колективи, що діють в інших сферах — обслуговування, духовного виробництва та ін.
Особливе становище займають трудові наукові колективи. З одного боку, вони належать до сфери духовного виробництва, а з другого — прямо чи побічно можуть бути пов´язані з матеріальною сферою.
Виходячи зі специфіки трудової діяльності, у матеріальній сфері зазвичай розрізняють промислові, сільськогосподарські, будівельні та інші трудові колективи.
У нематеріальній сфері — трудові колективи закладів торгівлі, комунально-побутового обслуговування, охорони здоров´я, транспорту, зв´язку, культури, освіти та ін.
Крім розглянутих основних критеріїв типологізації трудових колективів, використовуються додаткові ознаки їхніх відмінностей.
■ За рівнем розвитку: колектив, що формується; сформований трудовий колектив; колектив, який перебуває на стадії реорганізації.
■ За розмірами: великий трудовий колектив (промислове об´єднання); середній колектив; невеликий колектив (до 100 осіб). (Середньостатистичний колектив у промисловості на початок 90-х років складався із 700-800 осіб.)
■ За організаційними зв´язками: основний колектив (об´єднує всіх працівників підприємства); вторинний, або проміжний, колектив (працівники цеху, відділу); первинний колектив (бригада).
Характерні для цих типів колективів відмінності криються не тільки в неоднакових масштабах впливу на особистість та обсягах діяльності, а й у неоднаковій концентрації зусиль на виконання тієї чи іншої функції.
Так, первинний трудовий колектив являє собою об´єднання людей, що спільно виконують загальне виробниче завдання в процесі безпосередніх особистих контактів.
Вторинний (проміжний) колектив (цеху, дільниці, підрозділу) містить кілька первинних колективів, які зв´язані між собою єдиним технологічним процесом (напрямом, сферою діяльності) і об´єднані єдиними органами управління.
Основний трудовий колектив (підприємства, об´єднання, установи) являє собою єдність первинних і проміжних колективів, пов´язаних спільністю стратегічних цілей і єдиним керівництвом.
■ За часом існування: довгостроковий колектив — більш як 10 років; тимчасовий із середньою тривалістю діяльності — від 1 року до 10 років; тимчасовий колектив — від 2 місяців до 1 року (колектив сезонних робітників). Часовий показник, що відбиває заздалегідь заданий термін їхнього існування, багато в чому визначає цілі й завдання трудового колективу, позначається на функціонуванні всіх типів структур і насамперед — на соціально-психологічній структурі.
■ За стабільністю складу: постійний; мішаний колектив (колектив вузу: викладацький склад — постійний, а студентський контингент — тимчасовий).
На завершення зазначимо, що кожен трудовий колектив, незалежно від його місця в класифікації, являє собою складну соціальну систему, у якій через функціональну взаємодію різних структур та окремих працівників реалізуються дві взаємозалежні підсистеми: соціальна організація і соціальна спільність.