Соціологія
§ 4. Особистість та соціальне середовище
Малі групи як соціальне мікросередовище розвитку особистості
Важливу роль у формуванні та розвитку особистості, регуляції її свідомості та поведінки відіграє соціальне мікросередовище — сукупність малих груп, до яких належить індивід і в яких здійснюються його міжособистісні контакти. Через соціальне мікросередовище справляється вплив на особистість суспільства та великих соціальних груп. Макросередовище — мікросередовище — особистість — такою є загальна спрямованість впливу суспільства на особистість.
Мала група — це соціальна група, де індивіди перебувають у безпосередній взаємодії і кожен член групи має досвід спілкування з усіма іншими. Саме сукупність малих груп, що функціонують у різних сферах життєдіяльності суспільства, становить соціальне мікросередовище, яке безпосередньо впливає на формування та розвиток особистості.
Вперше до систематичного дослідження малих груп вдався на початку XX ст. Ч. Кулі. Саме він виокремив у соціальній структурі так звані первинні групи (сім´я, сусідська община та ін.), де поміж людей відбувається безпосередній психологічний контакт. Подальші дослідження малих груп розвивалися в межах впливових напрямів західної соціології та соціальної психології (мікросоціологія, інтеракціонізм, соціометрія, теорія соціального обміну, теорія групової динаміки). Було відкрито низку феноменів групової свідомості і взаємодії: ефект присутності групи та вплив його на індивідуальну діяльність, груповий тиск
і конформізм, соціометрична Й рольова структура групи, динаміка внутрішньогрупової взаємодії та формування згуртованості малих груп тощо.
Той факт, що діяльність індивіда в межах групи відрізняється від здійснюваної ним поза групою, знайшов підтвердження в численних дослідженнях з проблем групового тиску. Вивчаючи ці проблеми, американський соціальний психолог Р. Зайонц виділяє три основних аспекти: 1) аналіз зміни поведінки, що відбувається в присутності інших осіб, які виконують роль глядачів (публічний ефект); 2) вивчення зміни поведінки в присутності інших індивідів, які беруть активну участь у цій діяльності (ефект взаємодії); 3) вивчення мотивації індивідів, від якої залежать позитивні чи негативні зміни поточної діяльності групи.
Малі групи можна класифікувати за такими критеріями: за способом організації — зовнішньоорганізовані та самоорганізовані, формально фіксовані й неформальні групи; за основними сферами функціонування — виробничі, навчальні, сімейні, дружні тощо; за терміном функціонування — короткочасні та постійні; за складом — елементарні, нечленоваяі (не більше 7—10 членів) та складні (до 40—50 членів), що об´єднують кілька елементарних груп; за соціально-психологічними критеріями — типи малих груп з різними рівнями згуртованості, різною внутрішньо-груповою атмосферою (демократична, авторитарна, стихійна) тощо.
Структура малої групи визначається специфікою групової діяльності. Саме від неї залежить розподіл ролей у групі, інформаційних потоків, міжособистісних стосунків. Розрізняють формальну і неформальну, статистичну й динамічну, внутрішню та зовнішню структури. Остання зумовлена зв´язками і взаєминами малої групи із зовнішнім соціальним середовищем і по суті є структурою видів діяльності групи. Чим більш розвинена ця структура, тим ширші суспільні зв´язки малої групи, тим більше передумов для залучення її членів до активної суспільної діяльності. Ефективність такої діяльності залежить від міри ідентифікації особистості з групою, тобто від збігу індивідуальних та спільних для групи цілей, соціальних установок і ціннісних орієнтацій. Соціальний механізм внутрішньогрупової ідентифікації ґрунтується на ціннісно-нормативній регуляції поведінки членів групи. Виконання чи невиконання ними певних групових вимог тягне за собою відповідні заохочення або санкції. Засобами ідентифікації виступають різні способи спілкування: навіювання, переконання, не-усвідомлене наслідування та свідоме прийняття впливу групи.
Основним аспектом соціологічного дослідження малих груп є аналіз функції соціального середовища як посередника у процесі взаємодії особистості та суспільства. Ця функція пов´язана з трансформацією вимог суспільства, великих соціальних груп у конкретні зразки поведінки.
Функції соціального мікросередовища особистості
Як посередник у системі відносин суспільства і особистості соціальне мікросередовище виконує низку функцій, які забезпечують, з одного боку, інтеграцію індивіда в суспільну систему, а з іншого — збереження в колективних формах життя індивідуальних особливостей кожної людини, які не можуть безпосередньо оцінюватися і реалізовуватися у знеособлених великих соціальних групах. У зв´язку з цим здається безпредметною одвічна методологічна суперечка про те, чи кожен індивід є особистістю, чи особистість, відповідно до повсякденного розуміння, — це видатна людина, що своєю непересічністю заслужила право називатися "особистістю". Особистість має можливість як унікальної самоактуалізації в суспільному масштабі, коли її надзвичайні якості здобувають широке суспільне визнання, так і самоактуалізації в соціальному мікросередовищі, в різних малих групах (сім´я, виробнича група та ін.).
До того ж обидва способи самоактуалізації особистості в суспільстві мають своїх прихильників. Так, дослідження життєвої перспективи молоді, проведені в Україні та Росії в 1985— 1991 рр. (Євген Головаха, Володимир Магун), показали, що більшість старшокласників, визначаючи свою перспективу, вважають достатнім визнання з боку сім´ї, друзів, знайомих, але при цьому значна частина опитаних розраховували на широке суспільне визнання, загальну пошану та повагу нащадків.
Як універсальне "поле самоактуалізації" особистості соціальне мікросередовище разом з тим визначає і межі індивідуальної самореалізації, зумовлені її похідним характером від більш широкого соціального середовища, що визначає основні форми стосунків між людьми в конкретних соціально-історичних умовах (економічні, державно-політичні, етнокультурні тощо). При цьому мікросередовище виконує функцію нормативного обмеження індивідуальної поведінки в межах прийнятої в суспільстві нормативної системи. Нормативно обмежуючи стиль життя своїх членів, мала група здійснює контроль за тим, щоб ніхто суттєво не відхилявся від прийнятих норм і вимог.
Поряд з обмеженням соціальної поведінки індивідів нормами соціального мікросередовища малі групи виконують також функцію індивідуалізації загальносоціальних вимог до особистості, здійснюючи вибіркову соціальну регуляцію свідомості та поведінки індивіда (на відміну від узагальненого регулятивного впливу з боку більш широких соціальних спільнот).
Вибірковість виявляється не тільки в індивідуалізованому впливові малих груп на особистість, а й у системі ставлення самої особистості до власного соціального мікросередовища. Порівнюючи та оцінюючи різні групи, в яких йому доводиться взаємодіяти з іншими людьми або про які він має досить переконливу інформацію, індивід одні з них визнає як ціннісно-нормативний стандарт власної свідомості й поведінки, а інші відкидає як такі, що не відповідають його життєвим орієнтаціям, планам та зразкам поведінки. Причини і закономірності особистого вибору зумовлені функцією референтності групи для особистості.
Особистість та референтні групи
Соціальні групи, що відповідають ідеальним уявленням людини про сприятливе для неї середовище існування та самореалізації, одержали назву референтних. Походження цього терміна, введеного у науковий обіг Г. Хайманом у 1942 р., пов´язане з буквальним значенням слова "реферування" (просіювання). Мала група, яка немовби "просіює" через себе цінності суспільства і надає індивідові найбільш близькі для нього орієнтири свідомості та поведінки, є референтною. Референтні групи, що визначають зразки поведінки людини, можуть бути реальними або вигаданими, існуючими тепер або в минулому; індивід може належати до них або намагатися стати їхнім членом.
Головна особливість референтних груп полягає в тому, що вони задають такий стиль життя, який людині хотілося б відтворювати у своїй поведінці. Зіставляючи свій стиль життя з вимогами референтної групи, особистість намагається внести до нього корективи, що наближають реальну поведінку до ідеальних зразків. Референтність групи сприяє соціальній адаптації, даючи людині можливість одержати готові зразки поведінки, вироблені та апробовані тими чи іншими групами. Проте в деяких випадках, коли готові шаблони поведінки, взяті з "арсеналу" референтних груп, суперечать вимогам нового соціального оточення індивіда, референтність стає перешкодою для нормальної адаптації. Внаслідок цього, наприклад, багато ранніх шлюбів виявляються невдалими, оскільки референтними для молодого подружжя залишаються сім´ї їхніх батьків і вони намагаються слідувати старим зразкам (поведінки в сім´ї), які окремо можуть бути цілком задовільними, але в новій нуклеарній сім´ї стають джерелом постійних суперечок та конфліктів.
Якщо реальна група е для індивіда водночас і референтною, то це веде до перетворення зовнішнього щодо індивіда нормативного обмеження поведінки на нормативний самоконтроль. Тому людина, що діє врозріз з очікуваннями референтної групи, водночас порушує і свої внутрішні норми моралі та поведінки й опиняється під дією подвійного контролю. Таким чином рефе-рентність малої групи дає їй змогу виконувати і функцію нормативного обмеження, і функцію індивідуалізації загальносоціаль-них норм, здійснювати ефективний контроль, що підсилюється самоконтролем особистості.