• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Порівняльне літературознавство

4.6. «Позичена кобза» Пантелеймона Куліша

Пантелеймон Куліш (1819-1897) розпочав свій творчий шлях у 1840-х роках, за доби Романтизму, а завершував його вже на світанку Модернізму. Все своє творче життя він цілеспрямовано перекладав, вважаючи, що переклад є найкращою пробою на міцність для рідного слова, яке в Російській імперії перебувало під забороною. Переклав Біблію, майже всього Шекспіра, Ґете, Дж. Байрона (зокрема, поеми «Чайльд-Гарольдова мандрівка», «Дон-Жуан»), балади А. Міцкевича «Русалка», «Химери», «Чумацькі діти» (опубліковано в журналі «Основа» 1861 р.). Наприкінці життя П. Куліш підготував до друку поетичну збірку «Позичена кобза: Переспіви чужоземних співів», котра вийшла в Женеві 1897 р., вже по смерті поета. Увійшли в неї переспіви творів визначних англійських та німецьких поетів XIX ст.: Байрона, Ґете, Шіллера, Гайне. Чимало переклав з російської (твори Пушкіна, Фета, Нікітіна, Кольцова, Некрасова).

Куліш систематично працював у царині перекладу, твердо переконаний, що найвидатніші світочі європейського письменства мають стати здобутком письменства українського. Не знижуватись до популярного переказу для простолюду, а, навпаки, дорівнятись вершин творчої думки - такою уявлялися перспектива і завдання українського перекладу романтикові Кулішеві.

Вважаючи мовну реформу І. Котляревського невдалою, П. Куліш марив про «староруську» мову як літературну Осмислюючи Кулішів перекладацький стиль, М. Зеров звернув увагу на його «теорію староруського відродження», згідно з якою староруська (староукраїнська) літературна мова має синтезувати здобутки старої книжної мови і виражальні ресурси мови народнопоетичної. Тому в лексиці Кулішевих перекладів відсутні бурлескні фразеологізми, натомість значне місце посідають старослов´янізми, які надають їм урочистого, піднесеного, хоча нерідко й важкуватого для сприйняття характеру. «Далеко менше шкодить цей словник перекладам з Ґете та Байрона» - зазначив М. Зеров.

Куліш мав особливе замилування до Байрона. Горда самотність, індивідуалізм, сарказми на адресу суспільності, розчарований гіркий тон - ті настрої великого англійського романтика були близькі й романтикові українському, котрому довелося відстоювати свої ідеали в неприязну добу Позитивізму.

Байрона Куліш сприймав зсередини, глибоко; йому вдавалися не тільки прославлені речі Байронові, але й альбомна інтимна лірика, на яку рідко звертали увагу наші перекладачі («Euthanasia» «Пісня», «Віддалеки» etc.).

Від англійських, німецьких, італійських поетів П. Куліш переніс на український ґрунт октаву, Спенсерову дев´ятивіршову строфу та інші зразки канонічної строфіки.