Соціологія праці
1. Донауковий етап зародження соціології праці
У навчальній літературі з соціології праці не склався загальний підхід до розуміння ролі історичного аспекту у вивченні курсу. В одних навчальних посібниках це питання навіть не порушується, в інших — воно представлене у вигляді короткої довідки про хронологію появи і розвитку основних соціологічних ідей про працю і їхніх авторів, іще в інших дається докладний аналіз виникнення і розвитку соціології праці, починаючи з донаукового періоду.
Ми вважаємо найбільш оптимальним останній підхід і солідарні з його авторами в тому, що справжній професіоналізм у соціології праці неможливий без історичних знань. Справді, ознайомлення з історією соціології праці є досить виграшним способом долучитися до першоджерел соціологічних знань, позбутися дилетантства і прагнення "винаходити велосипед", давно вже винайдений.
У дослідженнях історії розвитку соціологічних знань про працю залежно від переваги тих чи інших ідей, наукових шкіл чи напрямів, методів і цілей дослідження, нарешті, часової протяжності можна виокремити два основних етапи: донауковий (III тисячоліття до н. е. — XIV ст.) і науковий (XV ст. – теперішній час).
У свою чергу в науковому етапі розрізняють три періоди: початковий (XV—XVIП ст.), класичний (XVIII — початок XX ст.) і сучасний (початок XX ст. — теперішній час). Розглянемо коротко особливості кожного з етапів.
Донауковий етап є найдавнішим; він характеризується стабільністю організації і форм праці. Про це свідчать писемні документи Давнього Сходу (III—II тисячоліття до н. е.) — клинописні, папірологічні, епіграфічні й наративні джерела. Збереглися численні документи з храмових архівів (орендні контракти про ділянки землі, листи чиновників, записи про видачу продуктів і постачання зерна, переписи жителів поселень, договори про купівлю-продаж рабів, матеріали судових процесів, наряди на роботи тощо) настінні розписи гробниць. Храмові чиновники й державні службовці періодично влаштовували ревізії худоби і посівного зерна, майна і робочої сили.
Особливо цінну інформацію про соціально-трудові проблеми давнього суспільства містили письмові свідчення про проведення обліку населення — його соціального й демографічного складу, причетності до військової служби і можливості участі в державному управлінні, рівня економічного добробуту та ін. — уже в III тисячолітті до н. е. Насамперед вони були пов´язані з установленням чисельності населення, здатного носити зброю і платити податки. У давньому Єгипті і Римі переписи населення мали регулярний характер і проводилися раз на два роки. Кожен житель зобов´язаний був з´явитися до спеціального чиновника й повідомити про свої заняття, засоби існування та доходи.
Державне регулювання економічних відносин у централізованих суспільствах Давнього Сходу ґрунтувалося на систематичному обліку та опитуваннях зайнятості населення. Певною мірою можна говорити про пануючу тоді "планову" економіку, що враховує міру праці і міру споживання (відповідно до соціально-майнового статусу), засновану на чіткому поділі праці і примітивній кооперації її, централізованому розподілі робочої сили (рабів) залежного населення за видами праці (вільному оргнаборі), примусовій регламентації праці і професійному закріпленні працівників. Як бачимо, дані переписів забезпечували рішення не тільки фінансово-економічних і військових завдань (оподаткування, облік воїнів), а й політичних, оскільки певний рівень забезпеченості надавав право на участь в органах управління.
Ознайомлення з давньосхідними документами дає змогу скласти уявлення про соціальну стратифікацію суспільства, професійно-кваліфікаційну структуру населення, форми соціальної організації праці, норми виробітку, розподіл робочої сили, механізми стимулювання праці та її оплати, структуру і тривалість робочого дня. Вивчення першоджерел надало можливість зруйнувати міф про примітивну організацію давньосхідного суспільства й переконати у різноманітності форм соціально-економічних відносин. Документи свідчать, що провідним сектором економіки близькосхідних суспільств виступала праця залежних людей (іккару, шушану, гарда — три основних категорії), лише незначну частину яких складали власне раби. Значним досягненням давньосхідної економічної думки було принципове (з погляду соціології праці) відкриття непродуктивності рабської праці і властивих їй (як й іншим формам примусової праці) патологічних явиш, наприклад свідомого обмеження норми виробітку, що в наш час дістало назву рестрикціонізму.
Аналіз стародавніх документів показав, що ще давньосхідна цивілізація заклала основи тієї складної системи суспільного поділу праці, що існує донині. Йдеться насамперед про відділення розумової праці від фізичної. Сам по собі цей процес є суто організаційним і до соціології має менший стосунок, ніж його конкретний різновид — відокремлення розумової праці. Перед нами — власне соціальний процес. Частина професій стала соціально привілейованими, а частина — почала вважатися другосортними. Відокремлення професій набуло інституціонального закріплення (через законодавство й судову практику) й послужило основою виникнення, мабуть, найдавнішого інституту мотивації праці — пониження в посаді. Якби не соціальна диференціація професій, неможливо було б використовувати менш престижні види праці як негативний мотиватор для підтримки дисципліни й підвищення продуктивності праці. Чиновників, які чимось провинилися, могли понизити до категорії залежних, хліборобів перетворити на рабів, рабів заслати на галери тощо. Використання фізичної і мало престижної праці як міри соціального покарання відтоді міцно затвердилося в людському суспільстві. Поступово формувався механізм соціальної організації праці. Його елементи — державно-планомірний розподіл робочої сили, юридичне та організаційне оформлення кола обов´язків за кожною посадою, налагоджена система трудової мобілізації. Остання містила не тільки пониження в посаді, а й симетричний йому процес — підвищення по службі (позитивний мотив), тобто перехід до соціально престижнішого виду діяльності. Нарешті, самостійними елементами цього механізму є професійне навчання і професійний відбір. Вже в ті часи існували загальноосвітні і спеціальні школи, що готували юнаків до управління державою. Майбутні чиновники мали опанувати широке коло гуманітарних і природничих наук, досконало володіти придворним етикетом, знати основи психології відносин між людьми та ін.
Подальший розвиток ідей про працю пов´язаний із соціально-економічними процесами в античній Греції і відображенням їх великими мислителями того часу. Загальним досягненням філософської думки стало усвідомлення прогресивної функції поділу праці, завдяки якому суспільство одержує соціальну стратифікацію, різноманітність видів праці й занять, добре професіоналізовану працю, систему економічного обміну товарами й послугами. Саме в результаті поділу праці відбувається спеціалізація людей на виготовленні тих чи інших видів продукції, завдяки чому підвищується її якість. Люди здобувають можливість самі обрати сферу діяльності відповідно до своїх здібностей.
Характерно, що до цього періоду належать перші спроби розгляду явища поділу праці на двох рівнях — макросоціального і мікросоціального аналізу. На мікросоціальному рівні (в результаті докладного вивчення поділу праці в ергастеріях — античних майстернях) виокремлюються (вперше в історії європейської думки) проблеми редукції праці, тобто зведення складної праці до простої (Ксенофонт). На макросоціальному рівні (в масштабах усієї країни) також уперше був установлений закон "гармонійної розмаїтості" праці (Платон, 428/427—347 до н. е.). Суть його полягає в тому, що розмаїтості потреб людей відповідає розмаїтість здібностей до праці та розмаїтість видів праці. Саме перший тип розмаїтості (у потребах) є могутнім імпульсом розвитку соціального життя, виникненням різноманітності його форм. Одна з таких форм — міське життя.
Потреби людей у їжі, житлі, одязі, тобто в продуктах праці, привели до виникнення античних міст-полісів. (Звернемо увагу, що не потреба взагалі, не потреба в будь-яких товарах, а високорозвинена потреба вже розвинених людей.) Сільські жителі задовольняються "малим і примітивним". І навпаки, естетично розвинуті почуття й потреби городян стимулюють і породжують високопрофесійні ремесла. Середовищем існування останніх і стає античне місто. Отож уперше простежується зародження професійної і соціальної нерівності міської і сільської праці. Тоді ж було запропоноване (вперше в історії) теоретичне обґрунтування інституту професійного закріплення (Платон). Ідея ця народилася з розгляду спеціалізації праці як необхідної умови поліпшення якості продукції і збільшення її кількості. Обидва параметри економічно необхідні суспільству. І чим довше хто-небудь спеціалізується у своєму ремеслі, тим більших успіхів досягає. Ідея професійного закріплення наклала відбиток на розвиток соціологічних уявлень на всіх наступних етапах розвитку людства.
Слід наголосити також на виникненні відмінностей у розумінні цінової і споживчої вартості і введення їх до наукового вжитку (Аристотель, 384—322 до н. е.).
Серед мислителів Давнього Риму привертають увагу уявлення про творчу працю як про причину прогресу й розвитку людського суспільства (Лукрецій Кар, 99 — 55 pp. до н. е.). Розвиток суспільства при цьому розглядається як безупинний процес. Людина своїм способом життя починає відрізнятися від тварин тільки тоді, коли робить знаряддя праці, що забезпечують їй перевагу над природою. Як знаряддя праці люди використовували спочатку свої руки, потім — палиці, пізніше почали виготовляти знаряддя і зброю, і відтоді починається розвиток людської цивілізації.
Для середньовіччя характерна відсутність принципово нових ідей у розумінні суспільної праці. Християнство, що виникло в період розпаду рабовласництва, спочатку знаходило своїх послідовників серед рабів і бідноти, яким обіцялося вічне життя після смерті як компенсація за земні страждання. Однак пізніше, коли християнство стало безпечним для класового ладу і приватної власності, воно знайшло підтримку у представників правлячих класів. Тому й погляди на працю перших християн відрізняються від уявлень про неї більш пізнього християнства.
Перші християни, живучи в малих церковних громадах за рахунок милостині, усю свою увагу концентрували на тому, щоб заслужити вічне життя в раю. Якогось особливого ставлення до праці вони не виробили. Та пізніше, коли християнство значно поширилося, праця стає предметом досліджень релігійних учень і теорій. У цей час певного розвитку одержало аксіологічне вчення про працю, якій почали надавати християнське звучання (Августин, 354—430; Фома Аквінський, 1225—1274). Якщо в античності фізична праця найчастіше вважалася негідним для вільної людини заняттям, рабською діяльністю, то християнство, не змінивши нічого по суті, додало етичні мотиви. Праця — кара божа, працею людина спокутує первородний гріх, праця забезпечує лише біологічне існування, а духовне дається через "непрацю", тобто відсторонене споглядання (хоча чернецтво та аскеза завжди вважалися важкою працею й подвижництвом).
На відміну від християнського середньовічного розуміння праці в арабському світі розуміли її як джерело всіх багатств (Ібн Хальдун; 1332—1406) без колишніх негативних її оцінок. Категорія праці розглядалася як передумова економічних пошуків: вона переносилась зі сфери етико-теологічних оцінок у реальне життя. Праця ставала бажаною не заради самої себе, а заради цінностей, які вона створює. У такий спосіб праці вперше надавалося значення людської діяльної практики, а зневага до неї розцінювалася як причина деградації як у політиці, так і в економіці*10. Було уточнено розуміння поділу праці стосовно її походження з природи різноманітної людської діяльності і необхідності співробітництва. При цьому розрізнялося два типи поділу праці: особливий поділ праці (як передумова всякої людської активності) і загальний поділ праці, що виникає в процесі розвитку суспільства і його диференціації та приводить до поділу на село і місто. Виокремлюючи ці два основних типи поділу праці, аналізувався вплив поділу праці і різних видів діяльності на фізичні і соціопсихічні характеристики людей. Зрозуміло, що подібний аналіз праці та низка інших трактувань соціальних проблем праці, властивих цьому історичному періодові, не завжди об´єктивні, іноді вони виникали у вигляді геніальних здогадів і припущень. Тобто вони не мають наукового характеру. Проте важко переоцінити їхню роль і внесок у подальший розвиток соціології праці. Без них було б неможливим виникнення наукового етапу.