Соціологія праці
1. Що вивчає соціологія праці?
Сама назва навчальної дисципліни і галузі знань "соціологія праці" свідчить про те, що мова в ній має йти про працю. І це справді так. Щоправда, працю вивчають й інші науки: як соціально-гуманітарні (філософські, економічні, правові і психофізіологічні), так і технічні (ергономіка — наука про пристосовність праці і її умов до запитів людини; ергологія — наука, що розглядає працю з позицій підвищення її продуктивності; праксеологія — теорія про найбільш ефективні дії і рухи працівника в трудовій діяльності; наукова організація праці — наука про те, як найбільш розумно організувати процес праці). Не заглиблюючись у перелік та опис усієї багатоманітності наук про працю, зазначимо, що всі вони об´єднуються, як правило, у дві великі групи. Критерієм такого об´єднання виступає відоме твердження К. Маркса про дві сторони праці: 1) праця як обмін речовин, чи спосіб взаємодії між людиною і природою; 2) праця як обмін речовин, чи спосіб взаємодії між людиною і людиною.
Прикметно, що в першій складовій природа розглядається не тільки як жива, але і як штучна природа — сукупність технічних засобів та устаткування, корисних копалин. У трудовому процесі людина змушує один предмет природи впливати на інший предмет тієї ж природи за власними законами самої природи, тобто за законами опору матеріалів і механіки твердих тіл.
Як бачимо, ергономіка, інженерна психологія, фізіологія і психологія праці, а також гігієна праці вивчають саме цей процес взаємодії людини з природою, вплив штучно створеного середовища (техніка, технологія) на організм і психіку людини. При цьому вони використовують закони фізики, біології, технічних наук.
Друга складова трудової діяльності — взаємодія людини з людиною — описується законами й методами соціально-гуманітарних наук. До соціальних належать так звані поведінкові науки, що вивчають поведінку людей за допомогою кількісних, у тому числі математичних методів, — соціологія, економіка і психологія (насамперед соціальна психологія). Гуманітарними називають історію, філософію, філологію, юриспруденцію, педагогіку та етику. Базисом знання тут служать не кількісні методи та емпіричні закономірності, а ціннісно-нормативні, аксіологічні принципи. Людина і праця досліджуються в них зовсім інакше.
Іноді вирізняють і проміжні дисципліни, до яких належать етнографія, антропологія, археологія й деякі інші. Вони оперують кількісними методами на зразок соціальних наук і нормативно-ціннісним знанням на зразок гуманітарних.
За внеском у вивчення трудової діяльності до основних наук про працю належать також економіка, психологія і соціологія. Соціологія праці тісно взаємодіє з науками несоціологічного профілю, запозичаючи в них теоретичні положення, методичні прийоми і практичні рекомендації.
Особливу роль соціологія праці відіграє серед наук про працю соціологічного профілю, що існують усередині соціології в цілому, але не обов´язково є складовими соціології праці. Така її роль зумовлена тим, що соціологія праці аналізує суспільну працю на двох рівнях — макро і мікро. Перший стосується інституціонального аспекту праці, другий — мотиваційного і поведінкового.
Ці аспекти праці вивчаються сукупністю соціологічних наук. Зокрема, соціологія організацій розглядає ієрархічну структуру управління виробництвом, формальну і неформальну організацію підприємства, систему влади й підпорядкування, особисті та безособові фактори соціальної організації праці. Соціологія професій досліджує престижність тих чи інших видів діяльності, переваги, ціннісні орієнтації, професійну придатність та ін. Соціологія кар´єри вивчає соціальне явище індивідуального трудового просування працівника. Соціологія виробничого колективу аналізує широкий комплекс питань, що відображають закономірності спільної трудової діяльності людей, функції, цілі і структуру трудових колективів як основних економічних, соціальних і політичних осередків нашого суспільства. Слід також назвати: соціально-психологічні дослідження згуртованості, лідерства, психологічного клімату, групової взаємодії у виробничих бригадах як різновиду малої контактної групи; соціологію способу життя, основою якої виступає життєдіяльність людини у сфері праці; промислову соціологію, у центрі уваги якої перебуває вивчення соціальних наслідків науково-технічної революції в промисловості, механізації та автоматизації виробництва, соціальної організації підприємств і проблем соціального управління; нарешті, соціальне планування, становлення якого як самостійної дисципліни немислиме без вивчення трудових проблем. Соціологія освіти вивчає систему підготовки фахівців для народного господарства, а соціологія міста — взаємозв´язок процесів індустріалізації та урбанізації, їхній вплив на спосіб і рівень життя людей, розробляє проекти розміщення промислових об´єктів. Соціологія виховання досліджує вплив соціальних інститутів, макро- і мікросередовища на формування особистісних і професійних характеристик працівника.
У вітчизняній і зарубіжній соціологічній літературі до галузевих дисциплін соціології праці відносять також соціологію промисловості, аграрну соціологію, соціальне планування та управління, соціологію підприємств і соціологію професій, або соціологію робочого місця, та індустріальну соціологію. Вони досліджують соціологічні аспекти трудової діяльності, але цілком у соціологію праці не входять. Із соціологією праці пов´язані, крім того, такі галузі, як соціологія міста, соціологія села, соціологія охорони праці, соціологія організацій, соціологія родини і соціологія моралі, соціологія управління і соціологія малих груп.
Незважаючи на певну умовність, схема дає загальну картину взаємозв´язку наук. Відокремлюючи в процесі вивчення загальний об´єкт дослідження — працю, кожна наука має свій предмет дослідження, свій підхід. Для соціології праці — це соціологічний підхід, за якого предметом дослідження є ті соціальні відносини, що складаються з приводу праці, тобто соціально-трудові відносини.
Як відомо, соціальні відносини — це відносини між членами соціальних спільнот і спільнотами з приводу їх суспільного становища, способу й укладу життя, у кінцевому рахунку з приводу умов формування і розвитку особистості, соціальних спільнот. Вони виявляються в становищі окремих груп працівників у трудовому процесі, комунікаційних зв´язках між ними, тобто у взаємному обміні інформацією для впливу на поведінку і результати діяльності інших, а також для оцінки власного становища, що впливає на формування інтересів і поведінки цих груп.
У соціальні відносини люди вступають у процесі праці через необхідність взаємодіяти одне з одним. Соціальна взаємодія у сфері праці — це форма соціальних зв´язків, реалізована в обміні діяльністю і спільній дії. Об´єктивною основою взаємодії людей є спільність чи розбіжність їхніх інтересів, близьких чи віддалених цілей, поглядів. Посередниками взаємодії людей у сфері праці, проміжними її ланками виступають знаряддя і предмети праці, матеріальні й духовні блага. У такий спосіб постійна взаємодія окремих індивідів чи спільнот у процесі трудової діяльності за певних соціальних умов утворює специфічні соціальні відносини. Вони нерозривно пов´язані з трудовими відносинами й зумовлені ними споконвічно. Наприклад, у трудову організацію працівники вживаються, адаптуються в силу об´єктивної потреби й у такий спосіб вступають у трудові відносини незалежно від того, хто працюватиме поруч, хто керівник, який у нього стиль діяльності. Проте пізніше кожен працівник неминуче проявляє себе у стосунках з іншими працівниками, з керівником, у ставленні до праці, до порядку розподілу роботи тощо. Отже, на основі об´єктивних відносин починають складатися відносини соціально-психологічного характеру, що мають певний емоційний настрій, характер спілкування людей і стосунків у трудовій організації.
Як бачимо, соціально-трудові відносини дають можливість визначити значущість, роль, місце, суспільне становище індивіда і групи. Саме вони і є сполучною ланкою між робітником і майстром, керівником і групою підлеглих, між певними групами працівників та окремими їх членами. Жодна група працівників, жоден член трудової організації не може існувати поза такими відносинами, поза взаємними обов´язками один стосовно одного.
Як і сама праця, соціально-трудові відносини дуже багатогранні. їх можна класифікувати:
• за змістом діяльності (виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, соціально-психологічні, суспільно-організаційні);
• за способом спілкування (безособові, опосередковані і міжособистісні);
• за суб´єктом (міжорганізаційні, внутрішньо-організаційні, внутрішньовиробничі);
• за обсягом владних повноважень (відносини по горизонталі і по вертикалі);
• за характером розподілу доходів (відповідно до трудового внеску чи не відповідно до трудового внеску);
• за ступенем регламентованості (формальні, офіційно оформлені і неформальні, тобто офіційно не оформлені).
Подібна класифікація представлена на схемі (рис. 2). Аналіз різноманітності соціально-трудових відносин свідчить, що в сукупності вони являють собою майже все соціальне життя в трудових колективах, де визначається: місце людини в трудовому середовищі, її ставлення до праці" мотиви праці і задоволеність нею, престиж і привабливість професії, динаміка стосунків між працівниками і групами працівників стосовно володіння власністю на умови і засоби праці, динаміка трудової поведінки тощо, тобто все те, що підлягає подальшому соціологічному аналізу і вивченню. Від правильності відповіді на ці та інші запитання багато в чому залежить, чи вдасться вчасно знизити соціальну напруженість у соціально-трудових відносинах до безпечного рівня.
У такий спосіб різноманітність соціально-трудових відносин як предметного поля соціології праці зумовлює й коло дослідницьких проблем цієї науки.
В радянські часи основними проблемами соціології праці традиційно вважали:
• формування і розвиток трудового колективу, посилення його виховної ролі;
• плинність кадрів і стабілізація виробничих колективів;
• професійний добір, підготовка й розміщення кадрів;
• професійна орієнтація і професійне самовизначення молоді як основного резерву трудових ресурсів;
• організація соціалістичного змагання;
• зміцнення трудової дисципліни;
• матеріальне і моральне стимулювання.
На сучасному етапі першочерговими проблемами у сфері праці є створення необхідних умов для формування такого працівника, який став би реальним співвласником і розпорядником засобами виробництва, а також господарем виробництва предметів і послуг, власного життя.
Особливе занепокоєння викликає процес спадання значущості трудової діяльності в ефективному вирішенні соціальних проблем суспільства, спричинений деструктивними змінами в економіці у зв´язку з розпадом колишнього Союзу. Руйнування загального економічного простору, послаблення міжреспубліканських соціально-економічних зв´язків не могло не позначитися на соціально-трудових відносинах, зниженні ефективності праці, дефіциті споживчих товарів, спаданні життєвого рівня трудящих, наростанні соціальної напруженості в трудових колективах.
За таких умов відчувається нагальна необхідність у теоретичних і прикладних дослідженнях із проблем соціології праці, у проведенні конкретно-соціологічних досліджень, пов´язаних з аналізом змісту й характеру праці різних категорій працівників, їхніх потреб та інтересів, мотивів і фактичного відношення до праці. Сьогодні ясно, що без глибокого аналізу суперечностей у сфері праці, насамперед — між працею колективу та індивіда, між різними соціальними групами і верствами в трудовому процесі, суперечностей національного характеру в соціально-трудових відносинах вихід з економічної кризи навряд чи можливий. Необхідний пошук неординарних форм їхнього вирішення, потрібні ефективні соціальні програми, науково обґрунтовані й підтверджені результатами соціологічних досліджень.
Поряд з вираженням предмета соціології праці через коло досліджуваних проблем використовується метод його конкретизації через визначення мети і завдань соціології праці.
Метою соціології праці є дослідження соціальних явищ, процесів і розробка рекомендацій щодо їх регулювання та управління, прогнозування і планування, спрямованих на створення оптимальних умов для функціонування суспільства, колективу, групи, окремого індивіда у сфері праці й досягнення на цій основі найповнішої реалізації та оптимального поєднання їхніх інтересів. Завданнями соціології праці є:
• вивчення та оптимізація соціальної структури суспільства, трудової організації (колективу);
• аналіз ринку праці як регулятора оптимальної і раціональної мобільності трудових ресурсів;
• пошук шляхів оптимальної реалізації трудового потенціалу сучасного працівника;
• оптимальне поєднання моральних і матеріальних стимулів та удосконалене ставлення до праці в умовах ринку;
• посилення соціального контролю і боротьба з різного роду відхиленнями від загальноприйнятих моральних принципів і норм у сфері праці;
• вивчення причин і вироблення системи заходів для запобігання і вирішення трудових конфліктів;
• створення системи соціальних гарантій, що захищають працівників у суспільстві і трудовій організації, та ін.
Отже, завдання соціології праці зводяться до вироблення методів і прийомів використання соціальних факторів в інтересах вирішення першочергових соціально-економічних проблем суспільства та особистості у сфері праці. При цьому неможливо обійтися без соціологічних знань, без навичок користування науковим апаратом соціології праці, основою якого виступають категорії.
Що ж являють собою категорії соціології праці? Це загальне поняття, що відбиває певні властивості досліджуваного об´єкта, тобто праці. Вони, як і категорії інших наук, виконують світоглядну та методологічну функції. Не можна вивчати, наприклад, динаміку трудових відносин, не з´ясувавши попередньо деякі характеристики цього явища. Категорії соціології праці в методологічному аспекті відбивають систему послідовних сходинок пізнання соціальних відносин, зокрема соціально-трудових.
Докладний аналіз праці як основної категорії соціології праці здійснено далі в нашому підручнику (глава 3). Тому тут ми обмежимося загальною характеристикою структури категорій.
Категорії соціології праці поділяються на три групи:
• категорії визначеності (суб´єкт праці, зміст праці, його форма і характер та ін.).
Вони відповідають на питання "хто?" щодо категорії "суб´єкт соціально-трудових відносин", котрим виступає насамперед працівник як основний елемент соціально-трудових спільнот і організацій, і на питання "що таке?" — щодо категорії "праця" як предмет дослідження;
• категорії обумовленості (мотиви діяльності, умови трудової діяльності, потреби, інтереси та ін.), що відповідають на питання "чому", або чим зумовлено те, що суб´єкт праці чинить саме так, а не інакше;
• категорії вибору, що відповідають на питання "навіщо?" (це насамперед мотивація, стимулювання праці та ін.).
Як бачимо, категорії визначеності дають уявлення про сутнісні характеристики праці. А категорії обумовленості й вибору допомагають описати працю як вид соціальної діяльності, що безпосередньо позначається на соціалізації індивіда, на змінах його соціального статусу.
Соціальні процеси в такому разі можна розглядати як трудову діяльність, що проявляється у змінах станів соціальних груп, колективів, окремих працівників, тобто в змінах їхнього соціального стану (статусу) у сфері праці.
Згідно з класифікацією, запропонованою А. О. Дикарєвою і М. Й. Мирською, найважливішими групами соціальних процесів є:
• сама праця, вплив якої на соціальний стан працівників, їх соціальні характеристики (інтереси, професій но-кваліфікаційний рівень, ставлення до праці та ін.) здійснюється безпосередньо через трудові функції працівника й зумовлена науково-технічним прогресом, а також технологічними та організаційними змінами у сфері праці;
• інтегративні процеси, пов´язані з забезпеченням цілісності (соціальної та організаційної) працівників (згуртування трудових колективів, соціальний контроль, стимулювання трудової поведінки, управління);
• ціннісно-орієнтаційні процеси (мотивація, трудова адаптація), в результаті яких формуються соціальні норми, цінності і ціннісні орієнтації працівників;
• змінюючо-підтримуючі процеси (трудові переміщення соціальних груп і окремих працівників).
Подібний підхід до структуризації процесів трудової діяльності найбільш адекватно відповідає загальному напряму процесу трудової соціалізації людини, освоєння нею нагромадженої суспільством культури в сфері праці та основних форм трудової діяльності. Тому саме такий підхід, як найбільш раціональний з погляду логіки і розвитку взаємодії працівника з трудовою сферою, покладений в основу структури даного підручника. Розглянувши сутність і характеристики праці як базового соціального процесу, дослідимо далі причини й рушійні сили, відповідно до яких людина формує свої відносини з трудовою сферою, вибирає професію і місце трудової діяльності, методи мотивації цієї діяльності. Після влаштування на роботу відбувається трудова адаптація (особливий вид взаємодії працівника з навколишнім трудовим середовищем), здійснюється стимулювання і соціальний контроль у сфері праці й залежно від успішності функціонування трудового колективу, ефективності соціального управління відбуваються згуртування чи деструктивні процеси, трудові конфлікти в колективах, що позначається на масштабах і характері соціальних переміщень у сфері праці.
Необхідно відзначити, що такі процеси по-різному відбуваються, залежно від їхньої масштабності. За цією ознакою можна виділити чотири основних рівні: 1) народне господарство; 2) регіон (галузь); 3) об´єднання і підприємство; 4) індивідуальний рівень — працівник.
Структура курсу "Соціологія праці" в цілому відповідає тим теоретико-методологічним принципам, що склалися у вітчизняній соціологічній науці.
1. Соціальні й технологічні аспекти праці розглядаються в контексті загального поліпшення способу життя працівників.
2. Трудова діяльність вивчається комплексно, у єдності її техніко-технологічних і соціально-організаційних аспектів.
3. Організація досліджень та інтерпретація їх результатів спирається на розуміння місця праці в сукупній діяльності людей.
Зазначені принципи вдається реалізувати тим більшою мірою, чим повніше й обґрунтованіше використовуються ті чи інші методи й методики проведення соціологічних досліджень. Залежно від масштабів і завдань дослідження можуть застосовуватися як теоретичні методи (для виявлення цілісної картини загальних закономірностей процесу праці), так і методи емпіричних (прикладних) соціологічних досліджень. До першої групи належать порівняльно-історичний, генетичний, порівняльно-типологічний і типологічний методи.
Друга група містить таку систему методів: анкетне опитування, інтерв´ю, аналіз документів, спостереження, а також процедури узагальнення та інтерпретації емпіричних даних.
В соціології праці широко застосовуються кількісні і математичні методи, для аналізу та обробки соціологічної інформації активно використовується обчислювальна техніка. У цьому зв´язку постає додаткова потреба в знаннях та уміннях роботи з персональним комп´ютером.
Зазначимо, що в даному підручнику методика проведення конкретно-соціологічних досліджень докладно не розглядається з огляду на обсяг знань, здобутих студентами в курсі "Соціологія". Водночас ми вважали доцільним познайомити читачів з особливостями таких досліджень саме в сфері праці у трудових колективах.
А отже, соціологія праці — це самостійна спеціальна наука, яка на основі загальносоціологічних теорій, законів і закономірностей соціальних відносин виокремлює для вивчення особливий їхній вид — соціально-трудові відносини. При цьому з допомогою соціологічних методів досліджується різноманітний вплив трудової діяльності на соціалізацію індивіда чи соціальної спільноти, на пов´язану з працею зміну їхньої ролі і статусу в соціальному житті.