Соціологія праці
2.Початок наукового етапу розвитку соціології праці
Науковий етап відзначив і 1 свій початок першими проблисками капіталістичного виробництва в європейській Реформації. На основі оновлення змісту християнського вчення виник протестантизм, у якому обґрунтовано особливе значення праці. Якщо раніше праця виводилась із системи пріоритетних цінностей як щось нецінне, то протестантизм уперше підносить повсякденну трудову діяльність мирянина до рівня найвищих релігійних цінностей (Мартін Лютер, 1483—1546; Жан Кальвін, 1509—1564). Праця наповнюється релігійно-моральним змістом. Напружена активність, дисципліна, працьовитість, чесна робота і праведно накопичений капітал — от ціннісна шкала капіталізму. Вона лежить в основі того, що західні соціологи називають "трудовим суспільством". Це новий тип людської цивілізації, шо ґрунтується на протестантській трудовій етиці, вільній конкуренції і підприємництві. Протягом декількох століть — з XV по XX — "трудове суспільство" визначало шляхи розвитку західної цивілізації.
Як бачимо, протестантизм вніс радикальні корективи в релігійні погляди християнства на роль праці в житті людини й суспільства. Проте наступний крок на шляху еволюції цих поглядів заторкнув як християнське розуміння праці, так певною мірою й протестантське. Цей крок був зроблений соціалістами-утопістами. Загальним для них було розуміння праці як суспільної категорії стосовно суспільства, без експлуатації людини людиною. При цьому висловлювалося чимало геніальних передбачень з приводу характеру і ролі праці в суспільстві. Так, Томас Мор (1428—1535) розглядав працю не тільки як обов´язок, але як / честь для всіх членів суспільства. Поряд із землеробством кожен член суспільства, на його думку, повинен опанувати ще якесь одне ремесло. Від праці як загального обов´язку звільняються тільки вчені, які мають присвятити себе науці. Передбачалося встановити 6-годинний робочий день, а вільний час використовувати для всебічного розвитку особистості.
Інша позиція, не відрізняючись за суттю, уточнювала деякі аспекти. її прихильники (Томмазо Кампанелла, 1568—1639) також трактують працю як загальний обов´язок для всіх членів суспільства. Велике значення надається землеробству. Але й будь-яка інша праця вважається корисною і шляхетною, а найбільш небезпечні і важкі види діяльності — найпочеснішими. На відміну від попередньої позиції пропонувалося присвячувати праці 4 години на день, а решта часу мала належати відпочинку, навчанню і розвагам.
Погляд на працю як на джерело всіх чеснот і критерій розподілу благ за працею, що унеможливить експлуатацію, — ще один погляд з позиції соціалістичного утопізму (Сен-Сімон, 1760—1825). При цьому людина
розглядалася як єдність духовних і фізичних сил (оскільки в праці застосовуються інтелектуальні, фізичні, емоційні здібності і творчі задатки, тому виробництво одночасно має економічний, інтелектуальний і моральний характер). Тим самим працю розуміли як значне суспільне явите, що є обов´язком усіх людей, а неробство вважалося неприродним, аморальним і шкідливим явищем.
Ще один підхід втілився у твердженні, що праця має приносити людині найбільше задоволення і тому мусить бути для неї привабливою (Шарль Фур´є, 1772—1837). Називаються умови, за яких праця може задовольняти людину: це ліквідація системи найманої праці, матеріальна забезпеченість працівників, нетривалість робочих змін, усуспільнення виробництва, охорона праці, організація "нового порядку" і право усіх на працю. Без права на працю всі інші права зводяться нанівець. Також пропонувалася оплата за працею, а робочий час зводився до двох годин щоденно. Ідеї перетворення праці в першу життєву необхідність і знищення протилежностей між розумовою і фізичною працею поряд із принципом зміни праці завершують цей підхід.
Плідною є ідея про необхідність відповідності між трудовим середовищем і природою людини (Роберт Оуен, 1771—1858). Такий висновок був зроблений на основі зв´язку між умовами життя поза сферою праці і відносинами в процесі праці та продуктивності праці. Виявилося, що людина реалізує свою трудову активність, спираючись на весь потенціал особистості. Слушним був висновок не тільки про необхідність регулювання і збереження робочого часу, а й про введення засобів безпеки праці.
Переворот у поглядах на працю, розпочатий протестантизмом і соціалістичним утопізмом, був довершений на теоретичному рівні основоположниками класичної політекономії. Основною ідеєю при цьому стала теорія трудової вартості (Вільям Петті, 1623—1687), згідно з якою вартість товару визначалася через кількість праці, необхідної для його виробництва. Ця ідея була покладена в основу систематичного вчення про поділ праці (Адам Сміт, 1723—1790). Праця розглядалася як фактор багатства всіх народів (тут малася на увазі праця взагалі незалежно від того, у якій господарській сфері вона здійснювалася). Поділ праці відіграв прогресивну роль у розвитку суспільства. Обмежуючи людей тільки одним видом праці, такий поділ збільшує їхню вправність у праці, трудову ефективність і, частково вдосконалюючи трудовий процес, сприяє технічним винаходам. Усі ці фактори, зумовлені поділом праці, ведуть до зростання продуктивності праці (а через неї — до зростання національного багатства).
Розглянуті ідеї знайшли своє осмислення і на філософському рівні. Так, в ідеї самопородження людини в історії завдяки праці (Г. В. Ф. Гегель) стверджувалося, що для того аби свідомість як нижча форма перетворилася в самосвідомість як вищу форму, необхідна дія, праця людини. У процесі праці свідомість стає самосвідомістю, а оскільки самосвідомість ототожнюється з людиною і виявляється в праці, то й людина стає людиною завдяки праці.
За такого підходу дається дуже широке визначення праці як діяльності й виробництва взагалі; поширюється воно й на природу. Праця, діяльність узагалі — це самопородження і самоздійснення можливостей як об´єктивних, прихованих у самій дійсності, так і суб´єктивних, реалізація яких є самовираженням і самоствердженням людини.
Таким чином, праця тут охоплює всю людську діяльність, усі види активності людини. Мова йде про теоретичну працю, про працю, що виготовляє предмети насолоди, а також про працю в ім´я загальних інтересів (державна діяльність, законодавство, політична діяльність, війна та ін.) і творчу працю, наприклад художню діяльність, "вільну духовну творчість" чи здійснення функції віри.
Прагнучи точніше пізнати дійсність і вказати на суперечність між тим, що відбувається насправді, і тим, що має бути, при використанні різноманітних видів діяльності для створення чогось іншого, ніж те, що вже є, дедалі більша увага зверталася на практику. Гадаючи, що діяльність сама по собі має свою істину і дійсність, а праця, діяльність кожного індивіда — самоціль, стверджувалося, що характер і сутність індивіда можна визначити за його ділом і працею, у яких він проявляє себе. Однак сам індивід насправді не може пізнати себе на основі самоздійснення у праці. Як єдність дійсності і духовної субстанції, як процес гуманізації дійсності праця є сутністю людської дійсності, що виражає реалізацію єдності мети та існування, бажання й виконання.
Із філософських позицій трудовий процес визначається як діалектична тріада: праця як негативне практичне спостереження, товар і власність як диференціація, а також знаряддя, що охоплюють як сутність самої праці, так і предмет праці. За такого підходу звертається увага на те, що виробництво і використання знарядь дуже істотно для людини.
Поряд із розкриттям найважливішої позитивної ролі праці в розвитку людини й суспільства велися дослідження її негативних сторін у недосконалому суспільстві — відчуження праці, експлуатації, негативних наслідків поділу праці (П´єр Ж. Прудон, 1809—1865). Ідея необхідності знищення експлуатації чужої праці аргументувалася тим, що результат праці є суспільним результатом і тому ніхто не має права відчужувати його. Але приватна власність уможливлює як таке відчуження, так і експлуатацію чужої праці, тому її варто ліквідувати. Суть поглядів на працю і власність відображалася в тріаді: "Теза — це власність, що руйнує рівність, антитеза — це комунізм, що заперечує індивідуальну незалежність, а синтез — це анархія"*14; свобода здійснюється в суспільстві виробників, пов´язаних один з одним вільним договором. Праця визнавалася також вирішальною силою суспільства, що визначала його зростання і охоплювала весь його організм — внутрішній і зовнішній. Наголошувалося на зв´язку між працею і людиною, зазначалося, що людина, яка не вміє користуватися знаряддями праці, — це не людина, а аномалія, тобто нещасна істота. Виходячи з такого розуміння праці вважалося, що критерієм прогресу суспільства служить розвиток знарядь праці і промисловості.
Існувало й особливе уявлення про суспільний поділ праці. Насамперед випиналися його негативні наслідки, що призводять до розтління душі й подовжують робочий день, який зростає обернено пропорціонально до розумових витрат. Поділ праці, таким чином, принизив працю ремісника, звів її до праці чорнороба і поставив робітника в залежне становище від виробництва. Вважалося, що подібно до того, як машина об´єднує різні операції, фабрика групує працівників згідно з відношенням кожної частини до цілого.
Отже, нагромадження результатів дослідження соціальних проблем праці протестантизмом, утопічним соціалізмом, класичною політекономією і класичною філософією XV—XVIII ст. створило наукові передумови для виникнення соціології праці як спеціальної галузі знань.