Соціологія
5.1. Теоретичний підхід до розуміння влади
У широкому розумінні поняття "влада" означає право і можливість одних керувати, розпоряджатися і управляти іншими; здатність і можливість одних здійснювати свою волю стосовно інших, робити визначальний вплив на їх поведінку і діяльність, використовуючи при цьому авторитет, право, насильство та інші засоби´.
Теорії влади приділяли значну увагу ще древні мислителі — Платон, Арістотель та інші. Нею цікавились Макіавеллі і Т.Гоббс, Дж.Локк і І.Кант, а також багато інших філософів середньовіччя. Суттєвий внесок у розробку теорії влади внесли В.Парето, Г.Моска, Р.Міхельс та інші вчені. Новий розділ у соціологічному аналізі влади відкрив М.Вебер, який під владою розумів можливість серед конкретних соціальних відносин проводити власну волю, навіть незважаючи на опір, незалежно від підстав, на яких вона гарантується.
Підкреслюючи ключове значення влади, Т.Парсонс стверджував, що вона в аналізі політичних систем займає місце, подібне тому, що в економічних системах займають гроші.
Проблеми влади знаходяться в центрі уваги і сучасної соціології.
Найважливішим аспектом влади є те, стверджує П.С.Робінс, що основною її функцією є залежність. Чим більшою є залежність А від Б, тим більшою є влада Б. Людина, пише американський вчений, може над нами мати владу тоді і тільки тоді, коли ми чогось хочемо, і те "щось" є в її руках когось іншого.
Учений наводить такий приклад. Людина хоче отримати диплом про закінчення вищого навчального закладу. Цілком зрозуміло, що для цього слід вступити до конкретного навчального закладу, сумлінно провчитися кілька років, складаючи при цьому ряд екзаменів і заліків. Кожен з викладачів, які викладають той чи інший предмет, буде мати над нею неабияку владу, яка фактично зникає після складання іспиту чи заліку (хіба необхідно перескладати предмет на кращу оцінку, тоді влада викладача продовжується)" Згодом до викладача залишається тільки пошана. І її викладач (якщо він, звичайно, таку повагу має у студентів) може використовувати дуже довго, навіть після закінчення студентом вищого навчального закладу.
Декан же має владу над студентом упродовж всього процесу навчання. Пошана як етична засада в цьому випадку теж має значну роль, але в свідомості студента, наголошує П.Робінс, декан є втіленням влади впродовж усіх п´яти років навчання незалежно від того, які іспити і заліки, з яких предметів студент повинен складати. Пошана до декана з боку студентів ґрунтується не на знаннях того чи іншого предмета та його викладання доцентом чи професором, а на ставленні керівника факультету до студентів як до рівних.
Управління і влада
Влада та панування над людьми — це складний і багатогранний процес взаємодії різних факторів, соціальних сил і конкретних особистостей. Влада має глибокі підсвідомі і емоційно-вольові сили, які закладені в біологічних, природних і соціальних початках психічного життя людини. Управління в його різних формах є принципом влади, що вимагає наявності іншого принципу — підпорядкування, підлеглості. Управління і виконання, керівництво і підлеглість, владність і покірність—нерозривні принципи влади, що вимагають наявності керівника і виконавця, який добровільно чи вимушено сприймає цю владу.
Слід розрізняти, підкреслює П.Робінс, поняття управління і влади. Владі не завжди потрібна згода на вирішення того чи іншого питання. Вона ставить питання просто і прямо: треба зробити те і те, в такому-то місці, в такий-то час, тоді як керівник повинен "підняти" людей, зацікавити, "запалити". У вирішенні проблем організації керівник начебто попадає в залежність від підлеглих, яку свого часу чудово розкрив Гегель на прикладі слуги і пана.
Сьогодні соціологи багатьох країн активно працюють над проблемою пояснення суті, спільності змісту і відмінності понять "управління" і "влада". Таке пояснення має не тільки теоретичне, але і практичне значення в житті сучасної організації.
Еліта та її види
Зарубіжні соціологи (П.Робінс, Д.Тарнер, К.Морган, Є.Вятр) вважають, що коли питання заходить про визначення, що таке влада і які її механізми дії, то до нього слід підходити через розкриття поняття еліти (від французького elite—краще, відбірне). Визначення еліти в соціології неоднозначне. За В. Парето, еліта — це люди, що отримали владу. Г. Моска стверджував, що це найбільш активні в політичному відношенні особистості, які орієнтовані на владу, організована меншість суспільства; іспанський соціолог X. Ортега-і-Гассет зазначав, що еліта — це ті, які користуються в суспільстві найвищим престижем, статусом, багатством, мають інтелектуальну і моральну вищість над масою, володіють чуттям відповідальності. А.Тойнбі вважає, що еліта — це люди, які користуються формальною владою в організаціях і соціальних інститутах; "натхненні Богом" харизматичні особистості; послідовники "елітного плюралізму"; порівняно невеликі групи, які складаються з осіб, що займають провідне положення в житті суспільства. Послідовники "технічного детермінізму" вважають елітою найбільш кваліфікованих фахівців.
До суб´єктів еліти належать ті, підкреслює В.Веселовський, хто бере участь у процесі формування і прийняття рішень на різних рівнях управління державних і соціальних структур. їх влада виражається в тому, що вони можуть безпосередньо впливати на вирішення різного роду проблем суспільного життя. З точки зору форми діяльності, еліту влади, вважає вчений, можна поділяти на "еліту, яка приймає рішення" і "еліту впливів".
До "еліти впливів" учений зараховує ті кола і групи, які часом хоч і не мають формального політичного статусу, але завдяки різного роду засобам впливу можуть робити тиск на урядову еліту (еліту рішень). Часом цей вплив настільки сильний, пише Веселовський, що має визначальний характер на процес діяльності урядових чиновників.
Цілком зрозуміло, що і урядова еліта може виступати в ролі еліти впливу. В уряді перехрещуються різного роду інтереси політичних партій, лобістські інтереси, інтереси груп підтримки тощо. Уряд—це не лише осередок ухвали програм, сформованих і поданих ззовні через членів еліти впливів. Він і сам є осередком формування політичної, економічної і культурної програми життя країни чи окремих ЇЇ регіонів.
Отже, еліту в найбільш загальному розумінні цього терміна складають ті люди" які відповідно до свого статусу в політичній структурі приймають рішення державної ваги або безпосередньо впливають на прийняття цих рішень.
Еліта влади, політична і економічна еліта
Може виникнути питання: Чи поняття еліти влади можна ототожнювати з поняттям політична еліта? Значна частина західноєвропейських учених вважає, що на це питання можна відповісти таким чином: "Поняття політична еліта" ширше, ніж поняття "еліта влади".
В суспільно-політичному житті маємо багато прикладів, коли представники окремих політичних еліт не мали і не мають майже ніякого відношення до діяльності чинної еліти влади, хоча члени еліти влади майже завжди є членами якоїсь партії. Звичайно, ці політичні еліти існують не просто, щоб існувати і час від часу заявляти про себе у вуличних демонстраціях, виступах по радіо і телебаченню, у пресі тощо. Навіть не маючи реальних шансів взяти владу сьогодні або в найближчому майбутньому, тобто стати елітою влади, вони мріють про займання державних посад або про можливість бути обраними до парламенту, місцевих органів влади тощо. І не тільки мріють, а всілякими доступними їм засобами намагаються реалізувати це, де тільки можна, маніпулюючи гаслами, роблять все для того, щоб зайняти відповідні урядові посади або впливати на зміст діяльності уряду.
Окрім політичної еліти і еліти влади, європейські і американські соціологи та політологи виділяють ще і економічну еліту. Це власники великих фірм, торговельних об´єднань, концернів і т. д., які займають ключові пости в економічному житті суспільства. Деякі з них активно діють на політичній арені, але більшість намагається поєднувати свою діяльність у сфері політики, урядових структур, економіки тощо. Таких прикладів у житті економічних еліт України, Росії та інших пострадянських республік більше ніж достатньо.
Проблеми влади в суспільстві
Проблема влади в суспільстві на його найвищих рівнях є цариною більше політології, ніж соціології. Правда, такі видатні соціологи, як М.Вебер, Ф.Знанецький, Р.Дарендорф, Є.Вятр, А.Боднар, намагалися спроектувати відносини вищих ешелонів влади на владу в соціальних структурах — середніх та малих організаціях, навчальних закладах, релігійних об´єднаннях тощо. Не завжди така проекція була коректною — якщо в діяльності уряду, політичних партій, численних економічних структурах домінують засади раціональності, то на рівні малих груп, наприклад, у взаємодії владних структур і рядових членів організації значною мірою на перебіг подій впливають психологічні, етичні чинники тощо.
Існування в кожній соціальній системі фундаментального поділу на провідну меншість і більшість, що йде за нею — безперечний соціальний закон. При цьому єдиною можливістю ефективної діяльності будь-якого суспільства, що має визначену мету, є організація, яка виступає в тій чи іншій формі ієрархічного управління (Р.Міхельс).